Яке майбутнє чекає пам’ятники Дніпра?

Фахівці та громадські діячі обговорювали долю вже демонтованих пам'ятників міста та стратегію в цьому питанні.

Нагадаємо, що в останній рік у Дніпрі (як і в усій Україні) триває активний процес демонтажу пам'яток, пов'язаних із тоталітарним режимом та російською спадщиною. Багато монументів вже демонтовано, на черзі – ще чимало інших пам'ятників.

Вперше питання обговорили у відкритому форматі

Відкрита розмова з цього питання давно назріла. І ось учора вона, як уже анонсував Міський сайт, відбулася.

З ініціативи головного художника Дніпра Сергія Білого у Будинку-музеї Яворницького зібралися історики, архітектори, музейники, громадські діячі. 

А ось представників профільного Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпра на зустрічі, на жаль, не було…

Зазначимо, що це був перший захід у цьому Будинку-музеї більш ніж за рік Великої війни. Зараз Будинок-музей готується до відкриття та відновлення регулярної роботи, про що Міський сайт планує розповісти найближчими днями.

А вчора порівняно невелика вітальня історичного будинку академіка Дмитра Яворницького ледь умістила всіх бажаючих висловитися на цю важливу та контроверсійну тему.

І обговорення питання вийшло дуже жарким та продуктивним.

Знищити не можна зберегти

Навколо цих двох пропозицій здебільшого велося більш ніж двогодинне обговорення питання. Не вдаючись до історичної та культурної значущості вже демонтованих та запланованих до цього процесу пам'ятників, учасники зустрічі обговорювали правову складову проблеми.

Низка учасників зустрічі була переконана: пам'ятники, особливо пов'язані зі спадщиною держави-агресора, необхідно знищувати, щоб від духу ворога не залишилося навіть нагадування у майбутньому!

Ним опонували ті фахівці, які пам'ятали про ідею створення в Дніпрі Музею тоталітарного минулого, яка живе з 2014 року.

  – Багато з таких пам'яток мають велику культурну та історичну цінність, – вважає завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун. – Зняті зі своїх постаментів та вилучені з міського середовища, прибрані до спеціального сховища, вони десакралізовані, не несуть у собі колишнього ідеологічного навантаження. А для нащадків будуть нагадуванням про ту епоху.

Була й третя пропозиція в цьому питанні - прибрати такі пам'ятники геть подалі, але не знищуючи при цьому. Наприклад, закопати у землю років на 15-20.

– У колишній НДР так на початку 1990-х років зробили з багатьма пам'ятками соціалістичного часу, – нагадав директор Технічного музею Дніпра «Машини часу» Михайло Прудніков. – А через 15 років їх відкопали і на їх базі створили Музеї тоталітарного минулого.

Підсумок обговорення цього непростого питання підбив головний художник Дніпра Сергій Білий:

  - Немає сумніву, що радянські пам'ятники треба прибирати. Але що з ними робити далі – знищувати, зберігати? Окреме питання – пам'ятники Другої світової війни. Чи всі вони підлягають демонтажу? Радий, що дискусія вийшла різновекторною та продуктивною. Цей процес йде, і додалося багато думок та ідей на майбутнє.

А що робити із постаментами?

Окреме питання – а що робити із постаментами демонтованих пам'яток? Адже спочатку вони були єдиним архітектурно-композиційним рішенням разом із пам'ятником. І ще півбіди, якщо постамент пам'ятника (як, наприклад, Петровського чи Чкалова) був майданчиком з гранітних блоків, який можна просто прибрати…

А ось інші постаменти, пардон за аналогію, стирчать містом як коріння вирваних зубів. І від цього неестетичного видовища не дуже радісно.

Ідеї з цього приводу є різні.

- Особисто я вважаю, що постаменти треба прибирати разом із пам'ятниками, - каже Сергій Білий. – Спроби ставити на них інші образи – це не дуже продуктивно. Пригадую, в одній країні створили інсталяцію: монумент і поряд з ним одразу кілька погруддів діячів різних епох, які по черзі встановлювалися на цей постамент, а потім, за іншої політичної моди, знімалися.

Є пропозиції все-таки використовувати найзнаковіші постаменти, що мають культурну цінність. Наприклад, постамент, на якому були пам'ятники Катерині Другій та нещодавно демонтованому Ломоносову.

