Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.

ИСТОРИЯ ГОРОДА

Старожитності Січової Покровської церкви в колекції Нікопольського краєзнавчого музею

Запорозькі козаки були віруючими людьми і суворо дотримувались православ'я. З 1734 року і до кінця існування Нової Січі у межах вольностей Війська Запорізького діяли 44 церкви.
Церковний інтер'єр та внутрішнє убранство відображали ставлення запорожців до церкви.

Кожен помираючий козак, якщо мав при собі хрестик, іконку або був пожалуваний царською медаллю, неодмінно відписував все це церкві. За народним звичаєм мореходці, поранені та хворі козаки любили робити обіти і в разі спасіння від небезпеки, вдачі, або одужання приносили в дарунок церкві срібні хрестики, чарки, бляшанки з зображенням святих та інше. Тому запорозькі церкви завжди мали багате убранство. Найбагатшою з них була Покровська Січова церква.
Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців.
Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської лаври.
У середині церкви глядача вражав багатоярусний іконостас з церковними вратами "в косую сажень" відлитими з чистого срібла та позолоченими.
Ікони горіли золотим оздобленням і були написані кращими візантійськими та українськими художниками. Ризи були ковані золотом. Книги були обкладені масивним сріблом з коштовним камінням. Після зруйнування останньої Нової Січі частина церковного одягу, книг, хоругвів була подарована Потьомкіним соборній церкві в м. Миколаєві, а частина ризниці завжди зберігалась при князі і була знайдена в його будинку після його смерті.
Про це пише історик Скальковський в своїй "Історії Нової Січі" Після знищення Запорозької Січі і зруйнування Січової церкви частина її майна за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольску Свято-Покровську церкву завдяки клопотанням її ктиторів братів Івана і Якова Шиянів.
Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі " Запорожье в останках старини і преданиях народа" т.II, а також нікопольський священик протоієрей Іоан Карелін в "Записках Одесского общества истории и древностей".
Як свідчить опис церковних старожитностей Нікопольського музею за 1919 - кінець 20-тих років вони були передані у середині 20-тих років з Нікопольської Свято-Покровської церкви, що належала до УАПЦ, у краєзнавчий музей.
Найдавніший запорозький експонат музею - хрест з Микитинської Січової церкви. Хрест залізний кований. Угорі зображення сонця, унизу - перевернутий півмісяць.
Зображення символічні: сонце - символ християнської православної віри запорозьких козаків, півмісяць - символ мусульманської віри ворогів запорожців - турків та татар.
Унікальним є аналой з Олешківської Січі (підставка для читання ґванегелія), подарований запорожцям константинопольським патріархом під час їх перебування у підданстві Туреччини.
Аналой виготовлений з дерева, що на арабській мові називається "абонос" - чорне дерево. Інкрустований черепахою, слонячою кісткою, річковим перламутром. Д.І. Яворницький пише, що цей аналой належить аж до часів відомого проповідника Іоана Златоуста.
До унікальних старожитностей з Покровської Січової церкви належить ікона з кипарисовим хрестом. Ікона являє тип ікони-старотеки, сховище хреста. Основа ікони срібна овальна пластина (таблиця) в центрі. Таблиця і хрест двосторонні, розраховані на круговий огляд. Ікона розташована в різному золоченому кіоті, який має форму портретної рами із внутрішнім овальним вирізом. Кіот подвійний двосторонній. Ікона вкладна, датована 1747 р. про що свідчить різний напис по периметру овала із зворотнього боку.
Текст вкладного напису:
" Сія Таблица До Храму Покрова сооружена коштом всего войска Запорожского а старанієм ктітора Павла за Атамана Кошевого Павла Козілецького 1747 году, " Шрифт напису-кириличний.
Вкладний кипарисовий хрест оздоблений барельєфною різьбою, складений. На чільному боці хреста - зображення (Розп’яття Господнє) на перекладинах в медальйонах - сюжети страстей Христових: моління про чашу, несіння хреста, чаша Господня з Богоматір'ю та Іоаном.
На зворотному боці Хреста - зображення на повний зріст Богородиці з богонемовлям на лівій руці, а в медальниці - введення до храму, Різдво Христове.
Вкладний хрест до ікони - за своїми художніми достоїнствами є видатний твір українського бароко. Є припущення, що це робота столичного київського майстра.
Хрест - це сховище святих часток Христа на якому був розп’ятий Спаситель. Про це свідчить напис "У сем кресте животворящее древо."
Таблиця-це овальна двостороння пластина, в центрі виріз під хрест. Виготовлена із товстолистового срібла на обох боках таблиці різні зображення над Хрестом Святого Духа у вигляді голуба та веєрапроменів.
У підніжжя хреста ліворуч - Марія та Марія Магдалина, праворуч - Святий Iоан Богослов. Внизу - Ангел, що воссідає на гробі Господнім. По обидва боки Хреста -херувими, по три з кожного боку. На зворотному боці - зверху Бог Отець, нижче ліворуч - цар Костянтин та мати його Олена, праворуч - св. Макарій, під хрестом - св.архістратиг Михаїл. Оправа хреста з чільного боку. Хрест з чільного боку іконної пластинки оправлений срібною позолоченою оправою по формі. На оправі - московське міське клеймо 1856-1880 рр. Шифр пробірного майстра між 1856-1884 рр. Оправа та її декор виконані скоріше за все на власні кошти багатого нікопольського міщанина.
