Він був призначений на цю посаду найвищим указом від 15 серпня 1916 року й прибув до Катеринослава 5 вересня того ж року з прифронтової Мінської губернії. У такий спосіб останні півроку перед поваленням самодержавства він перебував біля керма губернії. За плечима в нього було губернаторство у трьох губерніях. Тому варто розповісти про нього докладніше.
Сучасна газета “Вятский край” у номері за 27 червня 2007 року стверджує, що Андрій Чернявський народився 14 липня 1887 року. Але ця дата викликає певні сумніви. Вже надто молодим він тоді опиниться у губернаторському кріслі. Але поки що інших дат ми не маємо й беремо цю дату просто до відома.
Чи то через молодий вік, чи то через особисті якості, але наш останній губернатор мав славу ліберала. І тому є ряд підтверджень. З 10 травня 1911 року по 1914 рік Андрій Гаврилович був цивільним губернатором Тифліської губернії. І тоді в нього попросився на волю чоловік, затриманий за зв’язки з революційним рухом, “на один тиждень для ознайомлення з журналами, що вийшли останнім часом, та іншою періодикою”. Губернатор Чернявський виклопотав перед поліцією, щоб підслідного відпустили на цілий місяць. Чи можна уявити таке лицарство сьогодні? Губернатор і припустити не міг, що дає “відпустку” майбутньому видатному грузинському письменникові Михайлу Джавахішвілі. А от при сталінському режимі і письменник-революціонер, і колишній губернатор стануть жертвами однієї репресивної машини.
У Грузії розповідають і таку історію. Роки через два після згаданого випадку Андрія Гавриловича попросив про зустріч без свідків найнебезпечніший державний злочинець Камо (Симон Тер-Петросян). Знаменитий революціонер-терорист чекав страти, але на честь 300-річчя Дому Романових (1913) вищу міру йому замінили довічною каторгою. Тож Камо просив губернатора відпустити його на добу “для облаштування сімейних справ”. Чернявський не відмовив і цього разу. Камо відпустили без будь-якого нагляду. Добу він провів вдома і, вчасно й чесно повернувшись, вирушив у заслання.
23 червня 1914 року Андрія Гавриловича призначено губернатором у В’ятці. Про цей період його служби (1914 — 1915) є цікаві свідчення. Так, наприклад, від імені російського уряду в 1914 році він видав розпорядження про видання удмуртської газети “Войнаісь івор”. У В’ятці про це пам’ятають дотепер.
Там же його застав і початок Першої світової війни. Вже в перші місяці війни до В’ятки ринули великі партії німецьких військовополонених. У перших числах серпня 1914 року в’ятський губернатор А. Г. Чернявський запропонував В’ятській міській управі використовувати безкоштовну працю цих військовополонених. 5 серпня В’ятська управа повідомила про своє рішення використовувати працю полонених на роботах з планування міських вулиць. Вирішення питання, щоправда, затяглося до осені, бо був потрібен дозвіл уряду.
А тут ще один тягар: з початком війни у В’ятську губернію стали масово висилати також військовозобов’язаних громадян ворожих Росії держав. Так тривало весь серпень, вересень і жовтень. І тільки з 1 листопада 1914 року за розпорядженням міністра внутрішніх справ їхня висилка у губернію була заборонена.
Постановою губернатора військовозобов’язаним майже від самого початку було заборонено відвідувати клуби й ковзанки, а також... кататися на лижах. Губернатор Чернявський поки не забороняв відвідування ними театру й кінематографа, виходячи з того, що в театр вони майже не ходять, а відвідування кінематографа ускладнень не викликає, але наказав поліцмейстерові “неухильно стежити за тим, щоб усе, що могло б так чи інакше впадати публіці в очі щодо військовозобов’язаних, негайно було усунуто”. Спадкоємець Чернявського на посту в’ятського губернатора Руднєв у січні 1916 року вже заборонив цим військовозобов’язаним не тільки відвідування театрів, клубів, кінематографів, цирку й інших громадських і розважальних закладів, але й розмови на вулиці й у громадських місцях німецькою мовою...
