Назви треба поважати

Наука з цим не погоджується. По­перше, маршрут Катерини 1787 року через Царичанку не пролягав. А по­друге, Царичанка існувала за добрих сто років до проїзду цариці. І назва її пов’язана скоріш за все з цариною, тобто ріллею, ораними землями, а аж ніяк не з царицею. Тож з назвами треба поводитися шанобливо, вони містять частку нашої історії.

Історична Дніпропетровщина — край пролетарський. Тут з назвами не панькалися. Вже на початку 1920­х більшовики вирішили перейменувати Катеринослав. Але назва витанцювалася не зразу. У мене є книжка з печаткою бібліотеки «Красноднепровского окружного профкома». Бо, виявляється, наше місто мало називатися Красно­днепровск. Таку ухвали прийняли профспілки. Але партія вирішила по­своєму. Правда, українці ще 1918 року послуговувалися назвою Січеслав. Але їй ходу не дали.

Назви відбивають епохи. Коли у нас виникла залізниця, її назвали Катерининською. 1918 року, за гетьмана, вирішили розпрощатися з імперською назвою, й залізниця стала називатися Запорозькою. Коли прийшли більшовики, повернули колишню назву — Катерининська. А коли в 1936 році вирішили відмовитися від імперської назви, вибору вже не залишалося, — залізницю названо Сталінською!

Диктатори, королі,
імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
(Василь Симоненко).

1961 року Сталінська залізниця перейменована на Придніпровську.

У Дніпропетровському районі було велике село з назвою Карнаухівські хутори або скорочено Кархутори. Назва свідчила про те, що переселенці з Карнаухівки понад Дніпром оселилися на цих землях. Топонім таким чином містив цінну історичну інформацію. Проте село вольовим рішенням перейменували на Миколаївку. І тепер по один бік траси Миколаївка І, а по другий — Миколаївка ІІ. Топонімічним непорозумінням можна назвати це. Але прикладів таких в області вистачає.

Коли буваю в селі Ерастівка П’ятихатського району, завжди перепитую: «Ну, що прижилася нова назва Вишневе?» — «Ні», — чую у відповідь. «А скільки приживається?» — цікавлюся. «З 1961 року». Можливо, назва Вишневе і гарна, але в нашій області нині шість сіл з такою назвою! А бідну Ерастівку перейменували лише тому, що була названа на честь Ераста Бродського, її дореволюційного власника. У 1966­му вирішили перейменувати й залізничну станцію Ерастівка. На Железнякове.

Чим же завинив Бродський? Так, він був великим землевласником, предводителем дворянства Верхньодніпровського повіту (включав кілька сучасних районів). Але ж Бродський — постать історична. І справедливість щодо нього має бути відновлена. Досить назвати лише один факт. Саме на землях Бродського і з його ініціативи ще 1899 року створена Верхньодніпровська нижча сільськогосподарська школа і сільськогосподарська дослідна станція при ній у селі Ерастівка. На всю Росію таких середніх сільгоспучилищ було всього п’ятнадцять. У 1911­му школу реорганізували в училище. У 1916­му училище стало носити ім’я Ераста Бродського. Лише кілька років тому Ерастівському сільгосптехнікуму повернули ім’я Бродського. Донедавна технікум очолював В. К. Джміль, який чудово знає історію цього навчального закладу і багато робить для відновлення історичної справедливості.

Хотілося б, щоб ця справедливість відновилася і щодо назви села. Тим більше, що воно Вишневе лише на папері. Ніхто в побуті тією назвою не користується. Коли ж у нас навчаться прислухатися до голосу народу? А «вокс популі» (голос народу), казали древні, — голос Божий.

За Підгородним біля Дніпропетровська було село Куроїдівка. Бо першим власником села був пан Куроєдов. Вже в наш час, 1995 року, історичною назвою знехтували, і село назвали Перемогою. А на всіх історичних мапах зосталася Куроїдівка…

На зорі перебудови я надрукував маленьку заміточку на захист назви одного села. Справа в тому, що придніпрянське село Майорка, як воно іменувалося з діда­прадіда, працівники річпорту «облагородили», і на причалі в цьому селі красувалося «Майоровка». І ось я висловився за корекцію назви: щоб Майоровка знов стала Майоркою. Який тут несподіваний для автора галас зчинився! Один ветеран, який працював у річпорту і давав мені пояснення перед публікацією, після появи замітки став скаржитися в обком партії. Він потрапив на одну з ідеологічних дам, які керували пресою. Так­от ця дама веліла вчинити авторові крихітної замітки рознос. Передала цю справу іншому клеркові. Той викликав мене в обком і поставив питання руба:

— Навіщо тобі це перейменування? Ти знаєш, як важко це робити? Ось товариш Качаловський свого часу вирішив будь­що перейменувати Ганно­Зачатівку Криничанського району в Світлогірське. (До речі, Ганно­Зачатівку у 1922 році узаконили самі більшовики, яким не сподобалася попередня назва Кинь­Грусть). Так ти знаєш, скільки зусиль це коштувало йому! Ще ж треба внести зміни у всі військові карти... Невже не розумієш?..

