Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пн, 23 декабря 2024
08:01

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Коробчине

Точка на карті. Коробчине
Скарб знайшли випадково. На нього в селі Коробчине натрапили робітники під час спорудження дамби на східному схилі балки, розташованої на північно-східній околиці села.

— 1989 року приїжджі робили в нашому селі дорогу, — розповідав місцевий житель Володимир Мусіюк. — Мій покійний дядько Станіслав поставив пляшку горілки і сказав: «Хлопці, зробіть греблю». Навозили до ставка землі. Пройшла зима. А на весну навезена земля попросідала. І тоді попросили місцевого бульдозериста:

— Ану, Васю, давай ввечері підправ трохи греблю.

Бульдозер почав горнути ґрунт, з-під нього почали випадати якісь кістки. Виявилося — поховання людини з конем. А потім блиснуло золото…

Чи не на другий день, кажуть, приїхали з Дніпра археологи. Бульдозерист перелякався, бульдозер одвіз у бригаду. Бо, крім усього іншого, при воїні виявилася й шабля. Дядько взяв цю вириту шаблю і об трубу, думає, дай перевірю чи сталь витримає удар? Об трубу і влупив. Не витримала. Край шаблі одпав, зосталося від неї у нього в руках 25 чи 30 сантиметрів. Та шабля ще й у якихось дорогих каменях була…

Наступного 1990 року в Коробчине приїхала з Угорщини ціла експедиція. Фури були такі, що я таких ще не бачив. Зупинилися по той бік ставка, отже, і по той бік єдиної сільської вулиці. Ще й кіно угорці стали знімати.

Вони замовили в колгоспі осколи (оскілки) з сосни. Щоб увічнити місце знахідки.

Одне з найбагатших поховань угрів або Окраса музею ім. Яворницького

У археологів не виникало сумніву: побіля села Коробчине виявили ґрунтовне поховання вельможного воїна-кочовика. При цьому частину інвентаря втрачено. Більшість зібраних речей виготовлено із золота та срібла. З 24 предметів, що збереглися, 19 — з дорогоцінних металів.

Тоді було знайдено: срібні з позолотою блюдо і чашу, золотий та срібний браслети, шаблю з вустям піхов, 5 круглих золотих платівок, золоту квадратну і прямокутну із роздвоєним кінцем платівки. Під час обстеження місцевості співробітники Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького там виявили ще кілька предметів. Це золота лицева маска, ланка окуття піхов шаблі, залізне стремено, дві залізні стріли і тулуб керамічного глека. Місцеві жителі передали ще п’ять круглих золотих платівок. За їхніми свідченнями ще кілька глиняних посудин розбито під час земляних робіт. У процесі обстеження місцевості знайдено окремі кістки людини та коня.

Поховальний реманент археологи розділили на дві групи: предмети практичного призначення та призначені для поховальних дій. Блюдо і чаша є високохудожніми зразками середньовічного прикладного мистецтва. Їх виготовили у середньоазійських центрах з художньої обробки благородних металів. Діаметр блюда 22,5 сантиметра. Невелика чаша заввишки 5,7 сантиметра за формою наближається до фіал. Рослинні мотиви орнаменту часто зустрічаються на фергано-семиріченській групі срібла VIII-Х століть. Шабля із с. Коробчине належить до ранніх зразків з маловигнутим клинком і характерна для VIII-Х століть. Відомо. Що важливою деталлю поховального обряду давніх мадяр було покриття обличчя масками — своєрідним саваном. Можливо, наші платівки були деталями такого покриття.

І про руків’я шаблі. Дослідники твердять, що до саме угорських тогочасних виробів відносяться лічені примірники. Найближчі до предметів угорської торевтики (мистецтво рельєфної обробки скульптурних художніх виробів з металу) руків’я шаблі з поховання в селі Коробчине.

