На тих же зборах гласні-селяни заявили: «висловлюючи заповітне бажання всіх селян повіту, які нескінченно вдячні Е.К. Бродському за все, що він для них зробив», прохають помістити у всіх волосних правліннях Верхньодніпровського повіту портрет їхнього улюбленого судді, порадника і друга. Є свiдчення, що селяни приходили до Бродського за порадою і допомогою навіть тоді, коли він вже склав із себе обов’язки шляхетського маршалка.
Ще за життя Ераста Костянтиновича земство і дворянство високо оцінили його заслуги. Питання про розміщення у залі засідань його портрета порушувалося не раз. Але Бродський, за властивою йому скромністю, відмовлявся від такої почесті. Ераст Костянтинович виправдовувався тим, що 25 років його служби на посаді предводителя дворянства ще не виповнилося, оскільки три роки (з 1880 по 1883-й) він, виконуючи обов’язки предводителя повіту, насправді був лише кандидатом на цю високу посаду.
Ераст Костянтинович Бродський народився 20 серпня 1851 року в маєтку Іванівка Верхньодніпровського повіту, де жили його батьки і діди. У «Родовiднiй книзi дворянства Катеринославської губернiї на 1886 рiк» пiдтверджено, що споконвiку Бродськi жили в маєтку Іванiвка Комiсарiвського поштового вiддiлення Верхньоднiпровського району.
Дiд Ераста Якiв Бродський був вiдважним воїном, який вiдзначився на вiйськовiй службi — спочатку в лейб-гренадерському полку, а потiм як корнет Ольвiопольського гусарського полку. У 1802 роцi був штаб-ротмiстром, а через п’ять рокiв — ротмiстром. Виявив хоробрiсть у пруських походах, а також у боях з турками та французами, за що був нагороджений орденом Св. Анни IV ступеня i золотою шаблею «За хоробрість». Проте через хвороби вiн звiльнився з армiї. З дружиною Марiєю оселився в селi Іванiвка. 1828 року у них народився син Костянтин, що згодом став великим землевласником, дбайливим господарем, вихователем i наставником сина Ераста. Матiр Ераста звали Софiя Едуардiвна. На нашу думку, дiвоче прiзвище її було Сакс, вона народилася 1829 року й була донькою лiкаря Едуарда Григоровича Сакса (1802–1849) та сестрою кiлькох випускникiв Катеринославської гiмназiї — Володимира, Андрiя i художника Миколи Сакса.
З раннього дитинства Ераст Бродський виявив глибоку допитливість і любов до природи. Син хазяйновитого господаря, він усюди супроводжував батька у його клопотах по господарству.
Автор біографічного нарису про Бродського (який виступив пiд iнiцiалами Н. Т.), неспроста назвав його природженим сільським господарем за покликанням. Бо ж на той час він зумів поставити своє господарство майже на недосяжну висоту. З різних джерел відомо: у Катеринославській губернії господарство Е. Бродского було взiрцем, до якого мав прагнути кожен, хто хотiв одержати від землі найбільший прибуток. За єдиної умови — не виснажувати, а полiпшувати ґрунт.
Успішно відбувши курс наук у Катеринославській класичній гімназії, де згодом він кiлька років поспiль був почесним опікуном, Бродський вступив на юридичний факультет Новоросiйського (Одеського) унiверситету, який з відзнакою закінчив у 1874 році.
Перед 23-річним родовитим молодиком відкривається блискуча кар’єра державної служби. Та земля і господарство нездоланно ваблять його до себе. За бажанням батька він служить спочатку у судовому відомстві Московського округу. Пізніше старшим чиновником для особливих доручень у Царстві Польському — всього близько трьох років. І раптом Ераст заявляє, що він назавжди відмовляється від принадної, чудово початої службової кар’єри, бо хоче цілком присвятити себе інтересам сільського господарства.
