Цього привітного, усміхненого чоловіка у власноруч сплетеному солом’яному брилі знають відвідувачі фольклорних свят на Придніпров’ї. Тридцять років тому він відродив традиції соломоплетіння у славній Петриківці. Микола Лукич Чирва — член Національної спілки народних майстрів України, заслужений працівник культури України.
— Останні десять років живу у Підгородному. А 23 роки віддав славній Петриківці. Працював у культурі — художнім керівником, директором районного Будинку культури, керівником народного ансамлю “Золоте перевесло”. Зараз керую народним ансамблем “Чорнобривці”.
Були жар-птиці в кожному селі
Народився він у селі Новоюлівка Софіївського району. У 1971-му вступив до культпросвітучилища, за два роки покликали до армії, служити довелося у закордонних військах. 1980-го молодий культпрацівник приїхав жити і працювати у Петриківці, який віддано кращі роки життя. Нині живе у Підгородному. Та зв’язків з краєм розписаних хат м. Чирва не пориває.
Молодим культпрацівником Микола проводив обжинки ще в селі Запорізькому Софіївського району. І захотілося йому зробити те, що він у дитинстві бачив у рідній Новоюлівці. Іван Федорович Шаповал, божою милістю завідуючий клубом, фронтовик, член партії, але такий, якого не могли зняти з посади, тільки за рішенням парткому, бо працював дуже професійно! Й особливо запали в дитячу душу обжинкові вінки, які надывали жниварям, що приїжджали зі степу.
Тож коли Микола став уже самостійно працювати, вирішив: обжинки робитиме не гірш, як Іван Федорович Шаповал. І неодмінно зробить оті обжинкові вінки! Став готуватися до свята і плести вінки.
У тій же Петриківці вів гурток народних інструментів, сопілкарів. І так захотілося йому створити ідилію. У його дитинстві владарювали українські книжки. У них бачив казкового Івасика-Телесика і завжди в брилику! Бо ж в українців про чоловіка з непокритою головою могли сказати: ходить, як злодій!
Перший брилик виконав для ансамблю сопілкарів. Ті стали виходити на сцену у його бриликах і грали на сопілочках! Так він випестив свою мрію. І почав якось помалу робити брилі один за одним.
– У 1982-му у Петриківці мені привезли на обжинки не пшеницю, а жито, – згадує майстер. – І коли я глянув на те жито і побачив оту довгу цівку на 35- 40 сантиметрів, подумав: Боже, та це ж, мабуть, з такого зроблений був бриль мого батька. Мій тато Лука чабанував! Моєму батькові його троюрідний брат з Тернової Тиміш Кучерявенко подарував солом’яного брилика, плетеного технікою “зубчатка”. Моє дитинство припало на 1960-61 рік. Відлигу. Учителька Віра Семенівна Соболєва «як одягнула мене у вишиту сорочку в першому-другому класі, так та сорочка мені в душі і є”…
Дорога на брильовий шлях
— З того жита я таки зробив дідух. Є ж Бог на небі. Йшов я паланочною греблею петриківського ставка. Там починався Брильовий шлях і йшов на південь сюди, в степи. І ще знайшов: на Магдалинівщині по дорозі на Підгородне пролягала Брильова дорога.
А це означає, що не забулося людьми, що Брильовий шлях починався у Петриківці, куди через брід приїздили чумаки. А на майдані біля церкви Петра Калнишевського, на честь якого й названо Петриківку, базарювали, був ярмарок, на якому завше продавалося багато солом’яних брилів! Топонім — це ж невід’ємна частина історії кожного народу.
Микола прийшов туди, де в Петриківці починався Брильовий шлях. Пройшов по греблі. Сидить дідусь. Він до нього:
— Дідусю, а ви знаєте, як плести солом’яні брилі?
— Вмію, – відповідає.
“Я сторопів, — згадує Микола Лукич. — Вони з онуком ловили вудками рибу.
— Покажете, як плести?
Дід умочив солому у воду, і розпочався мій майстер-клас. Був липень 1982-го.
– Показав мені все це Михайло Ходосович Джуй. Я ходив до старого у двір назирці і питав. А він перепитував.
Проте майстерні і майстра в селищі вже не було. Ніхто не плів і не шив, і піддивитися ні в кого було. Як промисел воно на той час втратило права громадянства. Тож, образно кажучи, Микола Лукич Чирва з-під ніг підняв затоптану соломину і дав їй життя. Тепер його брилі виблискують, немовби б’ють литаври.
Легенда Петриківки
Фермер і депутат Петриківської райради Іван Ярмолюк знає Миколу Чирву віддавна, бо підтримував народне мистецтво, керований Чирвою ансамбль “Золоте перевесло”, який виступав на Всеукраїнському фермерському зльоті. Іван Савич каже:
– Микола Лукич – легенда Петриківки. Він тимчасово зараз у Підгородному. Але, думаю, він ще повернеться до Петриківки!
Валентина Архиреєва, співробітниця гуманітарного центру ДНУ:
– Фото Миколи Чирви висять у нас у Дніпропетровському національному університеті, де він проводить майстер-класи для студентів. Обов”язково запросимо його й на 95-річчя вузу восени цього року.
– То була найвища в моєму житті виставка! На всю Україну, – посміхається Микола Лукич. – Ніколи так високо не злітав. Бо університетська лабораторія фольклору ім. Олеся Гончара знаходиться аж на 13-му поверсі.
У сяйві хліборобського бриля
А коли торік минуло тридцять років відродження соломоплетіння, захотілося майстрові ювілейну виставку зробити. Тричі ходив до високої начальниці у сфері культури. У нього вже було дві виставки тільки у Будинку мистецтв у Дніпропетровську. І в Києві у Пирогові бачили його роботи. І на етнофестивалі “Петриківський дивоцвіт”.
Тож незалежно від того, буде його ювілейна виставка чи не буде, він нині відзначає 30-річчя відродженого ним промислу, якому лишився відданим усі ці роки. Запам’ятаймо й ми ці дати у 1982—83 роках завдяки Миколі Чирві сталося на Петриківщині відродження соломоплетіння.
…Миколина дружина Катерина з народним ансамблем “Криниця” рівно рік тому їздила до синьоокої Білорусі. Співала на фольклорному фестивалі в Дубровно на Вітебщині. Нині також багато плете брилів. Захопив цим чоловік. Бо чоловік і жінка — одна спілка.
Довелося й мені бути свідком, як невимушено ярмаркує Микола Лукич – з приповідками, жартами, весело.
– Скільки ж хочете за оцей бриль? – прицінюється ощадливий покупець.
Господар солом’яного краму називає суму й додає: “За солому не беремо, за нитки теж. Тільки за роботу”. А як хтось каже, що бачив дешевші, каже: “Так то ж Китай. То строчене. Це нам відомо”.
Вже у 1985 році Микола Чирва мав проходити атестацію в Спілці художників. З дружиною вони зробили двадцять бриликів і зайшли в обласному центрі в Художній салон. А члени комісії як глянули, сказали: “Все. Ми вас поздоровляємо з атестацією! Вам присвоєно звання майстрів народної творчості”.
Твори самі за себе все сказали. З 1991 року Микола Лукич – у Національній спілці майстрів народного мистецтва України.
Чи підтримували його петриківські художники? Петриківка всесвітньо відома. Запашна. Осяйна, залюблена в себе, у свій петриківський розпис. Підтримували. Зокрема, художниця Олена Зінчук, яка зараз живе в Америці. Й покійний майстер Валерій Васильович Зінчук, похований у Канаді.
– Художник Андрій Пікуш, їдучи до Канади у кризові дев’яності, просто брав петриківську солому, – вдається до езопової мови майстер. – Натомість привозив мені зеленої капусти і тим трохи підтримував мене.
Миколу Чирву як майстра запрошували на фестивалі, приміром, на Другий фестиваль “Червона рута” в Запоріжжі. А ще хочеться йому сказати своїм землякам: “Шановна, улюблена моя Петриківко! 2013 рік мав би пройти під знаком 100-річчя Петриківського розпису як мистецького явища. Художниця й етнограф з Петербурга, учениця Миколи Реріха Євгенія Костянтинівна Евенбах рівно сто років тому, у 1913-му, за намовою Дмитра Яворницького взяла у руки петриківську мальовку. Відкрила її світові. Святкуйте цей ювілей! Мовчить Петриківка. Може, ви, журналісти, сколихнете?”
Сам Микола Лукич невтомно пропагує свій промисел.
Спалахують у пам’яті рядки поезій нашого земляка, поета Михайла Чхана, автора чудового вірша “Брилі”:
Кивають їм у такт кульбабки ніжно,
І сміхом захлинається рілля.
Бо меркнуть всі фальшивородні німби
У сяйві хліборобського бриля.
Автор: Микола Чабан
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |
А статья написана так, будто Микола Чирва возродил какой-то особенный и сложный промысел. Хуже всего, что заканчивается этот вымученная ода народному творцу таким же графоманским стихом. Ответить | С цитатой