У нашому місті створили культурний міст між Маріуполем та Дніпром

У Дніпровській бібліотеці української діаспори відбулася чергова найцікавіша лекція краєзнавця, історика, журналіста, письменника Миколи Чабана.

Вона була присвячена глибоким історичним та культурним зв'язкам між нашим містом та прекрасним Маріуполем, перетвореним рашистами на місто-примару.

Микола Чабан був у цьому місті під час його розквіту. Його лекція містила безліч цікавих та рідкісних фактів про культурні та історичні зв'язки наших міст. Основою лекції стала монографія Миколи Чабана «Діячі Катеринославської Просвіти».

А також – спогади про Маріуполь колишнього жителя Катеринослава Миколи Стасюка, які були ним опубліковані у «Маріупольській газеті» і згодом побачили світ у вигляді книги «На межі божевілля».

На цій лекції побувала невтомна дослідниця культурного життя Дніпра Ірина Семенчук. І ось якими враженнями вона поділилася:

«Лекція Миколи Чабана " Маріуполь - Дніпро: культурні містки" запам'ятається на все життя.

Хочеться прокричати, щоб почули усі, хто бажає нас знищити:" Звісно, нас можна вбити, але НІКОЛИ не зламати! Ми будемо жити, відвідувати театри, слухати лекції, робити вдома ремонти і народжувати дітей! Бо ми любимо жити, творити, пізнавати, але не вбивати ".

Та давайте все ж таки повернемося до яскравої лекції пана Миколи!

Петро Валерійович Каменський. Громадський діяч і політик, член III Державної думи від Катеринославської губернії, член Державної ради з виборів. Закінчивши Харківську 3-ю гімназію (1880) та юридичний факультет Харківського університету зі ступенем кандидата прав (1884),оселився у своєму маєтку в Катеринославській губернії, де присвятив себе громадській діяльності. Обирався почесним мировим суддею Бахмутського повіту (з 1881 р.) та Маріупольського повіту (з 1891 р.), гласним Маріупольського повітового та Катеринославського губернських земського зібрання, а також Маріупольським повітовим маршалком дворянства (1899—1913 рр.). Оскільки в повіті практично не було дворянства він свою діяльність переважно спрямовував на користь сільського населення: українських селян, колишніх німецьких колоністів, селян-греків та євреїв-землевласників. Обирався почесним піклувальником Катеринославського реального училища (1899-1902). Як ми пам'ятаємо, після нього на цю посаду було обрано Михайла Родзянка.

Інша постать - Сергій Онуфрійович Липківський, походив з родини священника, у 1886 року закінчив Уманське духовне училище, у 1892 року — Київську духовну семінарію. У 1896 року закінчив Київську духовну академію отримав звання кандидата богослов'я. Доля Липківського від 1898 була пов'язана з Катеринославом. Він працював в Єпархіальному жіночому училищі, викладав закон Божий в нижчих класах. Але він не тільки вів активну громадську діяльність на Січеславщині та був достатньо відомий лектор із питань української культури та літератури. З 1906 по 1910 рік він очолював Катеринославську " Просвіту" . В 1910 році він переїздить до Маріуполя, де починає викладати у жіночій єпархіальній школі , але в той же час також залишається членом Катеринославської «Просвіти» Після Лютневої революції 1917 року, Сергій Онуфрійович обирався гласним міської думи Маріуполя.

Ще потужна постать це – Авраменко-Ірій Андрій Васильович, який народився в Широкому Катеринославської губернії , був організатором «Маріупільської газети», актором театру «Березіль», учнем Леся Курбаса. Вперше засуджений за українську пропаганду у 1916 році. А вже в 1917 році організував філію товариства «Просвіта» у рідному селі. В 1941 році разом з Миколою Михайловичем Стасюком організував видання «Маріупільської газети».Двічі був заарештований гестапо.У 1943 році висланий з Маріуполя німецькою владою. Жив у рідному Широкому. А у . 1944 році заарештований СМЕРШом і засуджений до розстрілу в Маріуполі.

Переказати яскраву лекцію пана Миколи Чабана практично неможливо. Це ціла скриня імен, які Микола Петрович нанизує настільки фантастично і дивовижно. Він знайшов якихось дальних родичів Гарібальді (!), які мешкають у Дніпрі. А сам Гарібальді бував у Таганрозі, де йому стоїть пам'ятник і, можливо, він також відвідував Маріуполь.

Микола Петрович, браво!».

Фото зі сторінки Ірини Семенчук та Ірини Галай.