Тоді ж була виготовлена подвійна рама-кіот. Оправа по периметру оздоблена зеленими, червоними та безбарвними стразами у кількості без втрат. В середині хреста припаяні кутові накладки із срібла у вигляді променів. На променях у гнізда посажені бірюзові та безбарвні вставки.
Кіот-рама - прямокутної форми, подвiйна, розпашна, на петлях, закриваються на запор. Виріз овальний. З обох боків кіот оздоблений горошчатим рельєфом штапиком. По левкасу сусальна позолота з обох боків. Внутрішній частини не пофарбовані. Торці пофарбовані під лак. Конструкція кіота уявляла собою заклеєний подвійний пакет. Виготовлена одночасно з оправою хреста у другій половині ХІХ століття.
За легендою ікона з кипарисовим хрестом була принесена запорозькими козаками з Єрусалима під час їхнього перебування у Туреччині (1709-1734 рр.) Становить інтерес невеликий напрестольний кипарисовий хрест із церковних старожитностей. Хрест оздоблений сріблом і має такий напис: "Сей крест с мощами святих отцов Печерскіх Лаврентія і Силуяна Кущевского куреня Войска Запорожского козака Лаврена Горба " Рік не вказано.
На кошти козака Тимошівського куреня Іоана Гаркуші виготовлена плащаниця з Покровської Січової церкви, зшита з двох оксамитових тканин чорного та малинового кольору. На чорному оксамиті посередині вишите сріблом тіло Ісуса Христа. Обличчя та волосся написані фарбами, по кутках - вишиті золотом ангели у вигляді людини, бика, орла та лева.
Навколо - вишитий тропар. Кайма плащаниці оздоблена золотом та сріблом, шовковою бахромою. Біля ніг Ісуса Христа вишитий напис: "Сия плащаниця раба Божия Иоанн Гаркуши куреня Тимошевського 1756 года"
Євангеліє з Січової церкви - висота 1 аршин, 1 вершок, ширина -12 вершків. Надруковане в царствування Єлизавети Петрівни 1759 року, на товстих клинних аркушах. У 1760 році Євангеліє оздоблене малиновим оксамитом, а по ньому сріблом з позолотою.
На чільному боці п’ять зображень під черню на срібних дощечках овальної форми. Посередині - Господь Вседержитель, а по куткам - чотири євангеліста. На спідньому боці - Покров Пресвятої Богородиці. Напис на нижній дошці свідчить: во всем ґвангеліє серебра весом 28 фунтов і 2 золотніка. Работал мастер Анфрей Немолотов. Вага усього Євангелія - 1 пуд, 37 фунтів,1 четверть.
З церковного одягу особливу історичну цінність має риза з Чортомлицької Січі, пошита з суцільної золотої парчі, а опліччя – кованого срібла. На ній вишитий покров Богоматері.
Єпархіальна духовна консисторія неодноразово пропонувала причту (церковному регіону) передавати Запорозькі речі. в Катеринославський музей ім. Поля (Нині музей ім. Яворницького) для забезпечення їх збереження, тому що нікопольська церква була дерев’яна і могла згоріти, а на будівництво кам'яної часовні грошей не було.
Тому 16 листопада 1912 року за розпорядженням Благочинного Катеринославської духовної консисторії речі церковної старовини були передані професору Д.І. Яворницькому.
Подальша їх доля невідома. У своїй "Історії запорозьких козаків" (т.1, с. 128) академік Д.І. Яворницький пише про те, що деякі з них зберігаються в Нікополі.
У листу-проханні групи нікопольських священиків про виділення грошей на будівництво кам'яної каплички в огорожі Покровської церкви м. Нікополя для зберігання давніх запорозьких святинь пишеться: "Нікополь являється славною могилою не только усопшіх сечевіков, но здесь же хранятся і велікіе святині запорожской сечевой церкві. Утварь єта очень ценна, как в археологіческом так и по работе і материалу, із которого она ізготовлена." Некоторие вещи еще і теперь употребляются прі Богослуженіі на Пасху і храмовие празднікі."
Багато хто з високопоставлених осіб та члени археологічних комісій приїздили з Петербургу, Москви, Одеси, та Харкова подивитися на давні запорозькі святині.
Преосвященний отець Євгеній, архієпископ слов’янський доповідав святійшому Синоду щоб дозволено було узяти церковне начиння із села Покровського в Слов’янську архієрейську ризницю, але Синод сам собою на це не пішов, а виніс це питання на розгляд генерал-губернатора князя Потьомкіна.
Вищесказане говорить про те, що багато речей з Покровської запорозької церкви мають музейне значення і є не тільки культовими предметами, а й мають величезну історичну цінність, настільки велику, що вище духовне начальство не наважувалось розпорядитись ними на свій розсуд. Пізніше, уже в Нікопольській Свято-Покровській церкві вони використовувались при богослужінні тільки на велике свято з метою забезпечення їх збереження. Таким чином Нікополь є місцем, де зберігаються великі святині запорозької січової церкви та українського народу.
В наш час національного відродження ці святині є не тільки дорогою пам’яттю про славних предків, а й нагадуванням про те як вірували, як молились і як вміли вмирати за ці святині наші діди й прадіди.

1. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, Січ, 1994.678с.
2. Яворницький Д.І. Запорожжя ч.І,ІІ, Київ. Веселка. 1995 447 с.
3. Архів Нікопольського державного краєзнавчого музею ф.інвентарних книг N 1.

Л. Варивода
[Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 155-159]

История города:

Шлях слідування Його Імператорської Величності Государя Імператора по Брянському заводу,
Январь 1915
» Темы о городе:
- Архитектура
- Символика города и области
- Город по кусочкам
- Заметки о городе
- История города
- Исторические карты
- История городского транспорта
- Знаменитые люди города
- Исторический календарь


copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте