Як запорізькі козаки Новий рік святкували

Цікаво, що в той час, коли майже у всіх країнах Європи владарювали абсолютні монархи, запорожці мали республіканську форму правління. Кожен запорожець мав право голосу в загальній раді, якій належала повнота влади. Рада й керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою. Рада вирішувала проблеми миру й війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством.

Зазвичай ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів могли проходити будь-де. Загальна або військова рада відбувалася на Січі зазвичай двічі-тричі на рік: 1 січня, 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня. На радах січовики обирали запорозьку адміністрацію — старшину, тобто гетьмана або кошового отамана, суддю, писаря, осавула, а також менших достойників — довбиша, пушкаря тощо. Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені — курінних отаманів. Рада й вибори старшини проходили за складною церемонією, яка виробилася впродовж століть.

Лунав постріл гармати. Довбиш бив у литаври, скликаючи братчиків на майдан. Усе товариство збиралося в коло. Це відбувалося після служби в церкві.

Кошовий звертався до товариства із запитанням:

— Сьогодні в нас Новий рік. Чи не бажали б ви, братчики, по давньому звичаю перемінити свою старшину й обрати нову?

Наступала дуже тяжка хвилина для старої старшини, хвилина товариського суду над нею. Бо зараз усе коло козацьке скаже свій присуд над нею. Якщо товариство було задоволено своєю старшиною, то на щойно наведене питання козацтво гукало:

— Ви — добрі пани! пануйте ще над нами!

Коли ж старшина не подобалася, то вона не чула такого вигуку й мусила покласти на столик ознаки свого високого достоїнства і йти по своїх куренях, подякувавши товариству за панування.

Скинувши стару старшину, рада заходжувалася до виборів нової. Насамперед обирали кошового отамана. Кожен із січового товариства мав право виставляти кандидата на кошового, кого вважав здатним до такої поважної посади. Хто не хотів указаного кандидата, лаяв його, доводив його нездатність та нікчемність. Але кандидати, почувши свої імена, повинні були зараз же втікати з ради до свого куреня й вижидати, чим скінчаться вибори. Як тільки виявлялося, хто найбільше бажаний з кандидатів у кошові, з юрби відокремлювався десяток або й більше козаків і йшли до того куреня, до якого належав ухвалений кандидат.

Останній, почувши, що його обрали, не згоджувався, відмовлявся від такої честі. Але його не слухали, брали попід руки, штовхали в боки й тягли на раду, вигукуючи:

— Йди, сякий-такий сину, бо тебе нам треба. Ти тепер наш батько! Притягши обранця на середину майдану, сповіщали, що його обрано кошовим і давали йому в руки булаву. Давній звичай вимагав, щоб кандидат відмовлявся від такої честі і тільки після третього разу давав свою згоду. Тоді довбиш (литаврист) вітав нового кошового, б’ючи в литаври, а з товариства виходили сивоусі діди, найповажніші козаки. Вони підходили до нього, посипали його снігом або піском. Коли ж було мокро, то мазали йому голову грязюкою, промовляючи:

— Бувай здоров, батьку!

Робилося це задля того, щоб обраний пам’ятав, що він став вельможним паном тільки з ласки товариства. Кошовий уклонявся на всі боки, дякуючи братчикам за честь, а ті в цей час голосно вітали його.

Наприкінці церемонії нового кошового отамана уводили в церкву й ставили його в «кошовському станку», себто на тому місці, де завше стояв кошовий. Такий «станок» можна було бачити сто років тому в Катеринославському музеї імені О. Поля.

Так само обирали запорожці військових суддю, осавула та писаря, давали кожному ознаки його січового достоїнства й теж кожного обранця уводили в церкву й ставили коло кошового «в станку», призначеному для окремого члена військової старшини. На цьому й закінчувалася новорічна рада на Запоріжжі. Наступного дня раду скликали знову, щоб обрати нових військових «служителів» і вирішити інші справи.

Отак відбувалися ради, коли все йшло звичайно, без непорозумінь та партійного поділу товариства. Але траплялися й такі роки, коли доходило до заколоту та бійки. Між січовиками помітні були дві партії — сірома (сіромашня) і заможні. Вони завжди ворогували поміж собою, і ця ворожнеча найдужче виявлялася під час виборів. Гору брала та партія, яка була дужча й побивала своїх супротивників. Не раз було так, що навіть курені зруйновано, а кандидати мусили тікати із Січі, щоб зберегти собі життя.

Першого січня 1750 року бійка йшла навіть у самій церкві. Вибори старшини відбувалися на території нинішнього села Покровського Нікопольського району. Ті вибори детально описав чернець-мандрівник Лука Яценко-Зеленський (1729-1807). За його словами вибори відбувалися після заутрені. Частина товариства ухвалила за осавула Клима Щербинівського, дала йому осавульську палицю, увела в церкву й поставила в осавульському станку. Але друга частина козаків обрала Івана Третяка й теж повела до церкви, де на той час уже правилася вечерня.

Побачивши Клима на осавульському місці, супротивники його випхали бідного Клима зі станка і, поставивши там Третяка, почали «смертельно» бити Клима. Насильство над Климом спричинило загальну бійку між товариством, яка тяглася цілих три дні.

Досить бурхливими були й новорічні ради 1759 та 1768 років. Про заколот 1759 року стало відомо цариці Єлизаветі, котра мусила з цього приводу висловити своє невдоволення. Наслідком цього стало те, що наступного 1760 року просте товариство навіть не брало участі у виборах старшини, а робили це лише курінні отамани та найповажніші козаки. Щодо ради 1768 року, то вона виявилася настільки бурхлива, що навіть такий впливовий кошовий отаман як Петро Калниш (Калнишевський) мусив тікати з Січі, переодягнувшись у чернечий одяг…