Місто Катеринослав у 1881-1916 рр. Частина 2

Окружной суд (сейчас Прокуратура)

Дмитрий Иванович Яворницкий

Городская Дума

Казанская церковь (Разрушена). Угол ул К.Либкнехта (Казанская) и ул. Тельмана.

Российский император Павел I

Петровский Григорий Иванович

Антон Синявский

Административно- территориальное устройство украинских земель накануне первой мировой войны

Крестовоздвиженская церковь (2-я военная)

Екатерининский просп.

План Екатеринослава 1913 г.

Частина 2.

У 1906 році в усіх частинах міста було 218 вулиць, провулків, площ тощо. Протягом другої половини XIX ст. вони поступово отримували назви. На початку XX ст. міська Дума створила особливу комісію для розробки питання і внесення пропозицій щодо перейменування деяких вулиць міста історичними назвами. У складі комісії працювали гласні Думи С.А.Бродницький, Г.В.Донцов, Я.Г.Гололобов і директор музею імені О.Поля Д.І.Яворницький. Обговорення пропозицій комісії в Думі було жвавим і зацікавленим, бо пропонувалося перейменувати одразу 124 вулиці.

Рішення прийняли таке: перейменовувати поступово. Від того часу і майже щорічно Дума приймала рішення про перейменування, згідно зі списком комісії. На планах міста з'являються вулиці О.Поля, Атаманська, Курінна, Українська, Шевченківська, Кошова, Запорозька, Гетьманська і Хмельницька (після революції останні три були перейменовані на Вільну, Більшовицьку і Червоноармійську).

На всіх вулицях міста у 1913 р. нараховувалось 14565 житлових будівель, з них 5591 кам'яних, 8583 - дерев'яних, 391 -глиняних. Більшість - критих залізом, решта - черепицею, деревом і толем.

Передмістям Катеринослава була Мандриківка, де у 1911 році мешкало 2000 душ. Тут був єдиний завод - пивоварний. Населення - головним чином ремісники.

Найбільш населеним на лівому березі Дніпра передмістям Катеринослава було селище Амур. Для населення у 20 тис. чоловік тут була церква, школи, 150 крамниць, аптека. До селища прилягав ряд заводів, що тягнулися до Нижньодніпровська (налічувало 15 тис. мешканців). У ньому - 2 аптеки, земський приймальний покій, церква, 50 торгово-промислових підприємств.

Каміння - це підвищена частина міста, розташована на правому березі Дніпра, нижче Потьомкінського саду. У цьому місці Дніпро прориває Карпатську гряду. Ось чому, починаючи звідси, берег скелястий і усипаний дрібним і гострим камінням. Будинки тут розташовані неправильно і стоять на окремих терасах.

З початком промислового розвитку і напливом населення до міста його санітарний стан різко погіршується. У 1879 р. міська Дума заснувала санітарну комісію, а пізніше - відділ, який не тільки вивчав санітарний стан міста, але й вживав заходів щодо збереження громадського здоров'я. Тривалий час санітарним лікарем був Л.О.Ребінін.

Смертність населення міста поступово зростала. Якщо у 1897 р. Катеринослав належав до найбільш здорових міст (серед інших великих міст світу), то згодом ситуація погіршується. У 1910 році з 16 найбільших міст світу він займає майже перше місце за смертністю (у 1897 р. на 1000 чол. померло - 28, у 1909 - 39 чоловік). Найбільша смертність приходилась на дітей до року (вона складала 50%). З 1895 по 1909 рр. від туберкульозу померло 4783 чол., від тифу - 1880, скарлатини - 1600 чоловік. Натуральна віспа, висипний тиф, коклюш, дизентерія, грип траплялися серед мешканців майже щорічно. Під час холерних епідемій 1907-1910 рр. померло 356 чоловік.

Зовсім протилежну картину являла собою народжуваність. Серед великих світових міст Катеринослав тут займав перше місце (на 1909 р.). Так, на 1 тис. чол. вона складала 48,5 (у Москві - 31,1, Одесі - 30,3, Римі - 23,5, Брюсселі - 16,9). Особливо великою була народжуваність серед євреїв - на 100 померлих тут народжувалось 224 чол. Найбільш сприятливим за зростанням населення був 1904 р.: тоді народилося - 6444, померло -3607, природне збільшення - 2837 чоловік.

Охороною здоров'я мешканців міста опікувалася медична комісія Думи і відділ управи. З кінця XIX ст. і до 1917 р. міським лікарем був гласний Думи, колезький радник Олександр Іванович Яворський.

Медичну допомогу надавали земські, міські, приватні лікарні. У 1891 р. в них працювало 50 лікарів, у 1910 - 202, у 1913 - 218 лікарів, 150 акушерок, 50 фельдшерів і техніків. На одного лікаря у 1880 р. приходилось 2,5 тис. мешканців, у 1910 р. - 1,4 тис.

Найбільшим медичним закладом міста була губернська земська лікарня з будинком божевільних. Наприкінці століття старшим (головним) лікарем її був статський радник Інокентій Андрійович Бутаков.

24 січня 1899 р. відбулося освячення і відкриття нового приміщення міської Олександрівської лікарні на 40 місць. При лікарні була амбулаторія, де надавали допомогу незаможному міському населенню безкоштовно. У 1910 р. тут працювало 13 лікарів (розташована на території земської лікарні).

