Кінотеатр «Палас» в «Українському домі»

Угол просп. Карла Маркса и ул. Короленко

Бывший дом В. Н. Хренникова

Проспект К. Маркса угол Короленковской

История Гостиницы

Дом Хренникова

Ця врочиста подія фактично означала завершення довгої епопеї будівництва «Українського будинку» Хрінникова, яка тяглася з 1910 р. За всю історію міста жоден будинок не зводився із такими зусиллями. Причому мова не про фінансові можливості власника та не про технологічне забезпечення будови, а про мистецькі проблеми. Ідеологом будівництва був Д.І. Яворницький, який через свої зв’язки у Петербурзі залучив до роботи П.П. Фетисова і надавав широкі консультації під час роботи над проектом. До розробки проекту було залучено і знавця бароко, петербурзького архітектора Л.Л. Хойновського. Наскільки сьогодні відомо, проектування супроводжувалося численними відрядженнями архітекторів для огляду пам’яток українського мистецтва, зверненням до колекцій Обласного музею ім. О.М. Поля, інших музеїв країни та приватних колекцій. Вирішення мистецьких проблем зумовило і великі обсяги переробок у споруджуваному будинку та затримки із виконанням елементів оздоблення фасадів та інтер’єрів, які переважно виконувались за спеціально розробленими проектами. На думку місцевої української громади, образу «Українського будинку» мало відповідати і його використання. Але у бізнесу все ж свої закони. Першими орендарями, які розмістились у будинку восени 1913 р. стали звичайні комерційні крамниці та контори.

Як виявилось в подальшому, швидше помпезною демонстрацією нової великої стрічки, ніж свідомою позицією власника було й урочисте відкриття кінотеатру. Про це свідчить і рекламна заява прем’єри про демонстрацію «винятково монопольних картин останніх випусків» і підбір супровідних картин: драми «Під маскою блазня» (виробництво «Італа», комедії «Водяна дуель» та «Хроніка-Гомон». Та і подальша програма на 6–8 січня, яка складалась із трагедії «Король» на 4 дії за участі трагіка Альбертіно Вассермана, комедій «Дикі розваги» та «Троє вас, троє нас» і документальних стрічок «Водоспади Перні» та «Хроніка-Гомон», якось не надто узгоджується із просвітницькими функціями. Від українських ідей у театрі лишилась лише примітка в рекламі «театр «Паласс» во вновь выстроенном украинском доме В.Н. Хренникова». Більш ніж легковажним репертуар «Паласу» лишався і в подальшому.

Розклад і наповнення сеансів кінотеатру серйозно відрізнялися від сучасних практик. Протягом двогодинного сеансу демонструвались усі стрічки, заявлені в рекламі на ці дні. По буднях проводилось усього чотири сеанси, починаючи від п’ятої вечора, а у святкові дні та неділі – шість сеансів, починаючи з першої (інколи з другої) години дня. Цікавою особливістю того часу було і монопольне придбання картин для демонстрації, що дозволяло підіймати ціну квитків на такі картини. Разом із тим показ фільмів відрізнявся від тих стереотипних уявлень про дореволюційний кінотеатр, до яких привчив нас радянський кінематограф. У «Паласі» не було ніяких таперів. Восени 1914 р. сеанси обслуговував оркестр під керівництвом К.М. Неймера, який, наприклад, до «світової картини «Сонька золота ручка», виконував спеціально написану для неї музику. А 30, 31 грудня 1914 р. та 1 січня 1915 р. у «Паласі» відбулися перші в історії міста звукові кіносеанси реалізовані з допомогою «Кінетофону» Едісона. Демонструвалася спеціально підготовлена стрічка «Що таке Кінетофон?» за участю артистів Петербургських театрів (П. Лебединського, А. Полякової, Д. Карпиловського, М. Пергамента) і демонстраціями фрагментів опер «Аїда» (Італійський королівський театр) та «Граф Люксембург» (Петербурзький «Палас-театр»).

У січні 1914 р. уповноваженим дирекції значиться С.І. Добрикін. Пізніше орендарем «Паласу» виступає Ф.П. Дедиков (одночасно він утримував і «Кінотеатр» на розі Проспекту та Мостової), у листопаді зафіксований управитель Боровський. Але влітку 1915 р. «Палас» було зачинено на ремонт і переобладнання. В серпні місцева преса повідомила, що у сінематографі влаштовується сцена. А наприкінці серпня було широко анонсовано початок з 8 вересня театрального сезону трупи за керівництвом Варягіна та режисурою Разсудова у повністю відремонтованому театрі, який отримав назву «Інтимний». Через п’ятдесят років зазначалося, що «про обличчя цього «культурного закладу» ясно говорить сама назва його». Сучасники були дещо іншої думки, в усякому разі на початку: «первый спектакль сезона прошёл блестяще… есть силы, есть голоса, есть умелая, оригинальная постановка. …Интимный театр, по видимому, имеет все данные завоевать симпатии екатеринославской публики». «Кто бы мог подумать, что из захудалого биоскопа «Паллас» получится такой красивый и изящный театрик».
А невдовзі у відгуках проскочили критичні нотки. Але, не зважаючи на непоганий початок, «Інтимний», як «чистий» театр довго не протримався. У 1916 р. у ньому відновили кіносеанси, як доповнення до театральних постановок і концертів.

У такому форматі театр працював аж по 1919 р. Подальша доля театральної зали була пов’язана із роботою кількох клубів, гастрольних колективів. Із кінця 1920-х рр. залу поділяли між собою дитячий кінотеатр і Театр юного глядача. Останньою установою, яка працювала у театральній залі став німецький кінотеатр «Вікторія», закритий влітку 1943 р. У повоєнних пропозиціях відбудови колишнього будинку Хрінникова відновлення театральної зали навіть не передбачалося. У травні 1954 р. у колишньому корпусі театру відкрився ресторан «Україна» при однойменному готелі.

Валентин Старостін