Історія появи фабрики, її функціонування і «нещаслива доля» варті уваги вже хоча б через те, що за наявності в архівах величезної кількості документів, знаємо про неї дуже мало. А вона ж наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. входила до трійки найбільших мануфактур на українських теренах (поруч із Глушківською та Ряшківською) і була однією з трьох казенних фабрик всієї імперії (разом із Купавинською шовковою та Іркутською суконною). Проте вік її був коротким – трохи більше сорока років.
Поява Катеринославської казенної суконної фабрики, безумовно, викликана була будівництвом губернського міста у недавно упокореному краї. Катеринослав ще шукав свого постійного місця розташування, ще тільки будувався, а Катеринославська суконна фабрика вже була, і навіть не одна. Першою під такою назвою з’явилася суконна мануфактура (фабрика) в білоруському містечку Дубровна (1786), яка належала князеві Г. Потьомкіну. Другою була панчішна фабрика в підмосковному містечку Купавна того ж власника, якому вже не судилося з’єднати дві свої «катеринославські» фабрики в одному місті Катеринославі. Це відбулося вже після смерті світлійшого князя.
Уряд турбувався про будівництво міста, заселення краю і використання неозорих просторів Півдня імперії для розвитку вівчарства, яке є основою виробництва сукна. Після смерті Г. Потьомкіна казна придбала його названі підприємства і згідно з указом імператриці від 30 травня 1793 р. «Про влаштування фабрики в Катеринославі» перевела їх до губернського міста.
Зауважимо, що казенні підприємства мали забезпечувати сукном потреби російської армії. Тоді підряди на поставку сукон для армії розподіляло відомство Комісаріату, проте з 1796 р., коли відновлена була Мануфактур-колегія (скасована у 1779 р.), суконні фабрики, природно, стали підпорядковуватись їй. Остання чверть ХVІІІ ст. була періодом стрімкого зростання кількості фабрик, більше ніж у чотири рази (на 1796 р. їх було в країні 2270). Тому не дивно, що новоросійський генерал-губернатор Платон Зубов і катеринославський губернатор Василь Коховський потім (з 1794 р.) продовжили енергійну діяльність Г. Потьомкіна щодо розвитку краю загалом і будівництва Катеринослава, зокрема. Одним із яскравих показників цієї діяльності й було переведення до Катеринослава колишніх фабрик Потьомкіна та їхній розвиток. У «Відомості про витрати Катеринославської, нині Новоросійської, казенної палати понад розклади в 1794, 1795, 1796 рр.» вказано, що «витрати на переведення суконної фабрики з Могилівської в цю губернію, її улаштування та постачання шовково-панчішної фабрики» за кошторисом склали 101171 рублів. У «примітці» до «Відомості» зазначено, що до вказаної суми Могилівська казенна палата надала 30000 рублів і Владимирська казенна палата для демонтажу і перевезення устаткування фабрики та переведення людей із Купавни до Катеринослава витратила 20000 рублів (Яворницький Д.І. До історії Степової України.– Д., 2004.– С. 344)
З урахуванням специфіки виробничого процесу, що вимагав використання великої кількості води, обрали і місце для фабрики. В «Записці» директора фабрики 1836 р. говориться: «Екатеринославская казённая суконная фабрика имеет своё положение на правом берегу по течению реки Днепра в черте и близ города Екатеринослава по обеим сторонам большой дороги, идущей из предместья новых Койдак в город, расположение фабричных зданий в длину на 2 версты, широта же оной по глубокому краю, вошедшему в речку Днепр, до одной версты, как изъясняется при сем плане».
Спочатку суконна і шовково-панчішна фабрики розташовані були в спішно споруджених дерев’яних корпусах. Між іншим, протягом десяти років, як це видно з документів, переведені з Дубровни та Купавни фабрики існували окремо, маючи кожна свого управляючого, але одного директора. Першим же директором був італієць П. Ліпранді (батько чиновника для особливих доручень при новоросійському генерал-губернаторові М.С. Воронцові І.П. Ліпранді).