У 1898 р. на розі вулиць Гімнастичної і Козачої відкрили перший у місті пологовий будинок (притулок). Правила прийому сповіщали: породіллі приймаються безкоштовно, різного звання, як заміжні, так і незаміжні. Жінка, яка прийшла до таємних пологів, не повинна називати свого імені і звання, але у присутності чергової повитухи повинна запечатати у конверт свій «вид» або записку з ім'ям, званням і місцем проживання. Виписуючись, жінка обов'язково забирала свого новонародженого. Кожен день у місті народжувалось до 20 немовлят.

Року 1904 було створено товариство «Швидкої медичної допомоги». Експлуатувало його приватне товариство, але за сприяння міського управління, яке давало субсидію і коней.

Слово «швидка» було відносним поняттям. Це була карета з червоним хрестом на дверцятах, її тягла одна шкапа; штат швидкої - лікар, помічник лікаря, санітар, конюх.

На виставці 1910 р. в Катеринославі серед нагород за міське самоврядування була мала срібна медаль «За доцільну будову карет». У 1912 р. на проспекті відкрито спеціальне приміщення станції «швидкої допомоги» (нині К.Маркса, 53, будинок з червоними хрестами угорі). Щомісячно карета виїжджала до 90 разів.

Єврейське населення міста отримувало допомогу у єврейській лікарні (нині міська лікарня №7). Робітники заводів і залізниці - у фабрично-заводській, брянській, залізничній лікарнях. Під час епідемій на холеру і тиф будувалися дерев'яні бараки для хворих на площі Абрамовича (нині територія Придніпровської академії будівництва та архітектури) і вул.Канатній (нині міська інфекційна лікарня).

До послуг заможних мешканців - десятки приватно-практикуючих лікарів, оголошеннями яких рясніли місцеві газети, - О.Гербільського, Я.Езау, М.Вебера, Вуїча, М.Ерліха.

Не залишався без діла і медично-поліцейський комітет, прямим обов'язком якого був нагляд за проституцією. У 1896 р. в місті було 7 будинків розпусти. Ще більше було т.зв. «таємних притонів», що сприяли поширенню венеричних захворювань. У 1897 р. з'ясувалося, що за ступенем захворювання на сифіліс Катеринослав, як центр губернії, опинився на одному з перших місць не тільки в імперії, а й у Європі. Протягом багатьох років місто і Дума ведуть боротьбу з цим злом. Для хворих відкривали спеціальні відділення у лікарнях, окрема комісія розробляла заходи, головним з яких було закриття будинків розпусти. Сталося це лише у розпалі Першої світової війни.

Місцеве відділення Товариства Червоного Хреста у 1911 р. відкрило велику лікарню з амбулаторією і аптекою на вул. Первозванівській. Головою Товариства був князь М.П.Урусов.

Справі охорони здоров'я, опіки немічних і слабких допомагали благодійні установи. Існували вони виключно за рахунок пожертвувань багатих мешканців міста. Система накопичення громадських коштів, у тому числі пожертв на потреби міста, в першу чергу благодійних, тривала не одне десятиріччя. Благодійність завжди мала імена і пам'ять.

«Во Имя Отца и Сына, и Святого Духа. Желая оставить по себе добрую память в населении того города, в котором, по милости Божьей протекала моя долгая жизнь, я признала за благо весь свой капитал... пожертвовать на дела благотворения: причем, избирая наилучший способ употребления капитала, я признала полезным оказать медицинскую помощь страждущим и больным детям, устроив для них специальную детскую больницу», - записала у своему заповіті вдова катеринославського купця Ірина Іванівна Остроухова у 1902 р. Більше 140 тис. крб., великі на той час гроші, зберігалися на рахунку міського громадського банку як «Іменний капітал І.І.Остроухової». За них було відкрито дитячу лікарню імені І.Остроухової (при міській лікарні).

Ще більший капітал - 652500 крб. і два дворових місця було принесено в дар місту вдовою купця першої гільдії І.М.Алексєєнка - Надією Іванівною. На пожертвуванні гроші спорудили першу дитячу лікарню міста на розі проспекту ім. Пушкіна і вул.Короткої. Вона носила ім'я І.М.Алексєєнка (нині третя дитяча лікарня). На тій же ділянці ще раніше побудували богадільню імені батька Івана і Михайла Алексєєнків - Мартина. Дитяча лікарня і богадільня утримувались за рахунок «Іменного капіталу Н.І.Алексєєнко». Місто щиро віддячило за це. Постановою міської Думи Н.І.Алексєєнко була вшанована званням Почесної громадянки міста Катеринослава. Вулицю Коротку, де знаходилось пожертвуване місце і будинки лікарні і богадільні, найменували «Надеждинською» (нині вул.Чичеринська), а вулицю Каретну, де жила родина Алексєєнків і були їх магазини по торгівлі залізом, назвали «Алексєєнківською» (нині вул.Челюскінців).

На 1914 рік список осіб, які пожертвували на користь міста свої капітали, налічував 44 чоловіка. Серед них - капітал титулярного радника А.Я.Колесникова, потомственних почесних громадян - П.А.Бєлявського, Д.В.Пчолкіна, Почесного громадянина міста, гофмейстера Г.П.Алексеева та інші.

Кожен іменний капітал мав заповіт на розпорядження. Більшість їх витрачалося на благодійні справи - будівництво й утримання лікарень, притулків, богаділень, на утримання безкоштовних ліжок у міських лікарнях, на стипендії учням гімназій і училищ. З капіталів оплачували масло для лампад у церквах, роздавали милостиню незаможним мешканцям міста на Великдень.

