Зрікалась затишку й комфорту

Надмірний багач, який не допомагає бідним, нагадує здоровенну годувальницю, що смокче з апетитом власні груди біля колиски зголоднілого немовляти.
Козьма Прутков.

Батько і мати

Почнемо з батька. Відставний гвардії поручик Іван Степанович Кох був великий землевласник. Ще його батько Степан Кох отримав від цариці Катерини великі землі на Катеринославщині. Тож і села носили назви на честь Катриного діда — Степанівка, Ко­хівка тощо.

МОВОЮ ЦИФР. Щоб оцінити їхні багатства, треба звернутися до цифр. У 1860 році лише при селі Степанівка Бахмутського повіту (нині це Олександрівський район на Донбасі) батько мав 290 кріпаків та 7 дворових людей чоловічої статі. Там же успадкував 5159 десятин зручної і 598 незручної землі. А ще чималі володіння були в батька в Павлоградському повіті: при селі Кохівка 195 кріпаків і дворових, при хуторі Степанівському 23 кріпаки і при селі Маріїнському разом з переведеними з села Лукер'ївки 382 кріпаків і дворових чоловічої статі. Разом — тільки в Павлоградському повіті 500 кріпаків чоловічої статі та ще 4915 десятин землі! А в двох повітах Катеринославської губернії у Івана Степановича Коха таким чином було понад 10 000 десятин землі.

Але він був з числа багатих людей, що займалися благодійністю. З 1856-го по 1864 рік, тобто три триріччя підряд, Іван Степанович Кох обирався почесним попечителем Катеринославської губернської чоловічої класичної гімназії. 27 грудня 1859 р. Івану Степановичу навіть оголошена висока Його імператорської величності подяка (царем був тоді Олександр ІІ) за пожертву на користь цієї гімназії 4000 карбованців сріблом. Про це повідомив столичний «Журнал Министерства народного просвещения». Імператор удостоював подяки далеко не кожного... Але за такі кругленькі суми можна було й подякувати.

Тепер розповімо про матір.

Почесною попечителькою Маріїнської жіночої гімназії в Катеринославі довгі роки, мабуть, до самої своєї смерті в 1893 році була мати Катерини Мессарош — дружина, а згодом вдова поручика Марія Степанівна Кох. У Марїїнській гімназії нині знаходиться середня школа №33, це біля Троїцької церкви.

Мати також була заможна. У маєтку Іванівка Павлоградського повіту напередодні реформи 1861 року мала 127 кріпаків і 3 дворові людини чоловічої статі. Та ще землі 2648 десятин.

Заслуги Марії Кох у сфері освіти були незаперечні. В 1865 році «ініціатива прибудови для жіночої гімназії належала попечительці М. С. Кох». Бібліотеку гімназії також поповнювали переважно пожертви Марії Степанівни: з 1869 по 1881 роки вони направлялися «в найпотрібніше місце» — задля поповнення бібліотеки.

На 1880-й припадало 25-річчя царювання Олександра II. Вдова поручика Кох, бажаючи зробити назавжди пам'ятним у цій гімназії день двадцятип'ятиріччя царювання Олександра ІІ, внесла пропозицію заснувати одну стипендію з присвоєнням їй найменування Олександрівської в опікуваній нею жіночій гімназії. На поданому цареві документі власною рукою імператор написав схвальну резолюцію.

...Мати вміла бути безкорисливою. Відома в місті благодійниця Марія Степанівна Кох, знаючи, що місцевий лікар Іван Васильович Лешко-Попель витрачає мало не всі зароблені гроші на допомогу бідним, і, відчуваючи, що недовго жити, якось просить:

— Іване Васильовичу, дорогий! Скрізь ви колесите по місту. Придивіться мені десь осторонь тихий, затишний будиночок з садком, тисяч на десять.

Доктор знайшов. Старенька купила. Минуло небагато часу, вона померла. Розкрили заповіт: і знайшли, що будиночок залишений Івану Васильовичу Попелю.

Милий, зворушливий дар, писав сучасник. Мила і форма!

І мати, і дочка також чимало попрацювали над створенням разом з іншими активними гранд-дамами громадської бібліотеки в Катеринославі.