Якраз наставали важкі часи для поміщиків Півдня Росії. Родючі українські ґрунти поступово виснажувалися і починали вимагати підживлення, вимагали уважнішого до себе ставлення. Колись сильна порода подільської робочої худоби дрібніла і занепадала. Виписані ж із-за кордону предками Бродського плiдники мало підходили по крові до місцевої худоби і не піднімали раси. Необхідно було серйозно вивчити кліматичні та інші умови, а також особливості різних порід на місці, щоб вдало підібрати відповідних плiдників до умов пiвденних степів.
Узявши все це до уваги, Бродський у 1877 році вирушає до розплідника кращої французької худоби у Неврському департаменті Франції (басейн Луари і Гаронни). Влаштовується там простим робітником. Мабуть, розсудивши, що під час догляду за худобою, зможе багато чого навчитися.
Мало задоволення приносило молодому кандидатовi прав щоденне прибирання у хлівах і загородах, але мета була варта того. Вiд четвертої години ранку він порався з лопатою в руках, як простий фермер. Непризвичаєний, плутався у важких незграбних дерев’яних «сабо». Це звичне для французьких селян взуття залишало назавше глибокі рубці на підйомі ноги, особливо у тих, хто змалечку був зніжений зручностями і комфортом. Проте значні фізичні труднощі аніскільки не ослабили енергії Ераста і лише загартували його тверду волю.
Через кожні два-три місяці Бродський переходив до іншого господарства, поки досконало не вивчив і не засвоїв усі галузі скотарства: добір, витримку худоби, її відгодівлю, визначення забійної ваги і якості тощо. Навесні й восени він проходив практичний курс скотарства і вивчав мистецтво розведення кращих бугаїв у графів Буйльї і Синьйора, відгодівлі — у Белляра, вівчарства — у Жільбера, а одночасно спостерігав і розведення свиней. Взимку ж Ераст слухав лекції у сільськогосподарській академії поблизу Парижа (Аcademie agriculture de Grignon). Пізніше допитливий молодик працює простим робітником на паризькій скотобiйнi. Спочатку обробляв кишки, але швидко навчився на око безпомилково визначати забійну вагу тварини і влучно колоти худобу — мистецтво, що вимагає особливих навичок.
Вивчивши детально і ґрунтовно якості й забійну вагу худоби у Франції, Ераст Бродський послідовно об’їздив Швейцарію, звідки вивіз прекрасну для удою породу Фрібур (чорної масті), Німеччину і Австрію. Вiн надовго зупинявся у графа Чирі, що славився розведенням особливої породи сильної робочої подільської худоби. Потім їде до Італії, де особливу увагу звертає на господарство графа Торроніо в Ломбардній провінції Венеціанського королівства, звідки вивозить також прекрасну породу, на ферми в околицях Будапешта і Дебречина в Угорщині. На це навчання — наочне, теоретичне і практичне — пішло три роки, сповнених важкої, самовідданої розумової і фізичної праці та злигоднів. Зате додому, до рідної України, були вивезені кращі, благородніші породи худоби, цілком придатнi до місцевих умов. Можна з упевненістю сказати: не було куточка в Європі, котрий так чи інакше заявив про себе у галузі сільського господарства і скотарства, який би не відвідав Ераст Бродський. За ті три роки він не пропустив також жодної європейської виставки сільськогосподарського спрямування.
Кінцевим наслiдком його праці та пошуків стали прекрасні нові породи небаченої доти в Російській імперії худоби: згадана раніше швейцарська молочна порода Фрібур, а також кращі породи м’ясної і робочої худоби. Після цілої низки дослідів з поліпшення раси і пристосування кращих закордонних зразків до місцевих кліматичних умов, за допомогою науки і спостережень Бродському вдалося вдосконалити сіру українську худобу. Схрещуванням її з французькою породою Шаролез вдалося дістати чудову місцеву українську породу, яка при ретельному підборі утворила так звану Породу заводу Бродського. Вона поєднала скороспілість з високою робочою здатністю, витривалістю і м’ясністю. Вказані цінні якості цiєї породи звернули на себе увагу німців-господарів Півдня України і тi стали розводити й культивувати майже виключно її.
Особливу гордість Бродського являли привезені з Італії бики породи Романьйола, сірої масті, схожі на наших українських, тієї ж подільської раси. Неоцінима, як робоча і м’ясна худоба, вона значно перевершувала українську вагою. Її схрещування з сірою українською худобою дало такі блискучі результати, що місцеві скотарі охоче наслідували приклад Ераста Костянтиновича Бродського. А губернське земство навiть придбало у нього племінних тварин для своєї зразкової ферми.
Бродській перший відкрив достоїнства породи Романьйола, не відомі, мабуть, навіть i її італійським господарям. Тонкий знавець худоби, Бродський порадив її власникам експонувати тварин на Всесвітній Паризькій виставці. Італійські скотарі скептично поставилися до пропозиції. Тоді наш співвітчизник зобов’язався сплатити усі витрати на виставку в разi, якщо порода не матиме успіху. Всі виставлені Бродським екземпляри були удостоєні вищих нагород. Причому ярлики на клітках свiдчили: «Ця порода куплена в Італії Е.К. Бродським».
Худобу свого батька, а потім і власну Бродський почав виставляти в Росії з 1874 року. І його тварини мали шалений успіх на всіх виставках. За успіхи в сільському господарстві у різний час і в різних місцях Бродський був удостоєний всіляких нагород, почесних дипломів і близько 70 премій. Сюди входили золоті й срібні медалі, кубки та інші нагороди. Також двічі Бродській був представлений до нагороди за краще сільське господарство і скотарство в губернії.
Французьке журі Неврського департаменту в той же час зацікавилося долею вивезеної Бродським породи Шароле. Побачивши створену нашим земляком від Шароле нову породу, французи зробили висновок: тутешнi екземпляри навіть кращі, бо значно перевершують їхнi величиною і вагою. Тоді ж Бродському було запропоноване звання члена Французької сільськогосподарської академії.
Ераст Костянтинович неухильно прагнув руху вперед. На московській виставці 1882 року особливу увагу iмператора Олександра ІІІ привернув премійований вищою нагородою племінний бугай. Цар власноруч погодував його хлібом, а з власником прихильно поговорив. З розкішної тварини була написана картина олійними фарбами, яка потiм досить довгий час висіла в їдальні маєтку Іванівка. Тоді ж, у 1882-му Бродський на прохання високопоставлених осiб прочитав у Політехнічному музеї лекцію про те важливе значення, якого набуде з часом м’ясна худоба в Росiї. Зал був переповнений. Лекція, як і лектор, мали видатний, а головне заслужений успіх. Бо ж час показав, наскiльки важливим було в країні своєчасне пiдняття раси робочо-м’ясної худоби.
На Всеросійській Нижньогородській виставці 1896 року Бродський мав нагоду подарувати новому росiйському iмператору Миколi II премійованих вищою нагородою молодих бугая і корову. А на пам’ятку проїзду персидського шаха Емір-ус Султана через станцію Божедарівку Бродський запропонував шахові корову і бугая породи Русак. Вражений красою білих, без єдиної цяточки благородних тварин, той висловив велике задоволення, а Бродського нагородив грамотою і орденом Лева і Сонця І ступеня.
Слава про Ераста Бродського дедалi поширювалася. Для царського маєтку на Кавказі «Абрау Дюссо» у нього придбали десять телиць і двох бугаїв на розплодження. З різних регіонів Росії, Сибіру і навіть з-за кордону надходили замовлення на племінну худобу. Господар ледве встигав їх виконувати. Солідну репутацію Бродському принесли йоркширські свині, що сягали вагою до 25 пудів. І його вівці неодноразово преміювалися на виставках. Особливо чудовими були виведені підбором і схрещуванням англійських овець з породою Рамбульє скоростиглі тонкорунні м’ясні вівці.