Цеглі більше ста років, а вона й досі служить

…Неподалік від автобусної зупинки з написом «Коробчине» можна бачити сліди саду німця-поселянина Якова Дауенгауера. Крім саду, була глибока криниця, обкладена камінням. Як це завше робилося німцями, — капітально й надовго.

Мати Володимира Надія Григорівна Мусіюк живе в Коробчиному 72 роки, бо тут і народилася. Вона розповідає про минуле:

— За отими фермами жив німець. У його володінні було 70 десятин землі. А колгоспні ферми збудовані в 1954-60 роках. Економію ще до революції спорудили.

Тамтешні побудови були з такої гарної цегли! На повороті нашої вулиці стоїть хата. В ній груба зроблена з отих старих міцних цеглин. Силосна яма теж була викладена з тієї цегли. На другій бригаді стояли старі будівлі. У землю вкопані стіни. То дід Кость сам, бувало, бричкою поїде, навитягає цієї цегли, і досі та цегла стоїть, їй більше ста років, а вона й досі служить. Груба, правда, в селі ніби вже й ні до чого, бо у нас газ…

Кажуть, розчин робився на курячих яйцях, щось туди мішали, і цегла робилася така, що не перегоряє в грубці…

З розмов понад ставком

Сучасні угорці через тисячу років після свого воєначальника знов з’явилися там під гребелькою, куди машинами їздять.

— Вони вирішили встановити огорожу на місці знайденої могили і повирізьбували були. Знайшли скарб кум Стась (Станіслав) Петрович Мусіюк, мого чоловіка брат, і Василь Касіян — вони вже обидва покійні. — згадувала Надія Мусіюк. — Бульдозерист рив гребельку і вирив шаблю золоту, монети і ще щось…

— Ви своє село любите?

— Аякже!

— За що?

— Як за що? Батьківщина. Краса, ось я вийшла й дивлюсь на ставок, риба скидається. Хіба не краса?

— А звідки береться вода у ставку?

— З джерел, які б”ють з-під землі. Навесні у нього знов вода набирається.

— І рибка в ставках є?

— Та є… Мій син Володя взяв в оренду ставок, уклав у нього вже багато грошей. Купив для нього рибки. Здебільшого це товстолобик, амур, короп, карась…

— Білий амур добрий тим, що поїдає водорості.

— І товстолоб їх їсть. Його тільки на вудку не візьмеш.

Оці розкішні верби понад ставком ростуть з 1974 року. Скоро їм стукне сорок. Хлопці позабивали біля берега кілки (ще мій чоловік Іван був живий), з них і виросли красені-дерева. Якісь всихають — їх спилюють, інші натомість ростуть. Життя триває. Років пару тому хлопці сушняк знов випиляли.

Населення в селі нині небагато. 25 хат таких, в яких люди живуть.

Табличка з місця поховання

…На місці археологічної знахідки стояв помітний дерев’яний брус. Це за ставком трошки віддалік від вулиці.

— На ньому металеву табличку угорці встановили, — розповіли нам тутешні жителі. — Кругом неї стояло кілька менших кілків. А коли підпалили посадку, огорожа стала горіти. Ми побачили це і турнули його в ставок, бо годі було залити-загасити. Потім зняли трафаретку, вона у нас лежала. А тоді ми оддали її кумі. Тож від стовпчиків нині лише два зосталося нагадуванням про місце поховання угорського воїна на українській землі.

На наше наполегливе прохання з дому приносять табличку і ми фотографуємо її. Вона вже окислилася і текст читається нелегко. Спершу вигравійовано текст по-угорському, тут же історичний герб. І дати: 896 — 1996.

«…Да будет так, пока живешь, ищи народ свой… Юлианус.

«В честь 1100-летия завоевания Родины венгерским народом экспедиции имени «Magna Hungaria» был открыт памятник».

«Magna Hungaria» — це велика Угорщина.

Давайте вчитися в угорців, як треба любити свою велику Україну й знати свою величну історію.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
50
лет дворцу культуры «Шинник»

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте