Файл формату Adobe Acrobat (.pdf)
Текст друкується за виданням:
Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа.— Одесса, 1842.— 95с.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВИДАВЦЯ
У журналі, що видається Міністерством народної освіти, у книгах п'ятій за 1838-й та другій за 1839 рік, про запорозьких козаків було вміщено декілька уривків під назвою «Усні перекази про Новоросійський край». Джерело, із якого почерпнуто ці перекази,— оповіді колишнього запорожця Микити Леонтійовича Коржа, котрий прожив не менше ста чотирьох літ.
Якщо вже Коржевим легендам так пощастило, що вони привернули зичливу увагу наукових товариств та вчених мужів, особливо залюблених у вітчизняну історію, то мені здалося: це додасть Коржеві честі, а вченим товариствам і мужам освіченим задоволення, якщо перекази шанованого дідугана побачать світ у самобутньому його тоні, тобто у тих же словах, виразах, зворотах, далебі, у тій самій оповіді, якою вони сплинули з уст самого автора. Подумки торкнувся тут й утішної моєї приналежності до Одеського історичного товариства, бо називаюся членом його, і з того витікає доконечний обов'язок діяти. У цьому впевнившись, я й наважився видати Коржеві перекази в самобутньому його тоні з доданням деяких приміток та пояснень.
Але як вони в такому вигляді втрапили мені до рук? Відповідь коротка: передусім, одначе, мушу споминути шановного мого співпрацівника преосвященного Іакова, єпископа саратовського. Обидвоє ми, кожен у своєму званні й при посаді, жили з 1828 по 1831 рік у Катеринославі, де гомонів з нами й Микита Леонтійович Корж. Отак він розповідав про колишнє своє запорозьке життя-буття, а ми до слова записували. Й коли з'єднали між собою уривки, вийшла книжечка.
Звікувавши довгі мирні дні, Микита Леонтійович переставився у жовтні 1835 року, занедужавши від застуди, яку підхопив, займаючись збиранням добродійних пожертв на спорудження нової дерев'яної церкви в селі Михайлівці замість тієї, що була тут, але від блискавки згоріла. Завдяки сприянню Коржа церква у Михайлівці справді відбудована, і при підніжжі її вівтаря подибуємо згадку джерела, кому це приємно.
Жив він у селі Михайлівці, у власній хаті, що дісталася йому від предків — чистих запорожців, й сама по собі, тобто і старістю своєю, і виглядом, вкрай зацікавлювала всіх, хто проїжджав тим селом,— простих і знатних людей, й багато з них тому в Коржа на ночівлю вельми часто зупинялися. Тож сподіваємося, що покійний, цей древній дід, опріч спогадів про нього на землі, не позбавлений за любов до ближніх своїх, за гостинність до прочан слави й на небесах. У лоні Авраама, вітця віруючих, напевне супокій його. У крайньому разі хай буде йому це, і ми, залишаючись поки що тут, благаємо про те Господа Вседержителя.
Місце, де загалом розташоване все старожитнє Коржеве помешкання в Михайлівці, досить примітне для допитливих. Воно було обсаджене віковими деревами, довкола його обтікала річка — тонка, майже як нитка, й звивиста, як плющ навколо стовбура, і являло собою цілковитий острів. Хтось із подорожніх змалював ту місцину на картинку й додав до неї такий уривок із пісні запорозької, що його завше під веселий настрій наспівував Микита Леонтійович:
Ой, Січ-мати,
Ой, Січ-мати,
У Лузі заробити,
А в Січі пропити.
Тішуся надією, що книжечка ця удостоїться саме тієї прихильної уваги освічених мужів, очікуванням якої я був заохочений до її видання.
16 травня 1842 року. Гавриїл, А. X. і Т. (Гавриїл Розанов)
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Початок робіт з будівництва парку Леніна, 1925 serega_82 |