Губернське місто Катеринослав (1776-1880 рр.). Частина 2

План Преображенского Собора

Памятник Екатерине II, Соборная пл., Екатерининский пр.

Троицкая церковь

Успенская церковь

Вид на Успенскую церковь

Преображенский Собор

Роспись купола Свято-Преображенского Собора

Преображенский Собор

Преображенский собор в сер. XIX века

Общий вид на город в сер. XIX-го века

Вид на центральный холм (сер. XIX века)

Духовная семинария на Екатерининском проспекте

Мариинская женская гимназия на Троицкой площади

Третье здание Английского клуба на Клубной улице

Блаватская Елена Петровна

Карта Екатеринославской губернии

План Екатеринослава 1885 г.

План Екатеринослава 1850 г.

Особливістю розвитку Катеринослава у першій половині XIX століття була наявність двох міських центрів. Цей факт спричинений різницею між проектами та реальними умовами будівництва. Перший міський центр мав розташуватися на горі, але він існував переважно на папері - у проектах І.Старова та на пізнішому плані роботи В.Гесте. Тут знаходилися лише декілька споруд: палац Потьомкіна, канцелярія архієрея, а пізніше (у 1840-1850-х рр.) побудовано гімназію та «богоугодные заведения» (лікарню, притулок для інвалідів, аптеку). Натомість у нижній, придніпровській частині Катеринослава природно виник справжній міський центр. Тут зосередилося все економічне та громадське життя міста. Головна височина з Потьомкінським палацом залишалася незаселеною, натомість квартали прибережної зони забудовувалися дуже щільно. У 1796 р. тут був споруджений перший наплавний міст через Дніпро.

9 квітня 1817 р. був офіційно затверджений генеральний план розвитку Катеринослава, розроблений архітектором В.Гесте, з використанням первісного планування міста 1790-х років архітектора І.Старова. На новому плані центр Катеринослава перенесений у нижню частину біля Дніпра. Колишня головна площа на горі тепер отримала назву Ярмаркової (пізніше - Соборна, зараз - Жовтнева). У новому центрі виділено низку площ господарського значення - Торгова, Сінна, Рибна. Згідно з цим планом аж до кінця XIX ст. і велася забудова Катеринослава.

З цього часу почалася інтенсивна забудова території міста. У Катеринославі зводяться нові великі будинки класичного стилю: корпус суконної фабрики (1825 р.; зараз хлібзавод №1); будинок Контори іноземних поселенців (пр. К.Маркса, 64); земська лікарня (нині лікарня ім. І.Мечникова); класична гімназія (пл. Жовтнева, 2). За проектами архітекторів П.Вісконті та Л.Шарлеманя у «візантійсько-російському стилі» зводяться Троїцька та Успенська церкви.

Найбільш значною будівлею епохи класицизму слід вважати Преображенський собор. Проекти собору, розроблені в кінці XVIII ст., не здійснилися. Лише 1828 р. вийшов указ імператора Миколи І про закінчення будівництва Преображенського собору. Спочатку його планували збудувати в нижній частині міста, на місці дерев'яної Успенської церкви. Але Микола І написав: «Я считаю лучшим местом то, на коем была закладка покойной императрицы. Собор не есть здание повседневного посещения, потому временное отдаление от жилой части города не есть препятствие».

Новий проект собору, в 6 разів менший за перший варіант, виконав видатний петербурзький архітектор А.Захаров (автор будівлі Адміралтейства в Санкт-Петербурзі). Собор споруджено протягом 1830-1835 рр.

Видатна пам'ятка архітектури - Потьомкінський палац у першій половині XIX ст. дуже змінив свій вигляд. Різні архітектори пропонували реконструювати напівзруйновану будівлю під губернські «присутственные места» та семінарію. Ці проекти не були реалізовані і лише протягом 1830-40-х рр. Потьомкінський палац був кардинально перебудований для засідань Дворянських зборів (зараз тут - Палац студентів Дніпропетровського національного університету).

Такою є історія головних споруд Катеринослава тих часів. Місто в цілому забудовувалося одно- та двоповерховими будинками. В центрі було багато крамниць на зразок гостинних дворів з аркадами та галереями. Таким побачив Катеринослав О.С.Пушкін у 1820 р. (коли відбував тут тимчасове заслання). Наведемо один характерний уривок зі спогадів сучасника, А.М.Фадеева, котрий працював тоді в місті: «Екатеринослав тогда представлял... более вид какой-то голландской колонии, нежели губернского города. Одна главная улица тянулась на несколько верст, шириной шагов двести, так что изобиловала простором не только для садов и огородов, но даже и для пастбищ скота на улице, чем жители пользовались без малейшего стеснения».

Стан центру Катеринослава у другій чверті XIX ст. наочно представлений на малюнку І.Айвазовського, який він зробив 1833 р. Тут добре видно хаотичну й різнохарактерну забудову проспекту і одинокий Преображенський собор, що височив над містом. Проспект, спланований для «Південної столиці», дуже широкий і не відповідав масштабам простого губернського міста.

Один із сучасників, Порфирій Яненко, так описував центр міста у 40-х роках XIX ст.:

«... по проспекту от моста (знаходився там, де сучасний залізничний міст- авт.) представлялась пустыня, только замечались дом директора фабрики..., винные гро­мадные подвалы..., острог на Качельной площади, похожий больше на подвал (зараз на цьому місці театр опери та балету - авт.), с другой стороны - Казенный сад. Улица представляла самый безобразный вид: постоянная грязь невылазная, где вчастую кареты останавливались и их вытаскивали с пассажирами волами. Улицу перерезывали поперек два провалья...»

Благоустрій центральної частини Катеринослава був прове­дений у кінці 1840 - на початку 1850-х рр. завдяки зусиллям тогочасного губернатора А.Я.Фабра. Яри були засипані; «гору» зрівняли, а на частині проспекту до вершини пагорба проведені два паралельні бульвари - кожний з двома рядами високих дерев, смугами кущів бузку та пішохідними алеями посередині. Значення цього заходу важко переоцінити. Реконструкція відкри­ла шлях до забудови нагірної частини (проходила інтенсивно до початку XX ст.), з'єднала два міські центри. Зовнішньо Катеринослав нарешті став позбавлятися ознак провінційного міста.

У середині XIX ст. нагірна частина Катеринослава залишалася, як і колись, незабудованою. Соборна площа являла собою пустир, на якому стояв Преображенський собор. У північно-східному куті розташовувались будинок Дворянських зборів (па­лац Потьомкіна) та резиденція архієрея (колишній будинок губернатора). З часом біля собору з одного боку піднялася триповерхова лікарня, зведена у 1837-1848 рр., а з іншого боку - дво­поверховий будинок першої класичної гімназії (1858-1861 рр.). У 1846 р. в центрі Соборної площі був урочисто відкритий пам'ятник Катерині II. Скульптура, створена 1788 р. в Берліні німецькими майстрами на замовлення А.Гончарова - діда дружини О.С.Пушкіна - для свого маєтку, не була там встановлена з різних причин. Пізніше її купило катеринославське дворянство і встановило у місті. Частина площі біля статуї була засад­жена деревами та огороджена. Новостворений сквер отримав назву Катерининського.

Поступово проходила забудова західного схилу пагорба. У південно-західній частині з'явилася споруда семінарії, яка виходила фасадом на проспект. Трохи нижче семінарії у 1830-1840-х рр. знаходилася ярмаркова площа з крамницями і коморами. Велику ділянку нижче цієї площі займали адміністративні установи - будинки губернатора і віце-губернатора.

Економічне і громадське життя Катеринослава зосередилося у нижній частині міста. Тут у серпні 1796 р. була освячена Успенська церква. Архітектори: А.І.Шарлемань, П.І.Вісконті. Збудована у 1805 р. дерев'яна церква Успіння Богородиці (замінена на кам'яну 1850 р.), про яку в тогочасних документах говорилося, що «вона посеред міста і видна звідусіль» (у XX ст. її перебудували і зараз тут розміщена міська лікарня №10).

Того ж 1796 р. з'явилася інша церква - Троїцька, яка знаходилася на великій площі (замінена на кам'яну 1845 р.).

Велика вулиця (зараз - проспект К.Маркса) у цьому місці була забудована торговельними рядами-крамницями, магазинами, складами. Тут же щорічно проводилися катеринославські ярмарки.

Вище проспекту, біля Троїцької церкви, селилися купці, багаті землевласники, поміщики. В цьому районі 1808 р. з'явився двоповерховий дерев'яний будинок з мезоніном та п'ять­ма (!) колонами по фасаду. Він призначався для Дворянських зборів, був обставлений розкішними меблями, порцелянами та живописними полотнами, взятими із Потьомкінського палацу. З цією будівлею пов'язана цікава історія. У 1818 р. брат імпера­тора Олександра І великий князь Михайло Павлович під час свого візиту до Катеринослава, побачив асиметрію в оформленні будинку, був дуже незадоволений і звелів негайно прибрати п'яту «крамольну» колону, що й було зроблено. Цей приклад яскраво характеризує тогочасний культурний рівень катеринославського «высшего общества». А сам Дворянський будинок згорів 1838 р.

Західний кордон міста проходив тоді біля Казенного саду (нині парк Лазаря Глоби). У 1806 р. Олександр І наказав наміснику Новоросії герцогу Рішельє в Катеринославі:

«...сад нижний предоставить для публичных гуляний, а верхний обратить для разведения систематического садоводства в плантациях фрук­товых, редких дерев и растений, дабы снабжать ими Новороссийский край».

Верхній (за течією Дніпра) сад, заснований Л.Глобою і переданий до казни, отримав назву Казенного. У 1817 р. у Катеринославі організоване Помологічне товариство (з охорони й влаштування зелених насаджень) і тоді ж почало функціонувати училище садівництва, яке налічувало півтора десятка учнів. Всі ці заклади знаходились у Казенному саду, який до з 1817 р. по 1848 р. доглядав видатний ботанік А. Гуммель з Маннгейму. Завдяки його зусиллям сад, що займав площу до 36 десятин та мав 31 тисячу фруктових дерев, 193 тисячі лісових дерев, більше 20 тисяч кущів, близько 700 видів квіткових та городніх рослин, став одним з найкращих у Південній Україні. У 1843 р. до саду була приєднана велика ділянка і загальна його площа склала 36,5 десятин (більше 40 гектарів).

Внизу, біля Дніпра, у 1815 році спорудили кам'яну в'язницю. З часом площа навколо неї отримала назву Тюремної, потім Качельної. Будинок в'язниці був знесений у 1850 р., а навколишня місцевість впорядкована лише в кінці століття. В південно-західному районі Катеринослава у 1823-1826 рр. велося будівництво губернської тюрми, яка вважалася найбільшою спору­дою в місті і називалася «Тюремним замком». Вона була розра­хована на 200 осіб. Будинок був зруйнований у роки громадянської війни.