Іменні капітали надавали місту значну матеріальну підтримку у справах благодійності. На початок 1914 р. вони нараховували більше 1 млн. крб. Щорічно навесні у приміщенні міської Думи здійснювалися панахиди по благодійниках міста.

Ще у 1868 р. у місті створено благодійне товариство, діяльність якого поступово розширювалась, перш за все за рахунок членських внесків і пожертв. Крім роздачі грошової допомоги, товариство влаштувало міську богадільню ім. П.Бєлявського, відкрило дешеві їдальні, нічліжки, Ольгінський і Благовіщенський притулки. У 1899 р. урочисто відкрили будинок працелюбності на вул.Залізній на 25 чоловік, а у 1910 р. освятили нове спеціальне приміщення для нього на розі вул.Керосинної і Церковного провулку (нині вул.Леваневського і пр.Калініна).

До благодійних закладів відносилися і Опікунство дитячих притулків, місцеве відділення Товариства Червоного Хреста, десятки товариств допомоги незаможним учням місцевих закладів освіти. Очолювали товариства і опікунства губернатори, їх дружини, єпископи, предводителі дворянства, купці. У 1910-1917 рр. багато благодійних товариств очолював губернський предводитель дворянства князь М.П.Урусов, а почесною попечителькою була його дружина Віра Георгіївна. За велику працю на благодійність міста М.П.Урусову було надано звання Почесного громадянина міста.

Цілком природно, що у такому крупному промисловому центрі Півдня України, яким став Катеринослав, значно активізується культурне життя. Потреби промисловості в освічених працівниках, вимоги прогресивних кіл суспільства щодо розширення освіти народних мас, спричинили до значного збільшення мережі навчальних закладів.

У 1897 році з загального числа жителів міста письменні складали лише 47,5 відсотка (53586 осіб: 34887 чоловіків і 18719 жінок). Вищу університетську освіту мали 487 чоловік, технічну - 163, а всього - 650, з яких жінок було лише 47. Це ще прогрес! За переписом 1865 р. в місті не було жодної жінки з вищою освітою.

Поступово збільшується кількість освітніх закладів і учнів. У 1883 р. їх було 40 (3420 учнів), через десять років - 72 (4936 учнів), у 1903 - 166 (10936). Зростання відбувалося за рахунок збільшення приватних шкіл і училищ, в першу чергу, єврейських хедерів (початкова школа), які складали майже 80 відсотків закладів (у 1904 р. зі 119 закладів освіти хедерів було 99). Православне населення навчалося писати, рахувати, читати у народних училищах і церковнопарафіяльних школах. Головним предметом тут був Закон Божий. Починалися і закінчувалися заняття співом молитов.

Основними закладами середньої освіти залишалися гімназії -жіночі і чоловічі, класичні і реальні. Тут навчалися діти поміщиків, чиновників, духівництва, буржуазії. Найстарішою була чоловіча класична гімназія (Жовтнева площа, 2), де навчалися в різні часи майже всі відомі катеринославські діячі. У 1905 р. їй виповнилось 100 років. Найкращою жіночою гімназією була Маріїнська, заснована у 1865 році. Майже 40 років її начальницею була Олександра Якимівна Риндовська. За плідну освітню і громадську діяльність місто вшанувало її званням Почесної громадянки Катеринослава.

Професійну технічну освіту отримували у реальних, технічних, комерційних училищах і курсах. У 1901 р. в місті було відкрито комерційне училище. Невдовзі за рахунок коштів купецтва побудували для училища розкішне приміщення. Його директором був А.С.Синявський, географ, історик, статистик, відомий політичний діяч. Його жінка, Ніна Григорівна, походила з відомого місцевого українського роду Гаркушевських і вважалася першою красунею Катеринослава.

Усі «комерсанти», так називали учнів училища, з гордістю носили учнівську форму з темно-синім оксамитовим коміром, червоними кантами на брюках і рукавах чорної тужурки з погонами, на яких блищали золотом вензелеве ім'я Миколи II і царська корона (училище носило його ім'я). Форма мала особливий успіх у «комерсанток» і гімназисток.

Перше і друге реальні, залізничне, землемірне училища відкривалися одне за одним. Духовну освіту отримували у семінарії, а також у духовному і єпархіальному училищах, де готували домашніх учительок.

Починаючи з 1909 року міська Дума обговорює проект загальної освіти, розрахований на 1909-1918 рр. і розробляє конкретний план щодо введення її в місті. Для підготовки учительських кадрів у 1910 році відкрили Учительський інститут. Вагомий внесок у розвиток жіночої освіти зробило створене у 1870 р. Товариство піклування про жіночу освіту. Заснування і діяльність Товариства пов'язані з іменем О.Я.Риндовської і місцевих громадських діячок К.І.Мессарош і Є.А.Трекової. Серед почесних і дійсних членів Товариства імена 177 найвідоміших мешканців міста, які своїми членськими внесками, а також багаторазовими пожертвами підтримували цей кращий місцевий осередок освіти.

У 1916 р. відкрилися Вищі жіночі курси, аби отримували університетську освіту жінки. Засновниками курсів виступили відомий підприємець М.С.Копилов і К.В.Тихонова. На медичному і фізико-математичному відділеннях курсів навчалося 1298 жінок.

Потреби вугільної, залізорудної і металургійної промисловості спричинили до відкриття 1899 р. Вищого гірничого училища ( з 1912 р. - Гірничий інститут, а нині Національна гірнича академія України) з двома відділеннями - гірничим і заводським. До 1917 р. цей заклад випустив 467 інженерів, з ним пов'язана наукова і громадська діяльність цілої низки видатних учених - О.М.Терпигорева, Л.В.Писаржевського та інших.