До Катеринослава з Дубровни перевели також приписних до неї робітних людей – 344 чоловіка та 305 жінок, 35 людей померли в дорозі. Разом із робітниками звідти ж переселені були і приписні до фабрики селяни, яких розселили за 15 верст від фабрики на р. Сурі, правій притоці Дніпра. Вони мусили у вільний від польових робіт час виконувати прості роботи на замовлення фабрики та виготовляти пряжу. Для помешкання їм побудували 205 хат за числом сімей, парафіяльну церкву та «магазейн» із продовольчими запасами та фуражем. Поселення отримало назву «Сурська слобода», якій відмежували у користування 7561 дес. і 1813 кв. сажнів землі. Царським указом новопоселенцям (як державним селянам) надано 10-річні пільги у сплаті державних податків, а житла через 10 років були передані селянам у власність.
Фабричні майстрові люди мешкали в 22 дерев’яних казармах або флігелях поблизу фабрики. Дослідниця О.І. Дружиніна у своїй монографії «Южная Украина в период кризисна феодализма. 1825–1860.» (М., 1981) за документом наводить опис фабрики її початкового існування в Катеринославі: «Вдоль Днепра на широкой Кременчугской дороге протянулся ряд деревянных домов, покрытых дранью. Суконная фабрика состояла из конторы, двадцати мастерских, пяти магазинов, полицейского поста и лазарета. На особом дворе, обнесённом забором, находились жилые дома (31), между которыми были вырыты колодцы. Сукновальня, располагавшаяся там же, где и мастерские, действовала механическою машиною, лошадьми и называлась «сухопутною» – в отличие от других подобных мастерских, основанных на применении водяного двигателя. Красильня, шерстомойня и лаборатория были вынесены на берег Днепра. Чулочная фабрика состояла из двух корпусов, в которых помещались мастерские. Рабочие-чулочники жили вместе с рабочими суконной фабрики.» Тобто виробничі та житлові приміщення фабрики займали велику площу міської території.
У 1887 році в «Екатеринославском юбилейном листке» були надруковані спогади краєзнавця Д. Гасаненко, котрий у гімназійні роки познайомився з одним із колишніх директорів суконної фабрики В. Драганевичем, який і розповідав йому про фабрику, на підставі чого мемуарист повідомляє: «Во главе управления стоял директор фабрики, обыкновенно пятого или даже четвёртого класса. Комиссионеры при фабрике носили военную форму старого образца – сюртуки и мундиры – с красным воротником, да ещё и с серебряными петлицами на воротничке мундира и белыми металлическими пуговицами, украшенными рисунком пылающей бомбы; всё это в совокупности давало сходство с формой теперешних чиновников интендантского ведомства.» Управління фабрикою («контора») знаходилося поруч із директорським казенним будинком у флігелі «с тремя окнами на большую улицу, что теперь как раз против Лютеранской кирхи и через улицу» (ЕЮЛ.– 1887.– С. 116).
Для воєнних кантоністів був споруджений «Сирітський дім», де мешкали і навчалися дві тисячі солдатських дітей. Він розташовувався там, де з виникненням Катерининської залізниці з’явилися будівлі залізничного депо.
Якщо в Дубровні фабрика виготовляла тонке сукно, кашемір і «другие шерстяные ткани», то в Катеринославі вона мала давати грубе сукно. Так, у 1795 р. мануфактура отримала від казни замовлення на виготовлення 17115 аршинів офіцерського сукна, 15827 аршинів унтер-офіцерського. Але, прийнявши замовлення, дирекція у відповідь повідомила, що відразу фабрика не може стати до виготовлення сукна, бо ще не все устаткування встановлено. Документи показують, що обидві фабрики, перебазувавшись до Катеринослава, ще протягом кількох років виплачували борги за невиконані замовлення.
Наприкінці 1800 р. директором Катеринославської фабрики був призначений колезький радник Гуськов, якому дещо вдалося виправити становище, але не дуже суттєво.