Годі й казати, що при поліпшенні скотарства потрібні були кращі умови збуту і нові ринки. Завдяки наполегливості Бродського під головуванням князя А.Г. Щербатова відкривається південно-російське товариство експорту і продажу вітчизняного м’яса і продуктів скотарства. Тоді ж Бродський був призначений членом сільськогосподарської ради при міністерстві державного майна, де беззмінно був членом аж до скасування цього міністерства. Посада ця затверджувалася завжди самим царем і вимагала від обраного глибоких і серйозних знань і дієвості. Інакше він ризикував бути незатвердженим на майбутній рік, що часто і траплялося. Бродський перебував при міністерстві близько 10 років!
Взірцевим було і ведення землеробства у господарстві Бродського. Все, чого досягла наука і багатовіковий досвід народу, сповна використовувалося на його нивах: обробiток ґрунту новітніми знаряддями, мінеральні й інші добрива, травосіяння, чорний пар, аж до грядкової культури збiжжя. На його полях, окрім усіляких звичайних злакових і городніх культур, зростали кукурудза, дині, гарбузи, що вражали своїми розмірами. Також культивувалися рослини, завезені з інших регіонів світу: деякі манчжурські культури, австралійська пшениця. Рiс і створений способом, одному йому відомим, новий небачений злак, особлива полба (вид пшениці), що має велике майбутнє, оскільки її врожайність, вага та інші дорогоцінні якості обіцяли залишити далеко позад себе інші види злакових.
Упродовж тривалого часу ведення сільського господарства у маєтку Бродського неврожаю не було жодного разу. Бо господар був ще i добрим ґрунтознавцем, обізнаним із властивостями кожного клаптика своєї землі. А величезний штучно зрошуваний фруковий сад! У ньому плодоносили кращі сорти груш, яблук, абрикос та інших фруктів. За смаком і ароматом вони не лише не поступалися кримським і закордонним сортам, але перевершували декотрi з них. Господар заклав і перший виноградник у Верхньодніпровському повіті, довівши скептикам, що виноград росте і плодоносить в цих широтах якнайкраще. Навколишні селяни ревно почали наслідувати приклад Бродського.
Сучасники вiдзначали і тонкий смак Ераста Костянтиновича. Витончений і уміло розпланований парк перед будинком можна було назвати ботанічним садом. У ньому зібрано було все, що складало лісову флору Російської імперії від Крайньої півночі до її південних меж. Поряд з хвойними рослинами — берези, а через лужок і газони — пірамідальні тополі, каштани, мімози, платани. В оранжереях росли екзотичні тропічні рослини. Дивували квітники, а особливо розкішні кущі чудових троянд. Вони радували чудовими соковитими квітками, причому на одному штамбі бувало від 150 до 200 квіток. Бродський був пiонером у рiзних галузях скотарства (у нього були і двогорбі верблюди), землеробства і садівництва. Ераст Костянтинович займався також розведенням кращих порід домашньої птиці, провадив молочне господарство, рекультивував яри, тримав першокласну пасіку... Сучасник Бродського зізнавався, що описати детально все, чим займається господар, просто не було змоги.
Негайно ж після повернення з-за кордону, в 1880 році, Бродський був обраний кандидатом на посаду шляхетського маршалка (предводителя дворянства) Верхньодніпровського повіту. Одночасно обирається гласним Верхньоднiпровського повiтового і Катеринославського губернського земства. Це не була його перша виборча посада, бо ще 1876-го року його обирали почесним мировим суддею.
Бродський застав справи дворянства далеко не в блискучому становищi. Дворянська каса була порожня, стосунки украй заплутані, а дворянство тим часом бідніло й занепадало. Новий предводитель починав багато в чому з нуля. А тут підоспіли і заходи уряду на поліпшення життя і місцевих умов. Реформи виконуватися не без участі предводителя дворянства. Навіть безпосередньо через нього або під його особистим наглядом. Це вимагало не тільки ґрунтовного знання місцевих умов, але і великої напруги зусиль.
