Олесь Гончар про лицарів духу

У цей день вся Україна відзначала 94-у річницю від дня народження видатного Майстра слова, якого люблять, здається, за саме звучання його імені. Багатьох читають, навіть не запам’ятовуючи прізвища, схоплюючи тільки сюжет твору, бо відсутнє те найголовніше, що називаємо живою душею мистецтва. Важко уявити буття нашої рідної культури без його обов’язкового теплого імені. Це була людина високої честі, шляхетної вдачі і доброго серця. Він мужньо зносив удари долі й всіма силами прагнув захистити молоді таланти, що вливалися в літературні лави у шістдесяті – на початку сімдесятих років. Своїм прикладом, своєю непокорою, мужністю він учив їх життєвій мудрості та твердості позиції.

Цьогорічні Гончарівські читання, організовані викладачами кафедри української літератури і студентами 1-3 курсів ДНУ, були присвячені „лицарям духу”, тобто тим прикметним постатям нашої культури і літератури, до яких свого часу апелював Олесь Гончар у свої текстах. У художніх творах це Олександр Довженко з оповідання „Двоє вночі” та „козацький батько” Дмитро Яворницький з роману „Собор” і повісті „Спогад про океан”. Героями збірок літературно-критичних статей є Юрій Яновський, Остап Вишня, Петро Панч, Катерина Білокур, Григорій Тютюнник, Галина Кальченко та інші визначні діячі культури. Відкриваючи засідання, проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді, професор Валентин Іваненко щиро й сердечно привітав учасників. Він підкреслив, що у зірковому сузір’ї найяскравіших постатей української історії ХХ ст. Олесю Гончару належить особливе місце:

– Багатогранною творчою діяльністю, самим життям видатний український письменник, академік, громадський діяч, Герой України залишив глибокий слід у вдячній пам’яті нашого народу як неперевершений Майстер рідного слова і оберіг рідної культури, духовний і моральний світоч нації. Ми пишаємося тим, що Олесь Гончар є вихованцем нашого університету, куди він прийшов після війни для продовження навчання на філологічному факультеті, перерваного війною в Харківському університеті. Саме тут, у стінах університету, гартувався його самобутній талант. Тут задумував і писав він своє перше повоєнне оповідання „Модри Камень” та роман „Альпи” – першу книгу майбутньої безсмертної трилогії „Прапороносці”.

Університет свято зберігає пам’ять про свого знаменитого випускника. Його дух повсякчасно живе в університеті, його ім’ям освячується чимало важливих і корисних справ. Сьогодні ДНУ по праву вважається одним із визнаних в Україні наукових центрів гончарознавства. Колектив філфаку підтримує теплі стосунки з рідними Олеся Терентійовича – дружиною Валентиною Данилівною Гончар і сестрою Олександрою Терентійовною Совою. Хочу нагадати, що у 2003 році на фасаді нашого найстарішого другого корпусу встановлено бронзове погруддя Олеся Гончара, а в 2008 університету присвоєно ім’я Олеся Гончара. Сподіваюсь, що атмосфера шанобливого ставлення до цієї легендарної особистості буде збережена в університеті назавжди.

До уваги учасників читань була запропонована доповідь „Олесь Гончар у діалозі поколінь (на прикладі літератури Придніпров’я)” знавця літературного процесу ХХ століття, людини, яка упродовж багатьох років займається творчістю Олеся Гончара, старшого наукового співробітника музею „Літературне Придніпров’я” Світлани Мартиненко. Цілком логічно вплетена в контекст читань і доповідь доцента кафедри української літератури Валентини Біляцької на тему „Василь Стефаник в рецепції Олеся Гончара”. Крім того, організатори презентували останню книгу, подаровану дружиною письменника Валентиною Данилівною для Гончарівської аудиторії, – „Олесь Гончар. „Берегти світло в душі...” про віру та сім’ю: із щоденникових записів”. Студенти факультету проникливо читали уривки з прози Олеся Гончара та поезії, присвячені великому Майстру, співали його улюблені пісні.

Зазвичай гостею квітневих читань була й сестра письменника – Олександра Терентіївна Сова. На жаль, стан здоров’я не дав їй можливості бути цього разу у стінах університету. Тому студенти другого курсу та викладачі факультету відвідали Олександру Терентіївну вдома, в її привітній оселі, привезли від неї тепле відеовітання.

Заключне слово на святі було надано людині, яка багато зробила для збереження пам’яті про Олеся Гончара, доклала чимало зусиль для виходу книг про Майстра, декану факультету, професору Ірині Поповій: – Впродовж багатьох років ми проводимо Гончарівські читання, які стали вже традиційними, але кожного разу на таких заходах нам відкривається якась нова сторінка в житті і творчості Олеся Гончара, його невідома грань. Сьогоднішні читання присвячені дуже цікавій темі. Річ у тому, що Олесь Гончар у своєму творчому доробку залишив дуже багато серйозних, ґрунтовних досліджень про творчість тих письменників, які були йому близькими й дорогими. Саме ця сторінка його творчої спадщини і розглядалася. Під час цієї по-університетськи академічної і, водночас, по-людськи щирої розмови, ми ще раз переконалися, що Олесь Гончар завжди був своєрідною відкритою системою. Ми почули, що в його творчому доробку було багато щирих, порадних, професіональних слів, які він сказав для дорогих йому людей. Хочу зауважити, що організатори такого прекрасного заходу в нашому культурному університетському житті - передусім студенти. І це особливо важливо, тому що Олесь Гончар своєю творчістю залишається письменником сучасним. І найголовніше, він цікавий для сучасної молоді, особливо студентської. Незважаючи на те, що Олеся Гончара немає сьогодні серед нас уже багато років, його діалог із сучасниками продовжується. Передусім, завдяки тим книгам, які сьогодні підготовлені про Олеся Гончара його рідними й близькими. І сьогоднішня наша зустріч вагоме підтвердження цьому.

Сьогодні всі причетні до заходу дещо підняли нас над буденністю, яка, на жаль, часто оточує нас у житті. Шановні мої колеги, дорогі мої студенти, спасибі вам за те, що ви відкрили для нас усіх ще одну сторінку унікальної життєвої і професіональної долі письменника. Спасибі за те, що ви є небайдужими і залишаєтеся причетними до цієї унікальної духовної планети, ім’я якій – Олесь Гончар, спасибі за переконливі слова і щирість почуттів.