За ініціативою деяких професорів училища у 1901 р. тут було створено Наукове товариство. Його мета - «стежити за успіхами науки і сприяти розповсюдженню серед народу знань».

Прогресивні кола катеринославської громадськості у 1903 р. створили вчену архівну комісію. Співробітниками її були Д.І.Яворницький, В.О.Біднов, Д.І.Дорошенко, В.Д.Машуков, Я.П.Новицький. Головував у комісії губернський предводитель дворянства. Деякий час ним був М.П.Урусов, а помічником - А.С.Синявський. Він же редагував «Летописи» комісії, яких вийшло 10 номерів.

Багато зробили співробітники для розшуку, збереження, дослідження та публікації історичних джерел з історії та культури України і краю ХУІП-ХІХ ст. Комісія відіграла значну роль у підготовці та проведенні XIII археологічного з'їзду, який відбувся в Катеринославі 1905 р., сприяла формуванню документального фонду Катеринославського Обласного музею ім. О.М.Поля, створеного у 1902 році на базі зібрання Фабрівського музею, колекції О.Поля тощо (нині історичний музей ім. Д.Яворницького). 14 серпня 1905 р. пройшло освячення приміщення музею. Після доповіді голови земства М.В.Родзянки, губернатор звернувся до присутніх з привітанням:

«Я щасливий привітати місцевий край з дорогоцінним придбанням. Обласний музей відчинено. Тепло і світло у ньому. Це світло - світло фізичне, але я вірю, що в недалекому майбутньому звідси почне розповсюджуватися світло духовне - світло просвіти на благо нашої вітчизни.

Кажуть, що вдячність - доля теплих сердець. Фундатори цього приміщення довели це, побудували музей у пам'ять людини, яка багато попрацювала на благо рідного краю.

Дай боже, щоб пам'ять про нього споконвічне жила в серцях вдячних нащадків і треба сподіватися, що це розкішне приміщення стане запорукою в подальшому культурному зростанні краю».

Мова йшла про О.М.Поля, значна частина колекції старожитностей якого у 1905 - 1910 рр. надійшла до музею. Першим директором музею став Д.І.Яворницький. Художня комісія наукового товариства організовувала виставки картин місцевих та видатних російських художників В.Васнецова, В.Поленова, І.Рєпіна, В.Серова, І.Шишкіна. У 1914 році завдяки зусиллям членів комісії засновано ще один музей - художній.

Важливою подією в історії міста і краю стало відкриття у 1910 році Південно-Російської промислової, сільсько-господарської і кустарної виставки. Вперше, більш ніж за сторіччя свого існування, губернія і місто найбільш повно демонстрували свої природні багатства, свої промислові і культурні успіхи, свою інтенсивну діяльність шляхом індустріального розвитку. Виставка показала, що Катеринославщина посідає провідне місце в державі за економічним і культурним рівнем.

На виставці організовано «Міський відділ», де були представлені всі галузі міського господарства, які давали уяву про них у Катеринославі. Експертна комісія виставки удостоїла місто великою золотою медаллю «За хорошо организованное городское хозяйство».

Починаючи з 1882 р. у Катеринославі час від часу з'являються приватні періодичні видання, які за умов цензури швидко припиняли своє існування: «Екатеринославский листок», «Днепр», «Степь», «Днепровская молва». У 1887 р. протягом двох місяців під час святкування сторіччя міста видавався «Екатеринославский юбилейный листок», присвячений його історії. Активне життя міста потребувало великої незалежної газети, яка б висвітлювала його попити, потреби. Такою стала щоденна політико-економічна і літературна газета «Приднепровский край», яку з 1898 р. видавав купець М.С.Копилов. Крім неї, виходили щоденні «Южная заря» і «Русская правда», і ще з десяток невеликих періодичних видань.

Найбільша бібліотека міста - товариства прикажчиків, уважно стежила за книжковими новинками. За нею йшли - міська публічна з безкоштовним кабінетом для читання, бібліотеки при навчальних закладах.

Товариство піклування про жіночу освіту у 1883 р. створило Комісію народних читань. Через 13 років, завдяки значним пожертвуванням грішми і будівельними матеріалами дворянства і купецтва було урочисто відкрито спеціальне приміщення народної аудиторії (нині вул. Плеханова, 42).

Головою комісії був С.А.Бродницький, приятель Д.Яворниць-кого, поважний земський діяч, і як з'ясувалося - талановитий декламатор російських і українських віршів, яких він знав безліч. Частенько виступав Сергій Альбертович на вечорах на користь незаможних студентів Гірничого училища. Одного разу, як сповіщає хроніка, «6 разів виходив він на «біс» і кожен раз декламував дещо оригінальне на задоволення публіки».

У кінці XIX - на початку XX ст. в місті працювало багато діячів, які сприяли розвиткові української культури і мови. Серед них Д.І.Яворницький, А.С.Синявський, Я.П.Новицький, І.І.Манжура. Гірку долю трудящого селянства, наймитів, бурлаків оспівував український поет-демократ Іван Манжура. Автором багатьох історичних повістей, історико-публіцистичних праць - «Дим», «З Дніпра на Дунай» - був письменник Адріан Кащенко, який жив і працював багато років у Катеринославі. На початку XX ст. завдяки Яворницькому була розгорнута плідна робота по вивченню історії, географії, етнографії, фольклору краю. Найширші кола прогресивної громадськості стали вивчати і популяризувати зразки усної народної творчості, побут та звичаї українського народу. Багато в цьому напрямку зробив Яків Павлович Новицький - український фольклорист, етнограф, педагог. Він зібрав унікальну колекцію запорізьких ікон, люльок, картин, яку згодом передав до музею ім.О.М.Поля. Його духовна спадщина становить понад 200 праць, серед яких «Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества», «Запорожские и гайдамацкие клады».

Українське слово, українську пісню, красу українського побуту ніс до народу український театр, створений корифеями сцени - братами Тобілевичами, М.Кропивницьким, М.Заньковецькою. Влітку 1876 р. Михайло Кропивницький виступав у Катеринославі.Тут його і застав царський наказ (сумнозвісний Емський указ 18 травня 1876) про заборону «различных сценических представлений на малорусском языке, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам». У своїх спогадах Кропивницький писав: «Тут спіткало нас лихо: виконання усього українського заборонено. У день заборони йшла моя драма «Дай серцю волю». Губернатор I.М.Дурново дозволив нам скінчити виставу. У дивертисменті я заспівав пісню з «Подгорян» - «Поле, моє поле», але не зміг скінчити і розридався».

У 1890-ті рр. в місті проходили вистави товариства малоросійського театру П.Саксаганського. У приміщенні літнього театру виступали артисти М.Заньковецька і П.Саксаганський. Йшли «Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Циганка Аза» М.Кропивницького. Відзначаючи великій успіх Заньковецької, «Екатеринославские губернские ведомости» писали: «Бачити і слухати її на сцені - найвища насолода».

У 1908 р. катеринославці дивилися оперету М.Кропивницького «Пошились у дурні», а у 1907 р. постановку М.Старицького «За двома зайцями». На початку віку на залізниці діяв аматорський театр, в репертуарі якого - «Сватання на Гончарівці». Тривалий час у Катеринославі не було спеціального приміщення театру. У 1905 р. побудували Зимовий, а з 1910 по 1913 рр. побудовані театри у Комерційному і Громадському зібраннях, Будинку Хрінникова.

У 1898 р. у місті відкрили відділення Російського музичного товариства, яке заснувало музичні класи (училище). Директором був П.Губарев. Він надав для класів особисті роялі і деякий час витрачав на їх утримання досить значну суму особистих грошей.

Разом із своїм хором до міста приїздив М.В.Лисенко. Тут пройшли з великим успіхом його концерти..

На початку XX століття мешканці Катеринослава дізналися, що таке кіно. Початок кіно ми пов'язуємо з ім'ям кінобізнесмена Є.Зайлера, електро-біоскоп якого знаходився на розі вулиці Фабричної (нині Столярова) і проспекту. На перших сеансах кіно жителі міста з жахом вибігали з приміщення кінозали, коли бачили потяг, що прямував на них. Кіно сподобалось, і з часом на проспекті один за одним відкриваються спеціальні кінозали з назвами «Колизей», «Гигант», «Палас», «Модерн». Неперевершеним успіхом публіки користувались картини «Сонька - Золотая Ручка», «Дети капитана Гранта», «Анна Каренина», «Страшная месть».

У Катеринославі народився один із перших українських кінооператорів - Данило Сахненко. Завдяки йому, тут було створено перше в Україні кінопідприємство - «Южнорусское синематографическое общество Сахненко, Щетинин и К°». Це підприємство 1912 р. випустило фільм «Запорозька Січ», який вважають першим українським фільмом.

Крім кіно, катеринославці дуже полюбляли розважатися грою у лото. Ця гра так захопила мешканців міста у 1912-1914 рр., що до справи урегулювання азарту під час ігор втручалася поліція і особисто губернатор. Але великі прибутки, що їх отримували власники клубів, з одного боку, і значні відрахування з них до місцевого бюджету на благодійність, з іншого, все ж утримало владу від заборони гри.

Найбільшими святами мешканців були православні - Різдвяні свята, Водохреща, Великдень, Трійця. Прикрашалися вулиці міста, особливо проспект, ілюмінувались електрикою храми. Відбувалися ходи між церквами і до Дніпра, де освячували воду. У міському і Потьомкінському парках проходили народні гуляння.

Губернські дворянські збори, що проходили раз на чотири роки, завершувалися дворянськими балами у палаці Потьомкіна. Найбагатші купці проводили вечори за картами в Англійському клубі, а ті, що бідніше, а також міщани - в клубі Громадського або Комерційного зібрання.

Кінець XIX - початок XX ст. ознаменувався активізацією суспільно-політичного і національного рухів. Економічний розвиток міста супроводжувався погіршенням життя переважної більшості населення. Прагнення підвищення зарплати, недосконалість фабрично-заводського законодавства, яке б захищало робітників, викликали гостре незадоволення. Зростав вплив російських робітників, багато з яких приїхали у Катеринослав зі столичних міст імперії і знаходились тут під наглядом поліції за участь в революційному русі.

У 1898 р. петербурзький робітник, революціонер І.В.Бабушкін створив у Катеринославі місцевий комітет Російської соціал-демократичної робітничої партії. Членами його були робітники заводів - М.Скрипник, Г.Петровський, студент В.Бутаков.

У 1902 р. тут почала діяти місцева організація соціалістів-революціонерів (есерів) на чолі з петербуржцем А.Альтовським. На той час вона нараховувала майже 180 членів, в основному ремісників і селян, і була найчисленнішою в Україні.

Обидві партії мали підпільні друкарні, проводили збори і сходки, розповсюджували нелегальну літературу, листівки. Поліція неодноразово заарештовувала діячів партії, ліквідовувала друкарні, літературу.