Ось лише деякі значні справи, виконані ним. Перед Російсько-японською війною 1904–1905 рокiв на маршалків дворянства лягла відповідальна робота з мобілізації. Вiдтак, у Верхньодніпровському повіті вона була проведена швидко i організовано, хоча Бродському довелося докласти всю свою енергію і працьовитiсть.
Дворянство багато чим було зобов’язане Ерасту Костянтиновичу, котрий близько приймав до серця його проблеми й піклувався про інтереси свого стану. Він був опікуном багатьох дворянських маєтків, що розорилися, не один врятував від продажу. Коли Бродський залишав посаду предводителя, то каса порожньою вже не була — вiн залишив у ній 40 тисяч карбованців.
В екстрених випадках його обирали почесним депутатом. Так, наприклад, від катеринославського дворянства він їздив до Петербурга на урочистості і для підношення поздоровлень з нагоди одруження iмператора Миколи ІІ в Петербурзi і коронації у 1896 році в Москвi.
Піднімаючи сільське господарство у власному маєтку, йому спала на думку iдея про необхідність відкрити нижчу сільськогосподарську школу в повіті. Треба було знайомити селян з елементарними правилами раціонального господарювання. Така школа мала бути осередком необхiдних рiльниковi знань. При цьому Бродський мав на увазі, що з часом ця школа перетворитися на середній сільськогосподарський навчальний заклад. Після гарячих промов у земстві він робить почин — дарує школі 40 десятин власної землі і аж до 1917 року піклується про її майбутнє.
У 1894 роцi в усій Російській імперії було 50 нижчих сiльгоспшкіл, із них — з навчанням рослинництву і тваринництву — 26, середніх сiльгоспучилищ в Росії у 1864-му було сiм. Тим-то зрозуміле значення створеної 1899 року в Ерастівці єдиної на всю губернію сiльськогосподарської школи з дослідною станцією при ній. В перші роки існування школа знаходилася за 40 кiлометрiв від залізниці (станцiя Божедарівка), а коли провели залізничну колію в 2,5 км від школи зі станцією Ерастівка, і село стали називатися Ерастівкою.
1911 року Ерастівську сiльгоспстанцію реорганізували в училище. На 1912 рiк у Росії таких середніх сiльгоспучилищ було всього пiвтора десятки. На час реорганізації нижчої школи в середню на території училища, оточеного зеленню, вже було 18 будівель (без господарських), у тому числі новий навчальний корпус — збережений до нашого часу триповерховий будинок з просторими аудиторіями і залами та гуртожитком для учнів. У старому двоповерховому навчальному корпусі розташовувалися лабораторії, обладнані закордонною апаратурою, використовувались найкращі хімікати. Училище мало велике господарство, рослинницьке і тваринницьке, а також дослідну станцію, дуже велику і багату бібліотеку. Сільськогосподарська школа перетворилася на училище, яке проіснувало до 1921. У 1923-му обладнання, лабораторії та бібліотеку передали до Одеси, де на базі Ерастівського інституту був заснований Одеський сiльськогосподарський інститут.
Працюючи в земстві, Ераст Костянтинович завжди піклувався про поліпшення побуту селян, доводив необхідність переходу до хутірського господарства і в часи столипiнської аграрної реформи обстоював переселення селян на схiд Росiйської iмперiї. Він виклопотав у своєму повітовому земстві асигнування в 5000 карбованцiв на посильних для розвiдок у Тургайському краї (сучасний Казахстан). Так ним було покладено початок переселенню місцевих селян до Тургайської області, яка пiдходила за клiматом i властивостями ґрунту до мiсцевих умов.