…Коли їздиш, скажімо, Черкащиною, при в’їзді в село тебе зустрічають написи з назвами сіл і датами заснування — ХІІ чи ХІІІ століть. Назви відтоді ніхто не перейменовував! А наші степові села й так відносно молоді, так і ті не можуть зберегти своїх історичних назв. Бо у нас на Дніпропетровщині топонімічне свавілля було особливо відчутним. Правда, називалося все це дуже пристойно. Так, 7 березня 1946 року Верховна Рада УРСР «з метою збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дніпропетровської області» внесла чималі зміни в топоніміку краю. Йдеться про «недоперейменоване» в 1922 році, до п’ятиріччя Великого Жовтня. Все, що нагадувало про німецькі чи італійські (!) назви на карті області, нещадно виполювалося!

Скажімо, у Верхньодніпровському районі було село Далекий Рим. Красиво? Так. Перейменували в Самоткань. За назвою річки. Село Ямбург у Дніпропетровському районі (побіля аеропорту) стало Дніпровським. Село Гроссер у Криворізькому районі — Суворовкою, село Фрейдорф — Вільним. Хутір Оренбург у тодішньому Перещепинському районі став Зеленим. У П’ятихатському районі хутір Дрегерівка назвали Рудничним, Павлово­Леопольдівку — просто Павлівкою. Село Кільмансталь у Синельниківському районі стало Письменним. А село Марієнфельд — Маринополем. У Чкаловському районі (нині такого немає) села Леніндорф і Красіндорф стали називати Ленінським і Красіним.

Не стану втомлювати читача довгим переліком перейменувань (бажаючі ознайомляться з ним у підшивці «Зорі» — в номері за 19 березня 1946 року). Але по війні зникли не лише назви колишніх німецьких колоній. Дісталося й назвам тюркського походження на карті області. Отже, після виселення з Криму кримських татар «про всяк випадок» змінили назви тюркського походження і на Придніпров’ї.

У Перещепинському (нині Новомосковському) районі був хутір з красивою назвою Татарбранка. Перейменували на хутір Орелька. Хутір Татарка в Синельниківському районі став Вільним. А ще був хутір Киргиз у Томаківському районі, в Шевченківській сільраді. Став хутір Грушівка. Хоча Грушівок і Грушевих у нас, як і Вишневих, хоч греблю гати!

А ще, якщо ви буваєте в Широківському районі, то почуєте місцеву назву — хутір Швейцарія. Виявляється, ще в 1946 році хутір цей названо Дачним. Але ж народ продовжує називати так, як було!

Цікаво, що тільки назви річок більшовики не стали перейменовувати. А у нас добра половина їх не слов’янського, а тюркського походження. Уявляєте, якби перейменували в 1946 році Самару, Базавлук, Янчул, Терсу, Гайчур! І їздили ми б зараз по річках Відрадній, Хорошій, Благодатній, як ми тепер їздимо по водосховищу імені Леніна (розлив Самари). Правда, тоді б і річку Вовчу довелося б перейменовувати — ну, дуже вже в неї «непривітна» назва!

1782 року на Павлоградщині виникло село Ханделїївка. На честь перемоги у війні 1812 року пан Андрій Ханделіїв збудував красуню­церкву — Спасо­Преображенський храм, який й нині тішить око. Але саму «панську» назву села радянська влада 1959 року витравила, і ось вже понад півстоліття село зветься Новов’язівським… А неподалік В’язівок. Отже, вдалим перейменування не назвеш.

У кожному топонімі — пам’ять століть. Тому й ставлення до назв має бути тільки шанобливе. Бо ж сказав поет Михайло Чхан:

І спить в замоховілих
шрамах скель
Козача буйна вдача Базавлука.

Не рушаймо назв, які дісталися нам від предків. Незалежно від того — спокійна чи «буйна» у цієї назви вдача.