Указом від 18 липня 1803 р. була ліквідована Мануфактур-колегія, а фабрики відійшли до відомства Міністерства внутрішніх справ по відділу Експедиція Державного господарства. Однак вже 5 грудня 1804 р. Катеринославська суконна фабрика була передана у відомство Комісаріату. Директор Гуськов подав рапорт про відставку. На фабриці ж було проведено ревізію, яка виявила таке: «…оказалось прибыли по обеим фабрикам с 11 декабря 1800 г. и по самую сдачу в відомство Комиссариата, то есть суконной 14 марта, шелково-чулочной 1 мая 1804 г. с лишком 30 тыс. Рублей.»
Шовково-панчішна фабрика цим же документом була віддана у «частное содержание, а если не найдётся желающих, тогда мастеровых перекинуть на выделку сукна». Бажаючим виявився князь Н.В. Юсупов.
У рапорті воєнного міністра щодо Катеринославської суконної фабрики зазначено, що до 1804 р. вона виробляла для полків лейб-гвардії на рік від 46 до 48 тисяч аршинів різного сукна. В наступному році планується додати їй 247 робітних людей і вона зможе на рік постачати до 60 тисяч аршинів гвардійського та до 8 тисяч аршинів офіцерського сукна. Рішення уряду було таким: «Для приведения Екатеринославской суконной фабрики в лучшее устройство и состояние и для увеличения выработки сукна прислать на фабрику 100 солдатских детей мужского пола и одну роту инвалидов. Солдатских детей выбрать из военно-сиротских отделений из неспособных к военной фронтовой службе, возрастом от 7 до 15 лет, но годных к работам. До 18-летнего возраста довольствовать их пищей и одеждой от фабрики, а после 18 лет перевести их на сдельную оплату» (ПСЗ, Т. 30, С. 1139–1140).
Між іншим, князь Юсупов поблизу Санкт-Петербурга мав Олександрівську мануфактуру, яка виробляла з льону парусне полотно та гральні карти. Придбавши шовково-панчішну фабрику в Катеринославі, він розширив асортимент продукції Олександрівської мануфактури завдяки катеринославським майстрам із виробництва шовку, які з відповідним обладнанням були туди переведені.
Катеринославська казенна суконна фабрика також не залишалася незмінною ні за обсягом виробництва, ні за асортиментом товарів та їхньою якістю. Уряд продовжував підтримувати її функціонування. Так, у 1810 році на фабрику було знову надіслано 100 колоністів, які після досягнення 10-річного віку вже навчилися виробляти сукно і 69 з них стали до роботи, а «21 в этом году поступят в ткачи». Влітку 1815 р. на фабрику поступило 90 вихованців Київського воєнно-сирітського відділення Комісаріатського депо.
Розквіт Катеринославської суконної фабрики припадає на 20-ті роки ХІХ ст., коли її директором став В. Драгневич (прибув на фабрику 14 грудня 1820 р.). Незадовго до того на фабриці було проведено опис будівель, матеріалів та інструментів. Це було величезне підприємство, яке акумулювало в собі більшість працездатного населення Катеринослава. На ньому працювало понад 3,5 тисяч робітників і більше тисячі приписних селян, які виконували підсобні роботи у вільний від сільськогосподарських занять час.
На фабриці було розгорнуте будівництво виробничих та інших корпусів. Про розмах будівництва свідчать архівні джерела. Наприклад, наприкінці 1822 р. директор Драгневич і архітектор Торопов подали уряду кошторис на суму 102.963 крб. 50 коп. для будівництва кам’яного двоповерхового корпусу «для чесальных и стригальных машин» довжиною 45 саженів, шириною 8 саженів.
Наведемо літературний опис значимості фабрики у 20-ті роки. Влітку 1825 р. у Катеринославі побував літератор і мандрівник О. Воєйков, котрий і залишив свої враження від фабрики: «Вдали виден длинный мост, перепоясавший реку-красавицу, а за ним – особливый городок, со светлыми, весёлыми домиками, чистыми, широкими улицами: это суконная фабрика!