На початку XX ст., у зв'язку із загальною економічною кризою, закрито багато фабрик і заводів. Становище робітників погіршилося. У Катеринославі 15000 робітників залишилися без роботи і опинилися на вулиці. Відповіддю на погіршення умов стали страйки. У грудні 1901 р. в місті відбулася перша політична демонстрація робітників і студентів Вищого гірничого училища. Вони ставили вимоги щодо поліпшення економічних умов та вимагали політичних свобод.

У липні-серпні 1903 р., коли Південь України охопив загальний страйк, місцеві соціал-демократи організували тут масові мітинги, демонстрації. Ці події завершилися розстрілом робітників і судом над його учасниками.

Багато робітників-революціонерів стали учасниками російсько-японської війни, що її розпочав у січні 1904 р. царизм. У місті було створено і фінансовано санітарний загін, який виступив на фронт. Старшим лікарем загону став І.А.Бутаков. Лікарі, санітари, фельдшери надавали медичну допомогу пораненим воїнам. Добровільно пішов на фронт катеринославський губернатор Ф.Е.Келлер, генерал-лейтенант, граф. 12 березня він одержав призначення в діючу армію. Усе місто на чолі з міською Думою проводжало його на фронт, де 18 липня він загинув у бою.

Поразка Росії у війні, політичні страйки прискорили початок революції. Події «Кривавої неділі» 9 січня 1905 р. у Петербурзі викликали революційні виступи у Катеринославі. 17 січня страйкували робітники Брянського металургійного і сталеливарного заводів.

Навесні і влітку хвиля страйків зростала і охопила флот і збройні сили. 20 червня в місті пройшла демонстрація робітників на підтримку повстанців броненосця «Потьомкін».

Восени революційний рух піднімається до найвищого ступеня. 10 жовтня в місті почався загальний політичний страйк -погасла електрика, не виходили газети, були зачинені лавки і магазини, навчальні заклади, лікарні, зупинилися заводи.

11 жовтня відбулися масові демонстрації і барикадні бої, для придушення яких викликали війська. Вранці війська розстріляли багатотисячну демонстрацію залізничників і робітників заводів Амур-Нижньодніпровська на вул.Філософській. Було вбито 11 чоловік. У центрі міста, навпроти міської Думи, на проспекті, спорудили барикаду учні середніх освітніх закладів і студенти ВГУ, які вели бій з поліцією і жандармерією. 8 чоловік було вбито (на розі вул. Барикадної та проспекту на пам'ять про цю подію встановлено барельєф).

У цей же час у робітничому кварталі міста, на першій Чечелівці, зросла ще одна барикада, де бій ішов до вечора. В цьому бою вбито 22 чоловіки і багато поранено.

Жовтневий страйк викликав розгубленість урядових кіл. Царизм був змушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, у якому «дарував» населенню громадянські свободи, особисту недоторканність, свободу слова, сумління, зібрань і спілок. Одночасно встановлювалась Державна дума як законодавчий орган імперії.

На прохання М.В.Родзинки, голови губернської земської управи, Д.І.Яворницький зробив переклад Маніфесту українською мовою, його було надруковано і розповсюджено земством у губернії.

Населення сприйняло Маніфест по-різному. Частина - раділа і сподівалася, що нарешті з'явиться конституція і почнеться нова доба в історії. Це перш за все, ліберали, які користуючись Маніфестом, заснували Конституційно-демократичну партію (кадети) і «Союз 17 октября» (октябристи).

Осередки цих партій склалися в Катеринославі. Лідером місцевого проводу кадетів став І.А.Бутаков. Кадетська партія мала підтримку у місцевої інтелігенції.

Катеринославський відділ «Союзу 17 октября» очолював М.В.Родзянко. Чисельність відділу - 1000 чоловік. Сюди входили представники земства, поміщики, культурніші з купців і промисловців.

Після проголошення Маніфесту соціал-демократи організували мітинги, маніфестації, збори, де промовці вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися розправи (погроми) над революціонерами, головним чином євреями, їх здійснювали прихильники монархії - «чорносотенці». Найстрашніші погроми були в Катеринославі. Під час погромів було забито 64 чоловіки, постраждали 122 міські крамниці, 64 магазини, 135 рундуків. Міська управа виділила 6 тис. крб. на відшкодування збитків орендаторам міських споруд. 2000 євреїв, які постраждали, крім допомоги від єврейської громади, отримали 500 крб. від Думи на харчування дітей.

У лютому 1906 р. створено місцевий відділ чорносотенного «Союза Русского Народа». Його чисельність - 6686 чоловік (найчисельніша партія на той час). «Союз» активно діяв у нашому місті, навіть провів тут загальний з'їзд чорносотенців. Головою місцевого проводу був В.А.Образцов.

Під час жовтневого повстання були створені Ради робітничих депутатів. Перша Рада в Україні постала в нашому місті, її головою був меншовик Іван Меренков, а секретарем - більшовик Г.Петровський. Рада намагалася бути своєрідним органом робітничої влади. Під час грудневого повстання вона створила Бойовий страйковий комітет (БСК), який оголосив себе єдиною владою у місті. Під охороною комітету були вокзал, телеграф, заводи і фабрики. Вільно друкувалися постанови і оголошення БСК. Працювали лікарні, продовольчі магазини, аптеки, безкоштовні їдальні для безробітних.

22 грудня в губернії був уведений військовий стан. Почалося придушення повстань та арешти учасників революції.

Революція принесла українському рухові два докорінних покращення: поклала кінець політиці заборони української мови і дозволила українцям організаційно об'єднуватися.

У жовтні 1905 р. катеринославський губернатор затвердив Статут українського товариства «Просвіта», а на початку 1906 р. відбулися збори, що обрали його раду, до складу якої увійшли Д.Яворницький, А.Синявський, В.Біднов, М.Биков та інші. Усього Товариство мало 200 членів. Робота проводилася в чотирьох секціях: драматичній, літературній, бібліотечній і співочій. «Просвіта» влаштувала свою бібліотеку-читальню українських книжок, її члени влаштували і відкрили українську книгарню «Слово». Тут купували українські книжки і розповсюджували у місті і передмістях.

У Катеринославі у 1906 р. вийшли одразу два українські тижневики «Запоріжжя» і «Добра порада». Видавцем «Запоріжжя» був меценат українства, місцевий діяч, інженер-технолог В.М.Хрінников, а редактором - Д.Яворницький. Вийшов перший номер, який одразу ж було конфісковано за надрукований вірш Т.Шевченка «Розрита могила». «Доброї поради» вийшло чотири номери, які були потім конфісковані і видання заборонено.

У місті розповсюджувався полтавський часопис «Рідний край». Та, як сповіщав дописувач тижневика з Катеринослава, «наша таємна поліція стає на перешкоді сьому. Рознощикам заборонено продавати український часопис без особливого дозволу. Я сам був свідком кілька разів, як якісь люди (не в поліцейському одязі) одбирали у рознощиків український часопис. Навіть балакати по-українськи на вулицях небезпечно».

Але все ж таки українські газети до міста надходили. Д.Яворницький передплачував і отримував «Раду», що виходила у Києві. Співробітником газети був Євген Чикаленко. Він листувався з Дмитром Івановичем, приїздив до Катеринослава. Чикаленко був одним із засновників Української демократично-радикальної партії, що її заснували у 1905 році С.Єфремов, Б.Грінченко, Д.Дорошенко. У 1906 році відбувся з'їзд партії, на якому були представлені губернські комітети, у тому числі Катеринославський. З'їзд переглянув Програму і Статут партії, ухвалив партійну платформу до виборів у І Державну думу.

Членом Української соціал-демократичної робітничої партії став просвітянин Трохим Миколайович Романченко. З 1907 до 1909 рр. він отримував газету соціал-демократів «Слово» (редактор С.Петлюра).

На весні 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Комітет по виборах в Катеринославі очолив присяжний повірений, октябрист І.В.Способний. Серед членів комітету - Д.Яворницький, О.Шелестов та інші відомі діячі міста різних політичних течій. Було обрано 10 депутатів: 4 - кадети, 2 - трудовики, по одному - соціал-демократи, октябристи, 2 - позапартійні. За соціальним станом: 2 робітники, 2 селяни, 3 дворяни, 3 інтелігенти.

Катеринославські українці підтримували зв'язки з українськими депутатами Думи.

Група українців зробила наказ депутату Л.Ф.Бабенкові, в якому і було три пункти:

1) про амністію всім політичним «злочинцям»;

2) відміну кари на смерть;

3) про автономію України.

Останній наказ висловлено так:

«Просимо Вас домагатися широкої автономії України, яку було встановлено в договорі Б.Хмельницького з Московським урядом 1654 р., тоді, коли український народ не у «підданство» пішов до Московського уряду, а вільно з'єднався з Московським народом».

22 травня Мануйлівська громада (передмістя Катеринослава) надіслала на ім'я голови Української парламентської громади Іллі Шрага телеграму:

«Мануйлівська громада щиро вітає парламентську групу Українських послів. Бажаємо успіху в боротьбі за волю і щастя України».

І ще одну телеграму було надіслано послу В.Шемету, члену УСДРП, з Катеринослава: «Вітаємо українських послів Державної думи, сподіваємося, що щирою працею ви допоможете українському народові визволитися з національного пригноблення і здобути автономію».

Українські депутати підготували декларацію про автономію України, але обнародувати її не встигли. Думу було розпущено за день до запланованого виступу.

Під час виборів до II Думи перемогу одержали ліві сили - поступовці, кадети, трудовики. Українська Трудова громада домагалася автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й у церкві. Депутатом Думи був популярний місцевий лікар, трудовик О.Л.Караваєв. Він неодноразово виступав у Думі з аграрного питання. До багатьох справ думської діяльності приєднався ще й клопіт з питань виборців. До нього звертались засуджені учасники революційних подій і їх родичі з проханнями про визволення або скасування вироків.

Після розпуску Думи він працює лікарем у місті, веде громадську роботу. У 1908 р. його вбито чорносотенцями. Як любили й шанували Караваева зрозуміло з того, що під час поховань за його труною йшло більше 10 тисяч мешканців усякого стану. Українське товариство «Просвіта» надіслало вінок з траурною стрічкою з написом «Оборонцеві всіх пригноблених націй».

Українське питання привернуло до себе увагу III Думи. Перше питання, якому Дума змушена була приділити увагу, -українське шкільництво.

У 1908 р. 33 депутати внесли до Думи Проект про українську мову, який передбачав навчання «у початкових школах у місцевостях з малоруським населенням на рідній мові». Від Катеринославщини Проект підписали депутати Тараненко (п/п, селянин, хлібороб) та Г.А.Бергман (октябрист, хлібороб, меноніт). Проект надрукували в газеті «Слово», він викликав протест від чорносотенних послів та «Клуба русских националистов» і йому не дали ходу.

