До і після війни на Придніпров'ї плідно працював кінооператором Олександр Петрович Ковальчук (1910 – 1967). Як виявилося, він опанував не лише фото-, але й кіносправу. Як кінооператор за фільми «На Дунаї» (1940) і «Перемога на Правобережній Україні» (1945) удостоєний 1948 року Сталінської премії. Спробуємо відновити віхи життя земляка.
Народився Олександр Ковальчук у Дніпропетровську в родині робітника. Рано захопився кіно. Знімав сюжети для кіножурналу «Маховик», був лаборантом на кінофабриці «Культкино» (Москва), співробітничав з кіножурналом «Пионерия», працював оператором на кінофабриках «Белгоскино» (Ленінград) та «Азеркино» (Баку).
У лютому 1931 року обласний відділ Всеукраїнського фото-кіноуправління видав Ковальчукові посвідчення кінооператора. У вересні того ж року таке саме посвідчення він дістає від Всесоюзного фото-ілюстраційного акціонерного товариства «Союзфото». До речі, хочемо подякувати дніпропетровчанці Нурії Бусигіній, яка познайомила нас із низкою фотографій і посвідчень Олександра Петровича, котрі у неї зберігаються, і жваво цікавиться його творчим шляхом.
Складна політична обстановка в країні у зв'язку з незадовільними результатами п'ятирічки і колективізації загострювала ідеологічну напругу. Саме тоді, на початку 1930-х, партійні кола оцінили ефективність фото-пропаганди, і 1931 року було створено державну організацію — трест «Союзфото», всесоюзне об'єднання з централізованого випуску фото-ілюстрацій для газет і журналів, книжкових видавництв та інших споживачів фото-інформації.
Відповідно до рішення відділу агітації та пропаганди ЦК ВКП(б) «Союзфото» мало перетворитися на центр фотографічної пропаганди та агітації, стати «фабрикою знімків» для чергових політкампаній, випускати фотоплакати, листівки, пропагандистські підборки з фото, готувати кліше для районної, фабрично-заводської та колгоспної преси. Створювався монопольний, єдиний на всю країну величезний фотоконцерн. У крайових та обласних центрах відкрилися відділення «Союзфото» і кореспондентські пункти, за кордоном знаходилися представництва. Радянські знімки почали потрапляти до іноземної преси.
У 1934 році Олександр був ще позаштатним фотокором «Зорі». У грудні 1935-го він став штатним кореспондентом обласної газети.
З 1936 року Олександр Ковальчук працював на Українській студії кінохроніки в Харкові, де зняв кілька кінонарисів — «Дружба народів», «Перлина Півдня». У 1937-му в «Зорі» активно друкувався як фотокор Георгій Ковальчук — його рідний брат, не менш талановитий за Олександра.
Під новий 1938 рік Олександрові видано новеньке посвідчення кінооператора. «Союзкинохроника» доручала йому знімати хронікальні фільми на території України, вести переговори з місцевими урядовими, партійними чи профспілковими органами з усіх питань, що стосуються кінохроніки. Він продовжує робити кінонариси – знімає «Запоріжсталь», «Здрастуй, урожай!», «Місто Осипенко» (так тоді звалося місто Бердянськ), «Юні залізничники», «Голубий Дунай». Також Олександр Петрович зняв хронікальні фільми «Український павільйон ВДНГ у Москві», «Визволення», «На Дунаї».
Під час війни Ковальчук працює кінооператором Української студії Головного управління з виробництва хронікально-документальних фільмів. На знімках тієї пори бачимо його у військовій формі, в касці на голові. З 1944 року працював оператором Української студії хронікально-документальних фільмів, начальником корпункту в Дніпропетровську. Брав участь у зйомках картин «Донбас», «Дніпрогес», «Радянська Україна» (Сталінська премія 1948 року), «Львів», «Харків», «Пісня про Україну», «В степу під Херсоном», «Живи, Україно» (третя премія Першого всесоюзного кінофестивалю у Москві 1958 року) та ін. Зняв кінонариси «Майстри високих врожаїв», «Гірники Донбасу», «Гірники Криворіжжя», «Студенти».
Всього Олександрові Ковальчукові належало (тільки уявіть собі!) понад 800 сюжетів для різних кіножурналів. Він був нагороджений орденом «Знак Пошани», був членом Спілки кінематографістів України. Останній знятий ним фільм має назву «Усмішки Остапа Вишні».
Помер Олександр Петрович там же, де і народився, — у Дніпропетровську.
Відкриваючи виставку в музеї, її організатори чудово усвідомлювали: в біографії ювіляра, на жаль, вистачає білих плям. Але саме завдяки виставці з'ясувались нові подробиці біографії Олександра Ковальчука.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Крило головного входу, 1910 serega_82 |