  – Враховуючи вузівський характер цього пагорба, на цьому постаменті можна розмістити пам'ятник українському академіку Володимиру Вернадському, – вважає Максим Кавун. – Образ цього вченого універсальний. Вернадський має пряме відношення до нашого міста – він підписував статут нашого університету. Загалом вважаю, що постаменти по можливості треба зберігати, але вони мають становити єдиний ансамбль із новою скульптурою. Обговорюється пропозиція встановлення пам'ятника Лесі Українки на постамент пам'ятника Пушкіну. З огляду на те, що проспект, на якому розміщена ця композиція, вже носить ім'я Лесі Українки, у цій ідеї є сенс.

Нові ідеї щодо розміщення Музею тоталітаризму

Якщо ж у питанні демонтованих пам'яток візьме гору ідея їх розміщення в Музеї тоталітарної епохи, - де такому музею бути?

Пам'ятається, на зорі обговорення цього питання висувалася низка ідей локалізації таких зборів. Зокрема, його пропонували розмістити на виїзді з Дніпра у парку Дружби за Слобожанським проспектом.

На вчорашній зустрічі пролунали нові ідеї.

Наприклад, у районі залізничної станції «Лоцманська Кам'янка» - таку назву зараз має колишній залізничний вокзал «Південний», статус якого три роки тому був знижений до станції. Сам вокзал з його атмосферою колишньої ери, прекрасними мозаїками є прекрасною основою для такого музею.

  - Для такої експозиції має бути індустріальне тло, - вважає Михайло Прудніков. – Вокзал станції з мозаїками, навколишнє оточення з рейками, мостами для цього чудово підходять. Різновисотний ландшафт створює можливість гармонійного розміщення різних за розміром об'єктів. Ця локація розташована неподалік центру, сюди зручно прокласти туристичні маршрути. Розташування тут подібного музею може надати імпульсу новому розвитку цього, не надто жвавого району міста.

Ще один варіант розміщення такого музею – локація колишнього Зеленого театру у Шевченківському парку. Кілька років тому в цю не дуже жваву частину парку намагалися вдихнути нове життя, створивши тут культурний простір «Сцена». Але, лише через два сезони, у 2020 році «Сцену» було демонтовано…

Цікаві пропозиції щодо розміщення такого музею в районі проспекту Нігояна. Сама атмосфера та архітектура цього району багато в чому відповідають подібному задуму. І в цьому районі є кілька точок тяжіння реалізації такої ідеї.

Наприклад, «Український дім», колишній ДК Ілліча, поруч із яким ще вціліла бронеплатформа часів Громадянської війни. Вона також може стати складовою такої експозиції.

Музей також можна розмістити з тильного боку ДК, в районі скверу, який за останні роки привели до ладу.

Третя ідея - зробити основою такого музею Палац профілактики. Про драматичну долю шедевра архітектора Олександра Красносільського (будівлю буквально розбирають по цеглах!) Міський сайт нещодавно писав.

  - Я теж нещодавно побував біля Палацу профілактики і був пригнічений тим, що відбувається, - визнав Максим Кавун. – Очевидно, що цю пам'ятку історії у повному обсязі вже неможливо відновити. Але ще можна зберегти від знищення бічні крила будівлі, відновити їх, зробити між ними криту галерею. І цей будинок може стати чудовою базою для розміщення в ньому і Музею тоталітарної епохи, і Музею супротиву Голодомору.

Загалом подумати в цьому питанні є над чим.

А що робити з декором на будинках та мозаїками?

Ще одне тонке питання – мозаїки та декор радянської доби на багатьох будинках у Дніпрі.

За останні роки багато декоративних елементів, що «кричали» у вигляді зірок, серпів з молотами і так далі, були демонтовані.

Але на житлових та громадських будинках ще залишається багато таких нагадувань про минулі часи. Окрасою багатьох об'єктів залишаються мозаїки, вітражі, скульптурні групи (як, наприклад, на ЦУМі), які теж – родом з тієї самої епохи.

Що з ними робити?

Поглиблено обговорити це питання на згаданій зустрічі наразі не вдалося, забракло часу. Думки щодо цього теж існують різні.

  – Це питання треба вирішувати вдумливо! – переконаний Сергій Білий. – Потрібно розробити чіткі критерії, які елементи підлягають демонтажу, а які слід зберегти для історії. Якщо це явні символи радянської доби (зірки, серпи, молоти та інше схоже), їх треба поетапно демонтувати. Але якщо мозаїка, вітражі, ліпнина є окрасою будівлі, вони можуть бути збережені.

Далі буде…

Зазначимо, що на цій зустрічі не приймалося жодних рішень, звернень тощо. Обговорення долі пам'ятників у Дніпрі буде продовжено.

Здається, для продуктивнішої роботи не завадило б створення робочої групи, худради або іншого подібного органу.

Питання не в тому, щоб бюрократизувати цей процес, а щоб створити документальну та правову базу для майбутніх рішень.