Історія Монастирського острова

Монастирський острів - одне із найромантичніших і найпривабливіших місць Дніпропетровська. З островом пов'язані кілька загадкових історій, які неможливо перевірити.

Уперше він згадується в Житії св. Феодосія, як північний пункт, куди дійшов у своїй місії Християнського навчання один з учнів Христа - Андрій Первозваний. Саму назву "Монастирський" острів одержав від візантійського монастиря, заснованого в ІХ столітті, що нібито існував там.

У його стінах княгиня Ольга перечікувала бурю по дорозі в Царьград у 957 році; тут зупинявся київський князь Володимир Великий у поході на Корсунь (Херсонес) у 988 році. Коли в 1152 році великий князь Мстислав Изяславович розбив половців на річці Орель і на Самарі, то й він відвідав "святой Днепровский остров Монастырску и всеми силами старался поддержать эти святые места от нападения кочевников", - як про це повідомляють "Матеріали для історико-Статистичного опису Єкатеринославської єпархії", ч. 1. Сам монастир припинив своє існування в 1240 р., під час західного походу Батия - у цей час припиняють своє існування давньоруські поселення в усті ріки Самара (р-н Ігрень), біля Старих Кодаків, на о. Каменуватому, причому настільки успішно, що знайти будь-яких слідів так і не вдалося.

Отже, з часу Батия острів порожніє. Козаки, що з ХV ст. обживали Надпоріжжя, віддавали перевагу лісам Орелі і Самари, або порізаному урочищами Правобережжю. На островах у районі Дніпропетровська довгий час жили лише сезонні рибалки. Будівля польської церкви в Кодаках (1635 р.) залучила поселенців - на правобережжі з'являються ряд сіл - Старий Кодак, Половиця, Новий Кодак та ін. Дніпровські острови в цей час були покриті густим лісом.

У зв'язку з обживанням цих місць о. Монастирський удостоївся особливої уваги адміністрації козаків - 8 грудня 1765 р. писареві й осавулові Кодацкой паланки було дано спеціальне розпорядження про нагляд за зеленими насадженнями на острові, що жителі Половиці досить спустошили.

Побудова Катеринослава, центром якого повинна була стати нагорна частина, залучила до острова особливу увагу князя Г.А. Потьомкіна-Тавричеського - тут він планував розмістити університет, а для зручності сполучення побудувати зведений міст через протоку. У той же час, перший архітектор Катеринослава, академік архітектури, француз Клод Геруа запланував на о. Монастирському місце для гуляння (за планом 1786 р.). Плани так і не були реалізовані, і про острів надовго забули.

У 1817 р. у Катеринославі, з ініціативи керуючого німецькими колоніями статського радника Контеніуса, було засноване училище садівництва, у ведення якого передали парки міста. У 1820 р. о. Монастирський був відданий училищу, але вже 7 травня 1845 р. розпорядженням міністра державного майна графа Кисельова, острів відійшов до лісового відомства - для розведення смолистих дерев. Не відомо, чи були розведені там зазначені насадження, але в 1863 р. лісове відомство продало його в приватні руки. Першим власником острова став Рябінін. Це задоволення коштувало йому 4000 карбованців. За невідому суму Рябінін продав острів Бурякову. Змінюючи хазяїнів, острів змінював і імена і, коли в 1889 р. його придбав Богомолов, то до середини ХХ в. острів був Богомоловським. Змінився і вид острова - дерева були зведені остаточно, але до 1885 р. весною він покритий суцільним килимом зелені з рідких трав і чагарників. На жаль, за три наступні роки рослинність значно погіршилася через випас домашніх тварин (пролив до цього часу обмілів) і складалася в основному з бур'янистих трав. Все ж якусь роль в історії міста острів продовжував відігравати - так, до 100-річчя Катеринослава в 1887 там був влаштований феєрверк.

На початку ХХ століття острів став опорою для залізничного моста, на березі була влаштована база яхт-клубу, а міська управа навіть запропонувала з'єднати острів з міським берегом, засипавши пролив. З прийняттям генерального плану розвитку Дніпропетровська в 1956 р., острів було вирішено приєднати до парку ім. Т.Г. Шевченко, перекинувши міст через доволі повноводну протоку. Острів, що отримав нове ім'я до 40-річчя Жовтневої революції - Комсомольський, став прекрасним місцем відпочинку. Центром паркової композиції став пам'ятник Кобзареві (скульптори І.С. Зноба і В.І. Зноба). У 1999 р. на північній частині острова (знову Монастирського) був побудований православний (московського патріархату) храм, що зруйнував архітектурну цілісність парку, але вдало вписався в ландшафт і в історичну долю цього місця.

(c) Юрій Пахоменков 2000