Від старої в'язниці починалася вулиця, на якій селилася катеринославська аристократія. Згодом вона стала називатися Дворянською (тепер - Плеханова). На захід від тюрми, відділені від міста лісосмугою, розташовувались корпуси катеринославських фабрик, які після закриття підприємства були передані військовому відомству. До 1860-х рр. фабричні корпуси були останніми значними спорудами Катеринослава, далі знаходилась територія передмість.

Відомий російський літературний критик і публіцист В.Г.Бєлінський, відвідавши у 1846 р. Катеринослав, писав жінці:

«...Город чрезвычайно оригинален; улицы прямые, широкие; есть дома порядочные, но больше все мазанки, по улицам бро­дят свиньи с поросятами, спутанные лошади. На огромной (незастроенной) площади стоит храм, довольно большой... На этой же площади стоит дворец Потемкина... Средина дворца реставрирована для дворянского собрания, а боковые здания находят­ся в состоянии развалин. При дворце сад, омываемый заливом Днепра, в саду много деревьев, которые не могут расти в московском климате и которых нет и в Харькове (хотя от Харькова до Екатеринослава только 200 верст), например шелковичное дерево и др. Интересен также казенный городской сад...»

Життя катеринославців протягом XIX ст. було нелегким. Брукованих вулиць у місті майже не було, освітлення у нічний час з'явилося тільки у другій половині століття. У 1796 р. в Катеринославі відкрився перший наплавний міст через Дніпро, довжиною більше 500 саженів (близько 1 км 100 метрів). Міст споруджували тільки на літній час аж до відкриття у 1884 р. залізничного двох'ярусного мосту. Мешканців міста декілька разів турбували землетруси, повені та епідемії. Так, 11 січня 1837 року в місті стався землетрус, внаслідок чого у стінах новозбудованого Преображенського собору з'явилися тріщини.

У квітні 1820 р. катеринославський віце-губернатор Шеміот по­відомляв правителя Новоросійського краю графа О.Ф.Ланжерона про неймовірні лиха, заподіяні Катеринославу паводком, якого не було з 1789 р. У місті виявилися підтопленими тюрма, торгові ряди, пивний завод, лісова пристань та близько ста приватних будинків. Це призвело до занепокоєння мешканців. Епідемії холери спостерігалися у 1831, 1848, 1866 рр. В останньому випадку захворіло понад 1100 осіб, близько 250 померли. У 1864 р. Катеринослав охопили великі пожежі.

У 1839 р. у місті вчитель Семевський розпочав систематичні спостереження за кліматичними змінами. Вони тривали до 1842 р., а з 1849 по 1855 рр. проводилися директором гімназії Яковом Дмитровичем Граховим.

Не було в місті необхідної кількості лікарів і лікарських закладів. Дуже важливою в таких умовах стала діяльність лікарів-ентузіастів, зокрема Карла Роде. Запрошений до Катеринослава Потьомкіним, він залишився тут, багато років лікував і місцеву еліту, і пересічних громадян. Роде мав земельні володіння в Катеринославі, пам'ять про нього збереглася у назві Аптекарської балки.

У 1798 р. вперше відкрилися «богоугодные заведения» -«богадельня», лікарня та «дом для умалишенных». У 1801 р. у цих закладах працювали один лікар та один наглядач. Усього в стаціонарі налічувалося 25 хворих та інвалідів. Пізніше «богоугодные заведения» склали основу губернської земської лікарні (нині - Обласна лікарня ім. I.I.Мечникова).

У 1842 р. до міста приїхав лікар Павло Никифорович Бойченко і почав працювати в «богоугодных заведениях». Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) він завідував усіма лікарнями міста, які приймали поранених, а також брав активну участь у боротьбі з холерою у червні - липні 1866 р.

«Не нарушая истины и без преувеличения можно сказать, что в Екатеринославе все - от высших представителей власти до самого жалкого нищего знали доктора Бойченко», - писав один із старожилів міста. Павло Бойченко став кавалером імператорських орденів, дворянином, закінчив кар'єру керівником медичної служби Катеринославщини.

Катеринослав на той час ніколи не був місцем бойових дій, але війна не обійшла місто стороною. У 1812 р. під час війни з Наполеоном з Катеринослава були відправлені рекрути та коні, а також воли. З губернії до місць бойових дій направлялися м'ясо, солонина, риба. Катеринославська фабрика постачала сукно. У місті діяли швейні майстерні, де шилося обмундирування для солдатів. Мешканці міста та навколишніх сіл зібрали для потреб армії великі кошти.

У 1854 р., під час Кримської війни у Катеринославській губернії був оголошений воєнний стан. У зв'язку з цим з'яв­ляється вул. Воєнна (нині - проспект Пушкіна). На ній були розташовані військові частини, що потім рухалися на фронт. У Катеринославі цього року зупинявся, прямуючи до Криму, видатний російський хірург Микола Іванович Пирогов. Наступного року він знову відвідав місто, оглядаючи шпиталі з пораненими під Севастополем солдатами. За даними ревізії 1859 р., у Катеринославі проживало близько 17 тис. чол., разом з тим у місті перебувало більше 11 тис. хворих і поранених. Значна частина з них померла і похована у Катеринославі на так звано­му Севастопольському цвинтарі. Велику роботу по розміщенню та лікуванню хворих провели вищезгаданий П.Н.Бойченко та міський голова І.І.Лов'ягін, який перебував на цій посаді в 1854-1857 рр.