Заслуги доньки

Людині дано дві руки на той кінець, щоб вона, приймаючи лівою, роздавала правою.
Козьма Прутков.

Після смерті 1893 року Марії Кох її наступницею на посту почесної попечительки Маріїн­ської гімназії стала дочка Катерина Мессарош. Кому ж ще було успадкувати цю почесну посаду? Тож майже тридцять передреволюційних років Катерина Іва­нівна Мессарош — почесна попечителька не лише Катеринославської жіночої прогімназії (неповна гімназія), потім перетвореної на гімназію, а й Маріїн­ської.

Ми допускаємо, що чоловіком Катерини Мессарош був кадровий офіцер генерал-майор Володимир Михайлович Мессарош (1839—1909 рр., Київ).

Катерина Мессарош мешкала в Катеринославі в будинку матері по вулиці Стародворнянській, 17, потім цей будинок належатиме їй самій. Вона жертвувала не лише на школи та бібліотеки, а й, скажімо, на церкву у своєму селі. Як землевласниця села Іванівки Павлоград­ського повіту Катерина Іванівна пожертвувала у 1894 році облачення до церкви на суму 645 карбованців. Це село іменувалося також Іванівка-Кох (Кохівка нині в Новодачинській сільраді Павлоградського району). Від Катеринослава в 100 верстах. Дружині генерал-лейтенанта Катерині Мессарош належала в Павлоградському повіті в 1906 році 2261 десятина землі, успадкованої після матері.

Катерина Мессарош була наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття почесною попечителькою Катеринославської Маріїнської жіночої гімназії та міської жіночої гімназії — на розі Новодворянської вулиці на Проспекті. Обиралася ще головою розпорядчого комітету безкоштовної жіночої школи (Катерининський проспект, власний будинок), головою комітету Товариства піклування про жіночу освіту в Катеринославі. У 1893 році Катерина Іванівна вирушала за кордон. Колега по громадській роботі, міський голова Катеринослава Іван Гаврилович Греков запропонував їй заразом ознайомитися закордоном зі становищем з народними бібліотеками.

Катерина Іванівна і її колеги постійно організовували вечори, що давали кошти для жіночої школи. «Танцювальний вечір, влаштований 20 лютого в анг­лійському клубі на користь жіночої безкоштовної школи, дав чистого збору і виручки 1000 крб.», — писали 1888 року «Екатеринославские губернские ведомости». Сама Катерина Іванівна пожертвувала того разу 25 карбованців і 5 — її мати Марія Кох. Такі хронікальні замітки з'являлися регулярно.

Провівши благодійний вечір, Катерина Іванівна намагалася тут же надрукувати в газеті звіт. Але не для вихваляння (які, мовляв, ми гарні), а як того вимагала загальноприйнята практика. У звітах зазвичай вказувалися всі до копійки пожертвувані кошти та імена жертводавців. Повна прозорість благодійництва.

У 1902 році Катерина Мессарош створила комісію з приводу спорудження нової будівлі для товариства піклування про жіночу освіту в Катеринославі, грошові пожертви на бібліотеку йшли через неї. З ініціативи К. Мессарош побудували безкоштовну школу Товариства піклування про жіночу освіту на Катерининському проспекті. За школою, яка мала домову церкву, виднілися обриси римсько-католицького костьолу. Будівля школи, побудована в 1910—1912 роках в еклектичному стилі, пізніше перебудована в стилі класики, в другій половині XX століття отримує сучасний вигляд (знаємо її як Будинок спілок на проспекті К. Маркса, 93).

У 1916-му Катерина Іванівна — вже вдова генерал-лейтенанта. Лишалася почесною попечителькою Катеринославської 1-ї міської жіночої гімназії (ріг Полтавської та Поліцейської вулиць, там нині один з корпусів гірничого університету на вул. Олеся Гончара). В Маріїнської тоді був уже інший піклувальник.

Що було з Катериною Іванівною Мессарош після революції — нам невідомо. А ось її портрет в колишній міській думі, як почесної громадянки, зник, мабуть, зразу ж після революції...

Тож портрета Катерини Мессарош, на жаль, ми не маємо.