Справжнє мистецтво Івана Авраменка

Ім’я художника Івана Гавриловича Авраменка нерозривно пов’язано з криворізькою землею. Тут він прожив більшу частину свого життя, тут були написані його видатні полотна, присвячені улюбленому місту.

Іван Гаврилович народився у мальовничому селі Колядинець на Полтаві 5 червня 1923 року у великій заможній селянській родині. Він ріс і виховувався у середовищі, де творчу працю цінували і поважали. Незабутні враження з його дитинства — це жнива, молотьба, великий двір, пес Рябко, клуня, сім’я, майстерня батька. Його батько, Гаврило Іванович Авраменко — талановита, творча особа — був столярних справ майстром, з-під рук якого виходили співучі скрипки, гітари, мандоліни. Майстерня батька для хлопчика стала привабливим магнітом величезної сили, свого роду творчою лабораторією, де він міг спостерігати, як умілими руками батька створювалося щось незвідане і дивовижне. Співучі звуки скрипки озвалися в його душі як перше одкровення високого мистецтва. В 1934 році, після смерті батька сім’я переїздить до Кривого Рогу.

Кривий Ріг початку 30-х років минулого століття за своїм виглядом і устроєм життя більше був схожий на провінційне містечко з розвиненою гірничодобувною промисловістю, ніж на крупний індустріальний центр. Але для 10-річного хлопчака це був новий, приголомшуючий, непізнаний і вражаючий світ. Інтерес до міста з часом переростає у глибоке відчуття любові, яке стало лейтмотивом творчості Авраменка. Багато років потому художник згадував: „Це був захват, що запам’ятовується на все життя; схоже, що звідси і почався мій шлях вічного прихильника цього краю...”.

Юний художник намалював конкурсний малюнок до ювілею Тараса Шевченка і одержав першу в своєму житті нагороду за талант. Ця подія послужила приводом для усвідомленого роздуму над майбутнім вибором життєвого шляху. Іванові з його темпераментом була огидна класична система шкільних занять. Нудні шкільні уроки не цікавили його, захопленого малюванням любителя поміркувати про життя і пофілософствувати над прочитаними книгами. А читав він багато і захоплено: Пришвіна, Скотта, Чехова, Шопенгауера, Фейєрбаха. Але особливо Івана приваблював образ інженера Сайруса Сміта, героя книги „Таємничий острів” Жуля Верна. „Я сильно захопився цією книгою і майстрував та винаходив, що тільки заманеться: від навушників у сірниковій коробці до фотоапарата і навіть вічного двигуна. Так, це було наївно, але як здорово!” — згадує Іван Гаврилович.

Після закінчення школи Іван Авраменко твердо вирішує стати художником і поступити до художнього училища. Але війна, окупація, служба в армії і табори внесли свої корективи у його життя. Долі було завгодно, щоб Авраменко поступав до Одеського художнього училища ім. Грекова, а закінчував Кишинівське училище. «Одеське училище було одне з найсильніших училищ у Радянському Союзі. Воно сформувалося на базі колишнього довоєнного Одеського художнього інституту, і в ньому викладали відомі художники, доценти і професори. Попри те, що було дуже голодно і важко, я вважаю, що цей період був найщасливішим у моєму житті. Одеса гарне місто, центр культури і мистецтв. І, звичайно, традиції в образотворчому мистецтві: південь, сонце, повітря, море і радісний настрій у картинах». Все почуте і побачене на заняттях Іван схоплював на льоту і вбирав, як губка. Це був період придбання знань і досвіду. Але творчий політ художника був перерваний... Позначився характер, підвела любов до міркувань і роздумів вголос... Період життя, проведений у таборах, дав великий життєвий досвід у спілкуванні з людьми різного рівня свідомості: від інтелігентів з високим рівнем культури до запеклих карних злочинців — покидьків суспільства.

У 1957 році молодий живописець після закінчення Кишинівського художнього училища повертається до Кривого Рогу і вливається у Криворізьке Товариство художників. Атмосфера у товаристві була творча. У кожного художника був свій талант, свої особливості і характер.

Іван Авраменко за складом характеру був енергійною, цілеспрямованою і активною людиною. Тому відразу кинувся у вируючу водоверть життя. Він не переставав захоплюватися індустріальною панорамою міста, бачив красу в усьому: у зростаючих корпусах гігантських металургійних комплексів, у потужності рукотворних кар’єрів-кратерів, у масштабах міста, що будувалося і розросталося.

Пейзажі Авраменка є одним з кращих творчих досягнень художнього стилю соцреалізму у Кривбасі. Цим пейзажам властиві напруга, потужність, ритм, гармонія і особлива краса „криворізького колориту”. Роботи пройняті особливим оптимістичним сонячним настроєм і захоплюють оглядом панорами міста з висоти пташиного польоту. Цей період творчості для художника був найпліднішим. Протягом 15-ти років він напружено і наполегливо працює у техніці графіки, живопису і акварелі. Часто виставляється на республіканських художніх виставках.

У безпосередньому спілкуванні з природою живописець черпає захоплення і натхнення для своєї творчості. «Писати з натури — це кожного разу нова, але взаємна любов», — зізнається він. В основі його образотворчого мистецтва лежать ідея, ритм і міра. Авраменко майстерно володіє композицією і відчуттям розташування ритму ліній і плям на полотні. Художник для досягнення повного звучання живопису прагне максимально використовувати палітру кольорів у боротьбі теплих і холодних тонів. У нього є своя філософія, тактика і стратегія виконання картини.

Впродовж свого життя Іван Авраменко сповідував релігію відповідальності людини за те, що відбувається навкруги неї. Кредо життя майстра було таким: «Дивитися на себе як на об’єкт формування особистості».

Так хто ж такий Іван Авраменко? Перш за все, це неординарна людина, що виховала в собі відчуття громадянської і планетарної відповідальності за все, що відбувається у світі. Людина, основною філософією творчості якої була любов до планети Земля, природи, людини: «Справжнє мистецтво — це не засіб для ствердження себе перед іншими. Справжнє мистецтво — це служіння розуму, красі і зізнання в любові. Головне в будь-якому мистецтві — і в житті теж — уміння правильно і гармонійно розставити акценти».