Коли в 1877 р. почалася російсько-турецька війна, в Кате­ринославі був проведений збір коштів для допомоги слов'янським народам Балканського півострова, які вели боротьбу з Туреччиною. Дві партії добровольців відправилися на фронт.

Поступово протягом першої половини XIX ст. Катеринослав стає визначним центром культури і освіти Придніпров'я. Замість університету та консерваторії, які передбачав створити Потьомкін, указом 1792 р. наказувалося організувати у Катеринославі на­родне училище. Його відкриття відбулося у 1793 р. Вчилися тут діти дворян, купців та чиновників.

З 1804 р. у Катеринославському училищі працював учителем малювання відомий худож­ник Фрол Рєпнін-Фомін (1778-1857 рр.), який закінчив академію мистецтв в Санкт-Петербурзі. У період перебування в Катеринославі (1804-1841 рр.) він, зокрема, написав картину «Обращение Минина к нижегородцам», котра експонується зараз у місцевому художньому музеї.

Народне училище проіснувало до 1805 р., коли почала свою діяльність Катеринославська класична чоловіча гімназія. Першим директором гімназії призначено дійсного статського радника Дмитра Тимофійовича Мізка, котрий у подальшому відіграв велику роль у культурно-освітньому розвитку Придніпров'я. В гімназії разом із загальними дисциплінами викладалося малю­вання, а педагогами були випускники Петербурзької академії мистецтв.

З 1840 р. вчителем малювання та креслення тут пра­цював художник Іван Гродницький. Колишній кріпосний, він став вільним слухачем Академії. У Катеринославі Гродницький пробув 10 років, створив тут низку живописних полотен. У 1825 р. для роботи в гімназії запросили викладачем природничих наук Петра Петровича Сокальського (1832-1887 р.) - талановитого вченого, публіциста, фольклориста, композитора. Хоча серед учнів гімназії переважали діти дворян, купців та чиновників, і кількість учнів була порівняно невеликою, важко переоцінити значення цього навчального закладу.

У 1805 р. разом з гімназією у місті відкрито повітове учили­ще, яке складалося з підготовчого відділення з дворічним курсом навчання та двох основних класів з однорічним навчанням. У 1836 р. до нього додали ще один клас - третій, а в 1867 р. запровадили навчання різним ремеслам. У 1859 р. в Катеринославі вчителем В.С.Панченко при повітовому училищі була створена воскресна школа, спрямована на навчання загальноосвітнім наукам дітей, котрі займалися професійною підготовкою у ремісників. У 1850 р. в місті відкрилося єврейське училище, яке проіснувало до 1873 р.

Катеринославська семінарія, відкрита 1777 р. у Полтаві, переїхала у 1803 р. у губернський центр і теж відіграла велику роль у поширенні освіти серед мешканців міста. Семінарія готувала церковнослужителів, але серед її вихованців були і майбутні педагоги. Викладання в семінарії мало високий рівень. Відомою людиною в місті був талановитий педагог А.С.Понятовський - викладач математики і грецької мови. Пізніше він працював у Катеринославській гімназії і прославився не лише вчителюванням, а й тим, що подарував місту будинок під першу жіночу гімназію (тепер це середня школа №33). Інший викладач семінарії - Г.Я.Титов відомий як автор «Писем из Екатеринослава», опублікованих в Одесі в 1849 р. Це одна з перших праць, присвячених історії міста.

Слід указати на існування такого закладу, як «Приказ общественного призрения» (Приказ громадської опіки). Це була фінансово-кредитна установа, заснована у 1788 р., яка надавала позички землевласникам, мала ощадну касу. Приказ займався також влаштуванням у місті шкіл, лікарень, «богоугодных заведений», аптек, сирітських притулків. Управління Приказом здійснювалось колегіальне під головуванням губернатора, у його складі були представники від купецтва, міщанства та селянства. У 1793 р. до відання Приказу губернатор В. Коховський передав похідну військову типографію князя Г.Потьомкіна. У 1796 р. саме тут надрукована перша в Катеринославі книга - «Наставление сыну» В.Золотницького. Його перу належала й перша брошура (1793 р.), присвячена відкриттю народного училища.

У 1806 р. у Катеринославі відкрився перший театр під назвою «Благородный театр». Він розташовувався на розі ву­лиць Московської та Стародворянської (Плеханова). Там була поставлена п'єса «Осмеянное чародейство», написана місцевим автором для дворянських дітей. Однак спроба заснування театру виявилася невдалою. Перший постійний театр було влашто­вано лише у 1847 р., кошти на будівництво кам'яного будинку виділив катеринославський купець Абрам Луцький.

У 1834 р. вперше здійснено спробу заснувати в Катеринославі губернську бібліотеку. До цього невеликі книжкові зібран­ня існували лише в місцевій гімназії та училищі. Через два роки бібліотека згоріла, але в 1843 р. була відновлена.

У 1838 р. у місті почала виходити перша газета - «Екатеринославские губернские ведомости». Протягом кількох десятиліть вона залишалася єдиним міським періодичним виданням. Тут друкувалися урядові укази, рішення та постанови, повідомлення місцевих органів управління.

Громадське життя катеринославців довгі роки обмежувалося зборами у найбагатших будинках для відзначення ювілейних дат. У 1838 р. відкрився перший клуб, названий за традицією «англійським». Про цей клуб у своїх спогадах катеринославський губернський архітектор А.М. Достоєвський писав:

«Вечерами я начал ходить в клуб, где мало помалу познакомился со всем городом. Естественно, меня выбрали при первом же предложении в члены клуба и я вечерами стал очень часто посещать его. Этот клуб был тогда единственным в Екатеринославе, он был внесословным: тут были членами и дворяне, и чиновники, и купцы, а поэтому членов было около 300 человек и клуб благо­денствовал. Много я потом видел клубов в разных городах, но такого благоустроенного, как екатеринославский периода 1860-1865 годов, я не встречал».

У 1849 р. зусиллями губернатора А. Фабра та директора училищ Я. Грахова відкритий «Музеум древностей Екатеринославской губернии». Зазначимо, що це був один з перших музеїв на теренах Південної України. Його заснування поклало початок створенню колекції сучасного історичного музею ім. Д. Яворницького.

У 1861 р. у Катеринославі на вул. Упорній (нині - Глинки) купецький син Х.Чауський відкрив типографію з літографією. Півстоліття цей заклад, обладнаний новітнім устаткуванням, не мав рівних собі у місті, тут друкувалися художні та наукові видання, афіші. У 1855 р. на Великій вулиці (нині пр. К.Маркса) була відкрита фотографічна майстерня відомого в ті часи майстра Левдика. В цей же період з'являється і друга - майстра Л.І.Міткіна, яка проіснувала півстоліття. Син та онук Міткіна також стали фотографами, до нашого часу дійшли чудові фотографії Катеринослава, зроблені членами цієї родини. У 1858 р. в Катеринославі на вул. Олександрівській (Артема) В.Г.Ульман відкрив перший книжковий магазин. Він підпорядковувався петербурзькому книготорговцю Смирдіну. В магазині прийма­лася передплата на петербурзькі газети та журнали.

Старий Катеринослав може пишатися цілою плеядою державних та громадських діячів.

Цікавою є постать С.Х.Контеніуса, призначеного у 1800 р. головним суддею Контори опікунства іноземних колоністів. Контеніус жив у Катеринославі і вважався тут «самой почтенной личностью». У 1809 р. Контеніус дослідив катеринославську суконну мануфактуру. Зібрані ним матеріали мають неабияке значення для історії промисловості на Півдні України.

У 1818 р. створений Комітет піклування про колоністів південного краю з трьома відділеннями: Катеринославським, Одеським і Бесарабським. Спочатку комітет знаходився у Катеринославі, потім був переведений у Бессарабію. Його головою, «головним попечителем колоністів», було призначено Івана Микитовина Інзова (1769-1845). Він знаходився на цій посаді до самої смерті. І.М.Інзов - генерал, учасник суворівських походів 1799 р. та Вітчизняної війни 1812 р. У Катеринославі він про­явив себе як досвідчений керівник «іноземних колоній» та за­лишив помітний слід в історії російської культури своїм гуманним ставленням до О.С.Пушкіна під час його заслання на південь Росії.

О.С.Пушкін відвідав Катеринослав у 1820 р. 17 чи 18 трав­ня великий поет прибув сюди з Петербурга «для дальнейшего прохождения службы» у конторі колоністів. Спочатку він зупи­нився в готелі купця Тихова на вул. Караїмській (зараз - Шир­шова), а потім переїхав до маленького будинку в Мандриківці, тодішньому передмісті Катеринослава. Згодом, 4 червня, пря­муючи до Кавказу, у Катеринослав прибув М.Раєвський - герой Вітчизняної війни 1812 р. з сином та дочками. Молодший Раєвський - Микола, який учився з Пушкіним у Царсько-сельському ліцеї, знайшов свого друга у поганому стані (Пушкін захворів на лихоманку). Генерал Інзов дозволив поету виїхати з Катеринослава на південь.

У червні 1820 р. Інзов писав петербурзькому «почт-директору» К.Я.Булгакову: «Расстроенное здо­ровье господина Пушкина в столь молодые лета и неприятное положение, в коем он по молодости находится, потребовали с одной стороны, помочи, а с другой, безвредной рассеянности, а потому отпустил я его с генералом Раевским, который в проезд свой через Екатеринослав охотно взял его с собой».

Кілька днів, проведених у Катеринославі, залишили слід у творчому доробку великого поета. Тут відбулася подія, яка стала приводом для написання поеми «Братья-разбойники». 11 листопада 1823 р., перебуваючи в Одесі, Пушкін писав П.А.Вяземському:

«Вот тебе и «Разбойники». Истинное происшествие подало мне повод напи­сать этот отрывок. В 1820 году, в бытность мою в Екатеринославле, два разбойника, закованные вместе, переплыли через Днепр и спаслись. Их отдых на островке, потопление одного из стражей мною не выдуманы...»

Син директора гімназії Дмитра Мізка - Микола Мізко (1818-1881) став критиком, фольклористом, журналістом, переклав твори Т.Г.Шевченка на російську мову. У 1845-1847 рр. був редактором «Екатеринославских губернских ведомостей.» У середині XIX ст. Мізко публікував у столичних виданнях статті, присвячені історії катеринославського театру.

Велику роль в історії Катеринослава зіграла династія Фадєєвих, родоначальники якої - Андрій Михайлович Фадеев та його жінка, з роду князів Долгорукових, оселилися у Катеринославі у 1815 р. Титулярний радник А.М. Фадеев був направлений в Контору опікунства іноземних колоністів «на вакацию младшего товарища главного судьи». У 1818 р. його призначили упра­вителем Катеринославської контори Комітету колоністів. За май­же двадцятип'ятирічну службу тут він багато зробив для заселення краю та добробуту поселенців, розвитку землеробства, тва­ринництва, підняття економічного і культурного рівня регіону. Фадеев відомий як автор наукових праць з історії іноземних колоній у Північному Причорномор'ї та мемуарів, багато сто­рінок яких присвячені Новоросійському краю і Катеринославу. Він також був обраний членом Російського географічного това­риства.

Дочка А.М. Фадеева, Олена Андріївна Ган (1814-1842) стала відомою письменницею, яка у своїх творах гостро піднімала питання щодо ролі жінки в тогочасному суспільстві. Олена Ган писала під псевдонімом Зенеїда Р-ва. Про неї відомий літературний критик Вісаріон Бєлінський висловився так: «ни одна из русских писательниц не обладала таким замечательным талантом, как Зенеида Р-ва». Олена Ган мала двох дочок, які та­кож стали письменницями.

Олена Петрівна Блаватська (1831-1891) - письменниця теософічного напрямку (відома під псевдонімом Радда-бай), яка спробувала синтезувати міфологічні, релігійні, оккультні, філософські та наукові доктрини Заходу і Сходу. У 17 років вона покинула старого чоловіка та відправилася мандрувати країна­ми Сходу. У 1875 р. разом з полковником Олькоттом вона засну­вала в США «теософічне товариство», яке існує й зараз.

Віра Петрівна Желіховська (1835-1908) відома як автор по­вістей та оповідань для юнацтва.

У Катеринославі відзначився Андрій Михайлович Достоєвський, брат відомого письменника, губернський архітектор Кате­ринослава у 1860-х рр. Зокрема, він керував брукуванням центральних вулиць та благоустроєм ярів. У місті збудував будинки торгових рядів і чоловічої класичної гімназії.

Без сумніву, найбільш помітний внесок у розвиток Катеринослава середини XIX ст. зробив Андрій Якович Фабр, який обіймав посаду катеринославського громадянського губернатора з 1847 по 1858 р. Син садівника, запрошеного Г.Потьомкіним з Європи для облаштування кримських садів, він успадкував від батька німецький педантизм та господарність. Фабру належить ідея реконструкції центру міста, яку вдалося успішно реалізувати під його ж керівництвом. Саме йому Катеринослав зобов'я­заний відомими бульварами на центральному проспекті. Фабр був причетний і до створення культурних закладів, зокрема, ініціював заснування (у 1849 р.) першого музею старожитностей. Він був одним з п'яти членів-засновників Одеського товариства історії і старожитностей у 1839 р. Обіймаючи високу посаду губернатора, Фабр відзначався особливою скромністю. Мешканці міста віддали належне заслугам Фабра - він став дуже популярною в Катеринославі людиною, бувальщини про нього розповідали і наприкінці XIX ст.

Не можна не згадати двох діячів духовного звання, які плідно працювали на ниві досліджень рідного краю - єпископів Гавриїла (Розанова) та Феодосія (Макаревського). Єпископ Гавриїл обіймав з 1828 по 1837 р. катеринославську кафедру і був першим істориком міста. Зокрема, він опублікував спогади запорожця Микити Коржа - цінне джерело з історії краю ХVIIІ ст. Єпископ Феодосій відомий нам як автор фундаментальної енциклопедичної праці «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии», виданої 1880 р.

Кращих представників Катеринослава тих часів відрізняла особлива енергія, патріотизм і наполегливість у досягненні по­ставленої мети (нерідко такою метою була саме користь місту), робота «на кінцевий результат», хоча його і доводилося чекати довгі роки. Врешті-решт, напружена творча діяльність мешканців, котрі майже з нуля починали розбудовувати своє місто, причому практично без урядової підтримки, принесла відчутні здобутки. Саме впродовж першої половини XIX ст. закладаються підвалини і характерні риси міста - створюється історичний центр, зароджуються промислові підприємства, нарешті, формується менталітет мешканців.

Звичайно, справжньою «Південною столицею» стала Одеса. Хоч друкарня та державні навчальні заклади у Катеринославі з'явилися раніше, ніж в Одесі, вони не змогли швидко розвину­тися, як аналогічні установи, відкриті в Одесі дещо пізніше. Театральне життя та друковані періодичні видання з'явилися в Одесі раніше, ніж у Катеринославі, ще на початку XIX ст. Але Катеринослав значно поступався Одесі у темпах економічного зростання і, як наслідок, в галузі культурного життя.