Головою III, а потім і IV Державних дум був Михайло Володимирович Родзянко, депутат від Катеринославщини, дворянин, землевласник, октябрист, великодержавник, за походженням українець.

Бюджетну комісію обох Дум очолював також наш земляк, професор фінансового права Михайло Мартинович Алексєєнко. Обіймаючи високі посади у державі, вони сприяли вирішенню місцевих потреб - проведенню другої - Мерефо-Херсонської залізниці, перетворенню гірничого училища на інститут. У 1914 р. їм було надано звання Почесних громадян міста.

Свободи національного розвитку та автономії України домагався депутат IV Думи від Катеринославщини робітник, соціал-демократ Г.І.Петровський. За сміливі виступи його переслідували, виводили з зали засідань Думи.

У 1908 р. засновано всеукраїнське об'єднання - Товариство українських поступовців. Лідерами його місцевого органу були А.Синявський та Д.Дорошенко. Під час виборів до IV Думи поступовці розробили свою платформу, яка була вміщена в місцевому тижневику «Дніпрові хвилі». В Катеринославі поступовці виставили своїм кандидатом до Думи добродія О.Александрова (кадет), який одразу здобув більшість і обіцяв добиватися вирішення національної справи.

Осередком українського життя в місті залишалась «Просвіта». В той час як київська, одеська, полтавська були закриті, катеринославська діяла досить активно.

У 1910 р. тут був заснований спеціальний видавничий фонд. Так, були видані книжки Д.Яворницького «Як жило славне низове запорожське військо» та «З минулого Катеринославщини» Д.Дорошенка.

Більше того, діячі «Просвіти» гостро відчували потребу у місцевому виданні, яке б пробуджувало свідомість українського люду, знайомило з тим, чим живе рідний край. У жовтні 1910 року вийшов перший номер часопису «Дніпрові хвилі», який практично став її друкованим органом. Організатором і редактором часопису був Д.І.Дорошенко, історик, який у цей час викладав у комерційному училищі. Видавець часопису -К.Е.Котов, місцевий діяч українства, народовець, просвітянин. Навколо часопису згуртувалися історики і письменники В.Біднов, Д.Дорошенко, А.Кащенко, Д.Яворницький, Я.Новиць-кий, Т.Сулима-Бичихіна, А.Синявський, К.Котов.

У грудні 1910 р. відкрився будинок «Просвіти» в передмісті Катеринослава - в Мануйлівці. Багато люду прийшло на це свято, багато вітальних листів надійшло. Зокрема, О.Пчілка писала: «Честь і велика слава Вам! Дай же Боже, щоб кубельце національної освіти, звите Вами в запорозькім краю, зміцнілося й красувалося на добрий зразок і приклад іншим українцям». Микола Лисенко надіслав товариству збірник українських пісень з власноручним написом.

Д.І.Яворницький був центральною фігурою в діяльності «Просвіти». Майже усі її заходи проходили за участю Дмитра Івановича. Він був розпорядником концертів-балів, вечорів, читав лекції з історії України, запорозького козацтва, краю, про кобзарів, які супроводжували лекції співами народних дум і пісень.

Окрему сторінку в діяльності «Просвіти» займало подружжя Дорошенків - Дмитро Іванович і Наталя Михайлівна. Своїм приїздом до міста вони сприяли пожвавленню просвітянського життя. Дмитро Іванович читав багато лекцій з історії по філіях «Просвіти», а Наталя Михайлівна віддавала весь вільний час створенню при «Просвітах» драмгуртків і організації вистав.

З початку 1914 р., з від'їздом Дорошенків, а також з браком місцевих літературних сил, та й матеріальних обставин, часопис перестав виходити.

У 1914 р. коли уряд заборонив святкувати 100-річчя з дня народження Т.Шевченка, Катеринослав став одним з декількох міст, де святкування відбулося. За спеціальним дозволом Катеринославського губернатора в місті був створений Ювілейний Шевченківський комітет, за програмою якого пройшли заходи, присвячені пам'яті Т.Г.Шевченка.

У 1913 р. в місті пройшли останні передвоєнні вибори до міської Думи, її головою обрали Івана Васильовича Способного. За соціальним складом вона була найбільш інтелігентною. Із 77 гласних в ній було 14 купців, 13 юристів, 10 лікарів, 10 вчених та інженерів, 5 викладачів гімназій.

Серед гласних були відомі діячі культури - А.С.Синявський; П.Т.Окулов - художник, викладач, який створив серію портретів діячів краю; С.А.Бродницький - голова ради музею ім. О.М.Поля; просвітяни К.С.Котов і М.В.Биков; професор Гірничого інституту О.М.Терпигорєв; лікар, голова медичного товариства, земський діяч І.А.Бутаков; політичні діячі, депутати Державних дум - Я.Г.Гололобов, О.М.Александров. З євреїв було призначено вже вп'яте Мойсея Юдовича Карпаса, відомого підприємця і благодійника міста.

У 1913 р. Дума обговорила 316 питань і прийняла 358 постанов. Щорічно багато уваги приділялося питанням про благоустрій міста: брукуванню вулиць, відведенню земель під будівництво заводів, будинків, магазинів, музеїв, утриманню лавок, базарів, ярмарків. У 1914 р. місто нарешті почало роботи з улаштування каналізації.

Дума і управа мали свій друкований орган - «Известия Екатеринославского городского общественного управления», які виходили двічі на місяць. Його редактором був міський голова

За матерiалами:
І. С. Стороженко
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001