Вiн був обраний представником від повіту і губернського земства для участі в роботах залізничного департаменту при розгляді питання про напрям нових залізниць. Ераст Костянтинович немало сприяв проведенню спочатку Саксаганської гілки, а потім з’єднанню Харкiвсько-Миколаївської з Катерининською залізницею через Користівку і П’ятихатки. Вiдтак утворилося пряме сполучення від Баку на Волочиськ. А при станції Божедарiвка нової залiзницi на його землi його стараннями виникло комерцiйне селище, яке з кожним роком дедалi бiльше зростало й ширшало i мало позитивний вплив на розвиток довколишньої мiсцевостi. 1899 року в газетi «Днепровская молва» (№ 29) з’явилися «Нотатки сiльського господаря». Автор М. Синельников розповiв про поїздку на конкурс сiльгоспмашин до Божедарiвки. Там проводився перший в губернії конкурс хлібозбиральних машин у маєтку Е.К. Бродського. Зокрема, детально йшлося про снопов’язалку «Король жаток».
Кипуча діяльність Бродського не знала спочинку. Розвідуючи кам’яне вугілля в області Війська Донського, він не зупиняється перед значними витратами на розвідку і відкриває шахти Леонтьєво-Буєракської казенної дачі. Знайдений антрацит був занадто віддалений від рейкової мережі i через те не виправдовував витрат. Тому Бродській виклопотав Високий дозвіл на будівництво залізничної під’їзної колії загального користування від станції Чистякове до Леонтьєвського Буєрака і Ремовських шахт. Таким чином антрацит Леонтьєвського буєрака вiдтепер міг успішно конкурувати з рештою вугілля Донецького басейну. Будучи добре знайомим з Новосельськими, Бродський також немало сприяв першовiдкривачевi криворiзьких руд Олександру Миколайовичу Полю в органiзацiї 1-го Криворізького товариства.
Про успішну сільськогосподарську діяльність Бродського багато мовилося і писалося за кордоном. Англія, країна, котра, як відомо, ревно стежить за успіхами промисловості в інших державах, знайшла за потрібне 1899 року спорядити експедицію до Російської імперії. Її учасники мали побувати у Петербурзі, Москві, Харкові й частково на Кавказі і ознайомитися з веденням скотарства, постановкою ветеринарного нагляду, виготовленням і збутом продуктів скотарства. Експедиція складалася з двох членів англійського парламенту — Києрлея і Ламперта на чолі зі знаменитим професором-ветеринаром Коупом. Останній мав титул «урядового ветеринара». У Москві і Петербурзі експедицію супроводжував президент Імператорського товариства сільського господарства князь Щербатов і професор Кулешов, а з Катеринослава виїхав назустріч Бродський. Експедиція провела декілька днів в його економії, ґрунтовно знайомлячись з господарством. Вражені побаченим у маєтку Бродського, англійські гості заявили, що його худоба відповідає навіть тим вимогам, які ставлять лондонські ринки. При цьому англійці висловили жаль, що Бродський не захотів в Англії, на батьківщині біфштекса і ростбіфа, запозичити виробників. Це, втім, не перешкодило їм висловити свою неупереджену думку. Через деякий час з iнiцiативи князя Щербатова була влаштована поїздка у вiдповiдь до Лондона, учасником якої став Ераст Костянтинович.
Цього разу його багато вшановували за кордоном. Сповіщені доповідями і газетними статтями про високий рiвень сільського господарства в економії Бродського, муніципальні радники Лондона влаштували йому урочисту зустріч у міській ратуші. І тут було виголошено чимало промов про значення скотарства для Росiї i про ту невтомну дiяльнiсть, яку виявив Ераст Бродський, прищеплюючи на вдячному ґрунтi своєї батькiвщини новi породи худоби. Не оминувши заслуг Ераста Бродського i в iнших галузях сiльського господарства та промисловостi, професор Коуп закінчив свою промову так: «Бродський — людина, якою кожна країна може пишатися, бачачи у ньому запоруку свого економічного процвітання і добробуту. Крім того, народ, до якого належать такі люди, як Бродський, багато зобов’язаний їм за шлях, що прокладається ними до культури і прогресу».
Ераст Бродський був у чині дійсного статського радника і мав численні нагороди й ордени до Св. Станіслава І-го ступеня включно. Він був членом Імператорського Московського сільськогосподарського, а також членом сільськогосподарських товариств: полтавського, харківського, ростовського, опікуном Верхньодніпровської сільськогосподарської школи й багатьох iнших. Обирався представником губернського земства до комітету місцевих потреб і до комісії з поліпшення побуту селян. Кипуча діяльність його енергiйної натури не зводилася лише до ведення власного господарства — він присвячував багато часу навколишнім селянам, які приходили щодня за порадами й по допомогу. Часто їздив за новим підбором худоби за кордон. Взимку 1908 року Ераст Бродський планував видати власний посібник з догляду за худобою, заснований на понад 25-річному власному досвіді.
Важко перерахувати всі заслуги Бродського перед Приднiпров’ям і вичерпати його корисну діяльнiсть на всіх теренах — такі енергійні діячі тодi були великою рідкістю, і ознайомлення з їхньою діяльністю є вкрай повчальним.
Влiтку-восени 1910 року в Катеринославi вiдбувалася Пiвденноросiйська сiльськогосподарська, промислова i кустарна виставка, яка представила великий регiон. Широко були представлені здобутки господарства Бродського. Вiн був нагороджений великою золотою медаллю у роздiлi тваринництва, а також двома великими срiбними медалями. Малою золотою медаллю була вiдзначена й Верхньоднiпровська сiльгоспшкола.
Вiдвiдувачi були у захваті від овець Бродського. Його господарство у той час розводило, як зазначалося у звiтi про виставку, мериносiв типу Інфантадо та Рамбульє, а також Чунтукiв i англiйських м’ясних. Усiх овець у господарствi Бродського тодi нараховувалося 7500 голiв. Племiннi плiдники мериносiв купувалися на кращих заводах Катеринославщини — Лаппо-Данилевського та В.П. Петровського. На самiй виставцi його господарство екпонувало овець типу Рамбульє та англiйських м’ясних. Баран вiком у 2,5 роки був визнаний кращим на виставцi, в альбомi виставки було вмiщено його фото. Ерасту Бродському була присуджена велика срiбна медаль за гарних шубних кiз та свиней йоркширської породи.
Бродському були зобов’язанi вiдвiдувачi виставки i розвагами: «Дiти отримували велике задоволення вiд катання на вiслючках i конячках-понi, а також на верблюдах, люб’язно наданих з цiєю метою економiєю Е.К. Бродського», — читаємо у звiтi-альбомi виставки.
У 1892–1895 роках Ераст Бродський був почесним опiкуном Катеринославської класичної гiмназiї, а згодом знов повернувся до цих почесних обов’язкiв — у 1911–1912 роках ми знов бачимо його на цiй посадi.
Вибухла революцiя i виникла реальна загроза втратити всi свої статки. Як представник свого класу Бродський не мiг вiтати соцiалiзацiї землi. Новi надiї вiн пов’язував із приходом до влади гетьмана Скоропадського, який робив ставку на землевласникiв, зокрема, й великих. Як великий i авторитетний землевласник, Ераст Бродський 29 квітня 1918 року на хліборобському з’їзді у Києві був єдиним у президії з’їзду, хто представляв Катеринославщину під час обрання гетьманом України Павла Скоропадського. Помер Бродський у серпні 1919 року в Катеринославі. Тіло небіжчика було перевезено до Іванівки і там поховано. Могила його була втрачена. Але директор технікуму Василь Карпович Джміль позначив пам’ятною стелою те місце, де міг бути похований Ераст.
1998 року Ерастівському державному аграрному технікуму повернено ім’я Ераста Бродського. У день сторічного ювілею технікуму на центральній площі перед корпусом, побудованим 1911 року, відкрито бюст Бродського. Про нього розповідає багата експозиція технікумівського музею. Чимало цiнних матерiалiв зiбрав директор технiкуму Василь Карпович Джмiль.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Завод Петровського, 1934 |