Великого злету довелося чекати довго. Катеринослав 1850 р. залишався звичайним губернським містом. Про це яскраво свідчить його опис з «Военно-статистического обозрения Рос­сийской империи»:

«Екатеринослав, губернский город простирается... в длину по Днепру до 7, а в ширину от 1 до 2 верст. Часть города, устраивающаяся ныне на самом нагорном берегу к новому собору, нуждается в воде, по неимению еще хорошо устроенных спусков к Днепру...Из зданий города особенно достойны примечания Преображенский кафедральный собор,...дом дворянского собрания, обращенный из бывшего потемкинского дворца, тюремный замок и здание богоугодных заведений. В городе находится два публичных сада: дворянский (бывший по­темкинский) и казенный. Из учебных заведений имеется: гимназия с благородным пансионом, при которой находится замечательная библиотека (до 4000 томов), а также уездное и приходское училища...
Из фабрик имеется одна суконная, а из заводов: 7 салотопных, 2 мыловаренных, 5 свечных...»
Автор виносить закономірний вирок: «Трудно сказать, чтобы Екатеринослав возвысился когда-либо на степень значитель­ного торгового города. Главными причинами тому:

1. Положе­ние его в стороне от сообщений, ведущих к портовым и значительным торговым городам;
2. Трудность переправы через р. Днепр и переезда через пески на левом берегу Днепра и
3. Близость значительных по торговле городов Харькова и Кре­менчуга, где с большой выгодой можно делать закупки всякого рода товаров...»

Автор опису точно визначив чинники, які перешкоджали зростанню Катеринослава протягом всієї першої по­ловини XIX ст. та разом з тим зумовлювали відмінність розвитку міста від інших міст Південної України.

Новий етап в житті міста починається з кінця 1850-х рр., а особливо після реформи 1861 р. та пов'язаних з нею змін в соціально-економічних відносинах. Населення міста почало швидко зростати. Джерелом поповнення кількості мешканців Катеринослава виступали в основному селяни, які йшли до міста на заробітки. Якщо в 1857 р. населення міста становило 13217 осіб, то на 1865 р. воно склало 22846 осіб, тобто зросло на 173%. У 1885 р. Катеринослав уже мав 46876 мешканців. За 20 років населення міста подвоїлося. Період, «сонному дреманию подобный», в житті Катеринослава закінчився.

Цю ситуацію добре ілюструє уривок з книги етнографа і письменника О.С.Афанасьєва-Чужбинського «Поездка в Южную Россию», опублікованої у Петербурзі в 1861 р.:

«...Я помню Екатеринослав 12 лет назад, когда его еще можно было назвать городишкой и довольно непривлекательным, как по его строениям, так и по страшной невылазной грязи... Лет девять назад я снова посетил его. За три года Екатеринослав не изменился и, стоя над Днепром почти у порогов, не имел и попытки на значительную торговлю...Ту же я встретил грязь, ту же мертвую тишину по улицам и ту же мелкую, беловатую пыль, выедающую глаза...Теперь, через девять лет, мне пришлось несколько раз побывать в Екатеринославе, и я нашел в нем небольшую перемену: выстроились несколько домов на главной улице, и вдоль этой широкой, почти как Невский проспект, улицы, протянуто шоссе сверху до казенного сада...Шоссе это обведено с двух сторон тротуарами, обсаженными акациями, сиренью и кое-какими другими деревьями. Других перемен не заметно. На пристани прежняя сонливость, жизни никакой, а какая-то вялая работа. По-моему, в нем хорошего - сады, в особенности Потемкинский, разросшийся на крутом берегу Днепра и спускающийся к реке...Казенный сад, при котором находится училище садоводства, имеет прекрасные аллеи, отлично содержится и служит местом для городских гуляний».

Промисловий переворот, технічні зміни вносили нові штрихи у життя мешканців губернського міста. У 1859 р. у Катеринославі відкрилася перша телеграфна станція, яка зв'язала місто з Петербургом, Москвою, Києвом, Харковом, Одесою, Варшавою. Того ж року відкрито регулярний рух однотрубних вантажно-пасажирських пароходів по Дніпру між Катеринославом та населеними пунктами у верхів'ях ріки. Цю лінію обслуговувало «Перше пароплавне товариство», у місті з'явилася спеціальна пристань. У 1864 р. почався регулярний поштово-пасажирський рух по Дніпру між Катеринославом, Києвом та іншими містами.

У 1866 р. в місті створено комітет з питань будівництва міського водогону. А вже у 1869 р. прокладання труб почалося на кошти Міністерства внутрішніх справ інженером Гартманом. Закінчилося будівництво до кінця того ж року. Траса водогону проходила від Соборної площі (нині Жовтнева) до сучасної вулиці Короленка, тобто довжиною більше двох кілометрів.

Меш­канці Катеринослава у 1879 р. вперше почали використовувати кам'яне вугілля для опалювання будинків. Відбулися зміни в структурі промисловості. У 1873 р. було засноване перше харчове підприємство - пивоварний завод Ф.Ботте.

Змінилася соціально-політична ситуація в місті. Показовою є історія з «піквікським товариством» кінця 1850-х рр. Вона свідчить про соціальні настрої значної частини мешканців Катеринослава ще напередодні буржуазних реформ.

У 1857 р. до Катеринослава приїхав із Симбірська Микола Петрович Баллін (1829-1904). Дворянин, він посів тут посаду товариша голови кримінальної палати. Цього ж року до Катеринослава переселився після контузії Володимир Михайлович Єлагін (1832-1863), учасник Кримської війни, дворянин. Михайло Михайлович Стопановський (1828-1877) - народився в Катеринославі, письменник та публіцист, публікувався в місцевій пресі і в часописі «Отечественные записки». Вони разом взяли активну участь у громадському житті Катеринослава та заснували «Товариство са­мовдосконалення», відоме також під назвою «Піквікський клуб».