З 30 квітня 1915 року по серпень 1916 Чернявський працює мінським губернатором.
Отже, як відзначалося вище, указом імператора Миколи ІІ від 15 серпня 1916 року дійсний статський радник Андрій Гаврилович Чернявський призначається катеринославським губернатором. 1 вересня з Катеринослава виїхав його попередник В. А. Колобов, призначений акмолінським губернатором. А 5 вересня 1916 року до Катеринослава прибув А. Г. Чернявський.
Уже 7 вересня за заведеним звичаєм у залі Катеринославської міської думи новому губернаторові представлялися чини місцевих адміністративних установ на чолі з начальниками, члени губернської земської управи на чолі з головою управи, гласні міської думи й члени міської управи на чолі з міським головою, члени й голова повітової земської управи. Андрій Гаврилович звернувся до присутніх з такими словами:
«…Прилучаючись від сьогоднішнього дня до вашої тут роботи, я гаряче вітаю всіх вас і переконливо прошу сприяти мені в якнайшвидшому ознайомленні зі справами губернії й потім не залишати мене без вашої досвідченої праці й цінного співробітництва. Один у полі взагалі не воїн, а в катеринославському — особливо.
Я мав честь управляти трьома губерніями, й дотепер поняття про службові тертя залишається для мене далеким. Твердо сподіваюся, що й у вашій губернії воно буде для мене все таким же незрозумілим. Я йду до вас з відкритою душею й віддаю загальній нашій справі увесь час. Отже, добродії, у добру годину!”.
Проте останньому катеринославському губернаторові дістався зовсім нелегкий період: війна, що тривала третій рік, виснажила всіх, виникли великі проблеми з продовольством, фуражем і т.д. Тож Лютнева революція 1917 року не стала великою несподіванкою. Довідавшись про катастрофу царської влади, губернатор А. Г. Чернявський і начальник місцевого гарнізону М. І. Вигран заявили про свою повну підтримку нової влади. Всі, починаючи з губернатора і закінчуючи Тимчасовою комісією, зверталися до населення із закликами зберігати спокій.
“Повідомляю до загального відома, що цим мною пропонується всім підвідомчим мені установам і особам беззаперечно підкорятися всім розпорядженням нового уряду й прикласти свої сили, досвід і енергію для виконання службового обов’язку на користь великої нашої батьківщини. Усякі виступи проти нового уряду будуть усіляко переслідуватися й каратимуться з усією суворістю”.
Не забуваймо: губернатор був лібералом. І йому “режим з проблемами” також добряче наскучив.
За телеграмою, отриманою з Петербурга, у ніч з 3 на 4 березня 1917 року голова губернської земської управи К. Д. фон Гесберг, що став губернським комісаром, скликав розширену нараду діячів усіх громадських організацій Катеринослава. У спогадах більшовички С. Гопнер розповідається про перше засідання так званого Громадського комітету у Катеринославі:
“Ці збори запам’яталися ще несподіваним приїздом губернатора Чернявського, що вважався «лібералом». Товстосуми й чиновники зустріли його люб’язно. Слуга щойно поваленого царя апелював до довіри й навіть пустив сльозу. На питання когось з «робочої групи», чому дотепер не звільнена частина політичних ув’язнених (було названо й моє ім’я), губернатор відповів, мовляв, Гопнер є «ульяновкою-пораженкою», а він вважає своїм обов’язком пораженців не звільняти. Але... якщо панам членам комітету завгодно, він завтра ж може мене випустити. І дійсно, другого ж дня ми... були вже на волі”.
