Перші відомості про цю місцевість позначаються десь 1713 роком. Першим поселенцям дошкуляла посуха, а потім доконала чума. Рятуючись від цього лиха, люди розводили димокури, вогонь від яких перекидався на все, що могло горіти. Вигорілу, місцевість назвали Погорілим. Нарешті Бог змилостився і послав дощі. Тож, коли багатий козак Дмухайло вирішив поселитися в 1749 році, то побачив духмяні трави, що сягали пояса, і багато озерець.
Простягайся на довгі гони… Дмухайлівка починає будуватися
Приїхав у степ широкий козак Дмухайло на баскому коні, підняв руку дашком до шапки, глянув на всі боки — земля рівна як стіл, тягнеться аж до самого обрію.
— Тут і буде мій хутір: досить воювати, треба будувати своє гніздо (звідти і пішла назва «козаки-гніздюки») — азартно подумав козарлюга.
Звідки ж він дістав своє ймення ? Запорізькі козаки споконвіку мали добрий гумор і наділяли побратимів різними прізвиськами, виходячи з їхньої вдачі: Гупало, Решетило, Гаркуша, Дмухало, бо цей козак мав добру статуру, груди колесом, легені, як мішки. Саме він найшвидше розпалював вогнище, бо дмухав сильніше вітра, тож і став Дмухайло.
Отож і появився хутір Дмухайла. Спочатку викопав колодязь і переконався, що чорнозем сягає більше метра, а потім тверда руда глина, а на третьому метрі задзюрчали джерельця. Вода виявилася такою доброю, що можна смачно напитися, гарно вмитися і сорочку випрати. Згодом зробив зруб, приладнав журавель.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Катериненський проспект від Пошти до Яковлевського скверу, 1840-1920 гг. |