Склад членів товариства не був постійним. Катеринославські «піквіки», до яких належали і окремі чиновники, збиралися у помешканнях найбільш активних членів товариства, емоційно обговорювали пекучі проблеми, не висуваючи якихось конкретних політичних вимог. У виступах та творах «піквіків» критикувалися тогочасні соціальні відносини, зображувалися найбільш характерні прояви катеринославської дійсності - хабарництво, здирство, низький культурний рівень місцевої верхівки та ін. У 1860 р. «Піквікський клуб» розпався. М.П.Баллін був засланий до Костроми, покинув Катеринослав М.М.Стопановський, захворів і помер у 1863 р. В.М.Єлагін.

У 1871 р. у Катеринославі засновано один з перших гуртків народовольського спрямування. Його створили М.П.Негрескул (Лаврова), дочка відомого письменника і революціонера - народника П.Л.Лаврова та її чоловік Е.Ф.Негрескул. Гурток проісну­вав до серпня 1871 р.

У цей же час продовжуються обнадійливі тенденції щодо розвитку культурно-освітніх закладів. У 1865 р. у місті органі­зоване 4-х класне державне жіноче училище, яке у 1870 р. от­римало статус гімназії. Це була перша державна жіноча гімна­зія у Катеринославі, названа Марийською, в пам'ять померлої імператриці. Багаторічним директором її була Олександра Якимівна Риндовська (нині це школа №33). У 1870 р. з ініціативи О.Я.Риндовської створено «Общество попечительства о женском образовании». У 1872 р. це товариство відкрило «Бесплатную школу для приходящих учениц». У 1875 р. у Катеринославі засноване реальне училище, яке спочатку було двокласним, з 1880 р. стало повним семикласним.

У 1870 р. при земській лікарні була відкрита перша в місті школа фельдшерів, керівником якої став старший лікар П.Бойченко. Сьогодні це найстаріше медичне училище Дніпропетровська. У 1874 р. засноване «Общество врачей», в якому було 25 дійсних членів. На той час у Катеринославі вже працювали губернська лікарня на 198 ліжок, 6 приватних лікарень на 20-30 ліжок кожна та три приватні аптеки.

У 1872 р. в місті почало виходити друге періодичне видання-часопис «Екатеринославские епархиальные ведомости». В 1877 р. - часопис катеринославського «Общества любителей му­зыки, пения, драматического искусства».

Помітно вдосконалюється система міського самоуправління. У 1870 р. видано нове «Міське положення». Сословний прин­цип формування органів самоуправління замінив новий, майновий. Міська Дума та її виконавчий орган - управа тепер представляли інтереси великої буржуазії. До компетенції цих установ увійшли насамперед господарчі питання: благоустрій міста, облаштування ринків, стимулювання розвитку торгівлі і промисловості, заходи санітарної та протипожежної безпеки.

У ці часи Катеринослав почав боротьбу з природними межа­ми (ярами, крутими схилами пагорбів тощо), які протягом бага­тьох десятиліть суттєво стримували розвиток міста. Вживалися заходи щодо розподілу, розпланування та забудови нових діля­нок землі на схилах пагорбів, укріплення схилів балок, споруд­ження кам'яних арок та колекторів для струмків. У 1870-80 рр. збільшилася забудова міста з південно-західного та південно-східного боків. Виникають та розбудовуються робітничі слободки - Фабрична, Підгірна, Солдатська та ін.

Тоді ж гостро постало питання про будівництво залізниці та мосту через р. Дніпро, як запоруки подальшого розвитку Катеринослава. У 1871 р. міська Дума просила міністра шляхів сполучень влаштувати залізничну станцію на гілці Лозова-Синельникове не біля містечка Ігрень (як планувалося), а на лівому березі Дніпра навпроти Катеринослава. А у 1873 р. був відкритий для руху поїздів перший перегін Лозово-Севастопольської залізниці між містами Лозова та Олександрівськ (Запоріжжя), з відгалуженням на Нижньодніпровськ (Катеринослав-Лівобережний) від станції Синельникове. У 1875 р. у місті був побудований стаціонарний вантажно-пасажирський порт вище сучас­ного залізничного мосту. Цього ж року на лівобережжі Дніпра біля залізничної станції Катеринослав-Лівобережний виникло селище Амур, разом з тим створена залізнична станція Ігрень. І, нарешті, у 1881 р. почалося будівництво залізниці на право­бережжі Катеринослава та мосту через Дніпро (закінчений 1884 р.).

У книзі «Список населенных мест Екатеринославской губернии по сведениям 1859 г.» наводилася цікава характеристи­ка краю:

«...Екатеринославская губерния, как край новый и доселе мало населенный, не могла еще развить всех своих естественных богатств. Прилегая к морю, обладая большою рекою, плодородною почвою, здоровым и умеренным климатом, минеральным топливом, - край этот имеет все задатки к развитию как сельской и заводской промышленности, так и торговли. Больше населения, больше труда, хороших путей сообщения и счастливая будущность губернии несомненна...»

Життя показало правильність такого твердження. Від часу заснування до середини XIX ст. Катеринослав, розташований у степовому землеробському регіоні, відрізаний від Чорноморського узбережжя дніпровськими порогами, не міг конкурувати в економічному відношенні з Херсоном, Миколаєвом, Одесою. Коли на початку 1880-х рр. Катеринослав був залучений до «економічного буму», місто перейшло до нового етапу розвитку та швидко зросло територіальне і чисельно. Катеринослав готувався ста­ти незабаром справжньою «столицею Придніпров'я».

За матерiалами:
Кавун М.
Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001