Безпосередній учасник тодішньої зустрічі з губернатором, ще один революціонер Альберт Войцехович також не забув згадати Чернявського: “В один з березневих днів 1917 року о сьомій годині вечора я, Шаляхін (есер), Орлов і Вейнгер (меншовики) прийшли в земську управу й зажадали, щоб нам викликали тодішнього губернатора Чернявського. Коли губернатор вийшов, ми почали наполягати, щоб він звільнив арештованих катеринославських революціонерів... На наші вимоги губернатор заявив, що він уже три дні не має ніяких звісток з Петрограда, але що заарештовані будуть звільнені ранком, і що ми, мовляв, працюватимемо далі спільно. Ранком заарештовані революціонери дійсно були звільнені”.
А Йосип Жуковський (Мирон Трубний), що писав спогади по свіжих слідах, надрукував їх 1926 року в “Летописи революции”. Він навіть намалював словесний портрет губернатора.
“Нарешті, Гесберг, рішуче піднявшись з місця, перервав тих, що виступали, й повідомив збори, що «його Превосходительство г. губернатор Чернявський висловив бажання особисто прибути на нараду й уже виїхав з квартири в екіпажі».
Через дві — три хвилини у дверях залу засідань з’явився сам губернатор — лощений, пухленький, гладко виголений, у генеральських погонах дідусь з французькою борідкою, у мундирі, але без зброї. Він з привітною посмішкою кивнув головою, увійшов у зал, оглянув збори й зайняв місце в президії поруч з Гесбергом.
Помітивши загальну розгубленість, Чернявський запропонував продовжувати збори.
...Коли припертий до стінки Гесберг, плутаючись, змушений був все-таки оголосити рішення про перехід всієї повноти влади до Комітету Суспільних Діячів, Чернявський, розвівши руками, заявив:
– Так що мені не довіряють... Я, здається, своєю чесною службою на користь батьківщині й людству не заслужив довіри...
Буржуазна частина зборів заметушилися. Очевидно, постановка питання про довіру Чернявському була для них несподівана. Робоча група вирішила прийняти бій. Між губернатором Чернявським і представниками робочої групи відбувся приблизно такий діалог:
Чернявський (звертаючись до робочої групи): — Ви, добродії, довіряєте мені чи ні?
Орлов: — Вам як громадянинові Чернявскому довіряємо, як губернаторові — ні.
Чернявський: — Це думка ваша чи всіх ваших колег?
Орлов: — Думка це моя, але, думаю, що її інші мої товариші розділяють.
Чернявський: — А от ви, пане Шаляхін, ви неодноразово до мене зверталися за різною допомогою (Шаляхін як член правління лікарняної каси неодноразово з питань діяльності звертався безпосередньо до губернатора Чернявського. — Й. Ж.) і знаєте мене, ви поділяєте думку п. Орлова?
Шаляхін: — Так, я підтверджую, що вам як громадянинові Чернявському довіряти можу, але як губернаторові — не довіряю.
Після категоричної вимоги робочої групи про перехід влади до рад представники буржуазії розгубилися.
Чернявський розплакався. Гесберг не знав, що далі робити. Можна думати, що збори будуть зірвано слізьми губернатора, настільки міцною була розгубленість. Однак комедія закінчилася завдяки повідомленню, що в гарнізонних зборах зійшлися «пани офіцери», що бажали знати про рішення суспільних діячів...
Чернявський непомітно зник із залу (як потім стало відомо, під час засідання в земській управі було отримано телеграфне розпорядження Тимчасового уряду про звільнення Чернявського)”.
Як склалася доля Андрія Гавриловича після революції — можна тільки здогадуватися. Схоже, що з якихось причин він не емігрував. Напевно, жив на Кавказі. Там його й застали репресії 1937 року.
Ім’я останнього катеринославського губернатора зустрічаємо в ”Списку осіб, що підлягають суду Військової колегії Верховного суду СРСР” по Грузинській РСР від 22 листопада 1937 року — під номером 403 фігурує Чернявський Андрій Гаврилович. Швидше за все, тоді ж він був і розстріляний.
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
просп. Калініна, 1942 |