…На другой день (21 августа) был я у обедни; потом осмотрел фабрику тонких сукон. Она делает честь дальновидности и творческому духу Потёмкина. С того времени они распространены и улучшены; все новоизобретённые самопрялки, станы, стригальницы сюда выписаны из Лондона, а с образца делаются и новые здешними мастерами, синие и алые сукна не уступают английским в тонкости, краске и отделке, и превосходят их добротою. Директор фабрики угостил меня сытным завтраком, и дал полное понятие о прежнем и нынешнем состоянии сего важного государственного заведения, о постепенном его усовершенствовании, о том, что такие сукна Екатеринославской суконной фабрикой отпускаются по самой умеренной цене бедным офицерам и что Государь император имеет несколько мундиров из сукон, здесь выработанных. Сии последние слова произнёс он с гордостью, показывающею, сколь для него лестно такое отличие».
Під час ліквідації фабрики було складено детальний опис усіх її будівель, матеріалу та призначення – всього 186 одиниць. У списку бачимо 3 кам’яні корпуси: двоповерховий ткальний (1825 р.), триповерховий прядильний (1831 р.), двоповерховий прядильний (1823 р.). Усі вони були покрити залізом. Переважно ж будівлі були дерев’яні, в тому числі й двоповерхові (корпус машинний – 1818 р., «замещённый ткацкими станками – 1824 г.»). Але є й 8 кам’яних («магазейны, амбар, погреб, литейная», корпус «для валюшни с паровою машиною») та дерев’яна «шерстомойня с каменным очагом». В описі значаться: флігелі для чиновників (13 одиниць) і майстрових людей (31 од.), госпіталь (1 од.), сірчані ванни на 10 ліжок, 2 флігелі для хворих (по 20 ліжок) і штаб-лікаря й аптеки. Вказано 66 однотипних будиночків для «інвалідної роти», збудованих у 1809 р. і розташованих у 5 ліній. Найбільш інтенсивно будівництво велося у 1823–1825 роках. Проте, мабуть, приміщень все ж було недостатньо. Інакше чому з’явилася у 1829–1831 рр. архівна справа під заголовком: «Переписка с Департаментом государственного хозяйства и публичных зданий МВД и екатеринославским губернатором об использовании развалин бывшего дворца кн. Потемкина-Таврического под заведение для разборки и мытья шерсти по саксонскому способу».
Значні фінансові витрати на будівництво та закупівлю обладнання не супроводжувалися регулюванням використання робочої сили, підвищенням продуктивності праці та зниженням собівартості продукції. З середини 20-х років на фабриці стали виготовляти лише гвардійське сукно, ціна якого була досить високою. Тому споживачі стали шукати якісне, але дешевше сукно приватних підприємств, кількість яких зросла.
2 листопада 1835 р. уряд прийняв рішення «Об упразднении Екатеринославской суконной фабрики и о передаче как строений, так и фабричного народонаселення в Департамент военных поселений».
26 травня 1836 р. директорові фабрики Григоровському надійшло розпорядження про згортання роботи підприємства. Від директора вимагалося надіслати до Воєнного міністерства донесення з розписом, «какие из имеющихся на Екатеринославской фабрике материалов, машин, станков, инструментов и прочее с пользою обратить на Павловскую фабрику и какое полезное употребление можно сделать из остальных затем вещей…». Виконуючи наказ, 20 червня 1836 р. директор і надіслав до Комісаріатського департаменту Воєнного міністерства рапорт із додатками (описи, списки, відомості про майно та людей).
Такий «вирок» фабриці було винесено внаслідок ревізії її роботи спеціальною комісією, яка визнала її існування невигідним для держави. 175 найкращих майстрів-суконників разом із сім’ями перевели на Павловську казенну фабрику у Підмосков’я. А жителі Сурської слободи стали державними селянами.
Так і завершилася історія Катеринославської казенної суконної фабрики, про яку нам до сьогодні нагадує, на жаль, обшарпаний корпус на проспекті К. Маркса, як німий докір сучасникам, які не цінують своєї історії.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Покровська церква, 1941 Бугайченко Роман |