Усенко Павло Матвійович

Народився 23 січня 1902 р. - у с. Заочіпському Царичанського району. Український поет.

Павло Матвійович Усенко народився 23 січня 1902 року в селі Заочіпському на Полтавщині, але згодом село опинилось у складі Царичанського району Дніпропетровщини, через це поет вважав себе уродженцем обох областей. Він народився у великій, бідній сім'ї, де батько був на всі руки майстром: і шевцем, і кравцем, і на цимбалах гравцем. Усенків у селі навіть Цимбалістами прозивали. Вчився Павло в початковій школі міста Верхньодніпровська. Тоді вперше доторкнулась до його душі поезія Тараса Шевченка, тоді ж вперше почав він писати і власні вірші.

Коли йому минав шістнадцятий рік, стався жовтневий більшовицький переворот і з цього часу життя юнака пролягло звичайним шляхом тих, хто став на бік нової влади. Деякий час він працював лектором-бібліотекарем у рідному Заочіпському, згодом у сусідній Гольманівці, став членом сільського революційного комітету, потім - інструктором у повітовому відділі народної освіти в Кобеляках. Тут він займався активним перевиховуванням «дореволюційних» педагогічних кадрів у більшовицькому дусі, входив до складу комсомольської частини особливого призначення для боротьби з «контрреволюційними бандами», тобто тими, хто не прийняв більшовицьку владу і супротивився їй. Спогади про ті жорстокі події навіки залишились у пам'яті поета, перелились образами в його вірші.

Перший вірш початківця був надрукований у 1922 році на сторінках повітової газети «Наша робота». Наступного року його перевели до Полтави на роботу в губернському комітеті комсомолу, де він не тільки виконував функції комсомольського чиновника, але й працював у редакції газети «Червоний юнак». Тут він став одним із організаторів місцевої філії Спілки письменників «Плуг».

У Полтаві молодий поет познайомився з Павлом Тичиною, був зачарований його поезією, музикальною манерою читання віршів.

На початку 1924 року разом з редакцією газети «Червоний юнак» він переїхав до Харкова. Тут знайомиться з Володимиром Сосюрою, Василем Елланом, відвідує збори літературних угруповань «Плуг» та «Гарт», пише вірші. Тут же 1925 року вийшла його перша книжка «КСМ», присвячена подіям громадянської війни, боротьбі більшовицької влади зі своїми ворогами - цілком в дусі настанов компартії. «Синьоблуза братва», «комсомольське пані браття», «комнезами, сільбуд, робземліс», «революції ватерпас», «вдарим політосвітньою крицею», «поставить на пропколективі», «дурман попівський розіллється», «лави ідуть КаеСеМові» - типова лексика, схожа більше не на літературні прийоми, а на мітингові гасла. Деякі вірші з цієї збірки передруковувались і набули неабиякої популярності серед комсомольської молоді, зараз же за цими віршами можна вивчати історію того буремного і трагічного періоду.

Після першої збірки цілих дев'ять років поет не видав жодної книжки. Це був час, коли в українській літературі спалахували нові яскраві зірки, створювались талановиті твори. У Харкові, тогочасній українській столиці, проживало багато талановитих поетів, прозаїків, драматургів: Володимир Сосюра, Микола Куліш, Григорій Косинка, Андрій Головко, Павло Тичина, Валер'ян Підмогильний, Наталя Забіла. У вирі літературного життя утворювались і розпадались численні літературні гуртки, групи, об'єднання, але вже велась гостра боротьба за партійність літератури, підпорядкування її ідеологічним настановам. Наприкінці 1926 року утворилась літературна організація «Молодняк» та журнал з такою ж назвою. Павло Усенко очолив цю організацію і став головним редактором журналу. «Молодняк» з перших кроків став надійною опорою комуністичної партії в проведенні літературно-мистецької політики в Україні. Разом з Іваном Микитенком, Іваном Ле та ще декількома однодумцями він став ініціатором проведення першого всеукраїнського з'їзду пролетарських письменників. На з'їзді, який відбувся на початку 1927 року, П. Усенка обрали до секретаріату Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Організаційна робота в спілці, редагування журналу, комсомольська активність сприяли швидкій літературній кар'єрі, але для літературної творчості часу вже не лишалось - наступна поетична збірка «Лірика бою» з'явилась аж у 1934 році.

У другій половині 30-х років поет активно шукає себе. Його вже не задовольняють вірші-гасла, твори одноденки, яких досить-таки багато було у нього. Поет звертається до пісенної творчості, бере за зразок народну пісню. Він намагається опанувати класичні форми поезії, змінюється його ритміка, рими стають дедалі точнішими. Згодом ці творчі пошуки обернуться для нього новими знахідками.

Всю війну поет пройшов військовим кореспондентом. Брав участь в боях, був серед оборонців Києва, Харкова, Сталінграда, а потім - серед тих, хто визволяв рідну землю, пройшов шляхами Європи. Під час війни вийшли його збірки: «За Україну», «Клянись!», «Весна», «З вогнищ боротьби».

Після війни вийшли збірки: «Сини», «Дорогами юності», «На зелених берегах», «Вибране». Це поезія зрілої людини і зрілого майстра: роздуми над життям, його мистецько-філософське осмислення, глибокий ліризм у зображенні природи. Те ж і в збірці «Листя і роздуми», яка вийшла 1956 року. У другій половині 50-х та в 60-ті роки творчість поета набула свого повного розквіту, не порівняти із незграбним віршуванням юності.

Але жити поетові лишається недовго. Хвороби, нажиті ще в молодості, підточували здоров'я, скорочували дні. 4 серпня 1975 року Павло Матвійович Усенко пішов з життя.

…І хай в житті тебе ніщо
Не поламає і не схилить,
Ти чесно шлях пройди свій, щоб,
Коли вже дійде до могили,
Сказали люди: „Як не жив -
Але неправді не служив!”