Рубін Павло Германович

Вчителем автора листа був видатний вчений-металург і коксохімік професор Павло Германович Рубін, життя та діяльність якого протягом трьох десятків років зв’язані з історією Катеринославського гірничого інституту, з яких двадцять п’ять років він завідував кафедрою чавуну та горючих матеріалів. Він же першим написав книгу-нарис з історії цього навчального закладу до його 10-річного ювілею. Проживши довге і змістовне життя, вчений залишив мемуарні «Записи», в яких знаходимо багато цікавих фактів із науково-освітнього та культурного розвитку нашого краю першої третини ХХ ст.

Павло Германович Рубін народився 17 листопада 1874 р. у м. Вільно (Вільнюс) у сім’ї учителя, але незабаром сім’я перебралася в м. Колпіно поблизу Санкт-Петербурга. Після закінчення місцевого початкового училища у 1884 р. ще рік навчався в «Англійському училищі» (проте викладання велося німецькою мовою), а потім казенним коштом (як син учителя) навчався у ІІ Санкт-Петербурзькій класичній гімназії, був першим учнем у класі, а через три роки за рекомендацією інспектора гімназії взяв репетиторство учня І класу з латинської мови. Після навчання в гімназії вступив до Петербурзького гірничого інституту, який з відзнакою закінчив у 1898 р. В одному з документів про премії та нагороди вченого записано: «В Петербургском Горном институте, при окончании его в 1898 г., получил три почетных отзыва (на пергаменте) за дипломные проекты и премию (на пергаменте) за отчет о практике в Кривом Роге». Отже, в нашому краї він побував ще у студентські роки.

Талановитого випускника залишили в Інституті асистентом у професора В.П. Ліпіна, відразу надавши йому відрядження для стажування (15 місяців) за кордоном. Так стверджує його учень Я.О. Габинський в ювілейній статті про вчителя («Инженерный работник»: 1925, № 9). Сам П.Г. Рýбін у «Записях» пише інакше: «По окончании института я должен был приступить к работе в качестве инженера на сталелитейном заводе Эзау в Екатеринославе… Но в то же время Горный институт ходатайствовал перед Министерством о командировании меня за границу, как это тогда называлось — «для подготовки к профессорскому званию» . Зауважимо, що до революції він мав наукові відрядження до Німеччини, Бельгії, Люксембурга, Данії, Швеції, Англії, Франції.

У 1900 р. П.Г. Рубін був обраний викладачем металургії Катеринославського вищого гірничого училища. З наступного року він викладав одночасно і технічний переклад з німецької мови. Початок наукової діяльності П.Г. Рýбіна припадає на час піднесення металургії як науки, що ґрунтувалася на точних фізико-хімічних законах. Якщо перша окремо видана праця «Криворожский бассейн и его железные руды» (1900 р.) була наслідком його досліджень під час студентської практики, то наступна (1904 р.) книга «Топливо и его сжигание в Рейнско-Вестфальской промышленности» являла собою глибокий аналіз прийомів використання палива в Німеччині, на підставі чого автор сформулював низку думок раціонального використання горючих матеріалів, які згодом знайшли реалізацію в успіхах теплотехніки.

Вісім років поспіль від вересня 1900 р. П.Г. Рубін був секретарем Ради КВГУ, що передбачало значні часові витрати, адже навчальний заклад тільки почав функціонувати, розгорнув інтенсивне будівництво навчальних корпусів і лабораторій, мусив працювати в умовах втягнення студентів у революційний рух, а також повинен був боротися за отримання статусу інституту. Проте, П.Г. Рубін дуже серйозно займається науковою роботою і експериментальними дослідженнями. Вже у 1905 р. він став екстраординарним професором і після від’їзду професора М.О. Павлова з Катеринослава став провідним вченим у галузі металургії. У своїх «Записях» він пише: «В первое пятилетие существования Е.В.Г.Училища уже выяснилась крайняя необходимость его преобразования в Институт со всеми правами, присвоенными институтам в тогдашней России. Это движение закончилось в 1908 г. специальной постановкой этого вопроса на заседании Совета профессоров и избранием делегации для соответствующего ходатайства перед центральным правительством в Петербурге. В состав этой комиссии были избраны профессор химии В.В. Курилов и я, состоявший уже третий год в звании и должности профессора, а следовательно, и члена Совета. Я воспользовался этой делегацией для проведения вопроса о металлургической лаборатории. Это мне удалось, и в том же году приступили к постройке лаборатории. К концу года она уже была готова. Оборудование лаборатории не замедлило последовать и уже в 1910 году мы имели возможность принять в этой лаборатории Первый Всероссийский съезд деятелей металлургии».

Організація П.Г. Рубіним металургійної лабораторії в КВГУ мала велике значення для розробки проблем горючих матеріалів. Займаючи у 1906 – 1931 рр. кафедру металургії чавуну та горючих матеріалів, П.Г. Рубін був організатором і першим керівником низки лабораторій, проектних і науково-дослідних інститутів. Ще перед І Світовою війною при Гірничому інституті він організував одну з перших у країні металографічних лабораторій.

Професор П.Г. Рубін є засновником наукової школи фахівців із коксування вугілля. До цієї тематики він звернувся ще в роки І Світової війни, коли виникла нагальна потреба в бензолі, толуолі та інших хімічних продуктах, отримуваних із газів при коксуванні кам’яного вугілля. Тоді на кошти Хімічного Комітету Головного артилерійського управління за два роки поруч із металургійною лабораторією на території КГІ була споруджена перша в Росії науково-дослідна лабораторія коксохімії. Вже в радянський час у ній здійснювалися досліди з визначення коксуючої здатності кам’яного вугілля Донбасу.

П.Г. Рубін брав участь у революційних подіях 1917 р. у Катеринославі, був організатором і керівником Науково-технічного відділу Губраднадгоспу, як фахівець з коксу та хімії, входив до створеної у 1921 р. урядової «Особливої комісії з відновлення Донбасу» у складі 10 чоловік. Під час реорганізації в галузі науки у 1923 р. П.Г. Рубіна призначили керівником науково-дослідної кафедри металургії, а пізніше — директором новоствореного філіалу Українського інституту металів.

Незважаючи на активну наукову діяльність П.Г. Рубіна, практичне значення його досліджень для народного господарства країни, революційні заслуги, наприкінці 1930 р. (коли він уже працював у Дніпропетровському металургійному інституті) вченого заарештували за сфабрикованою в місцевому управлінні ГПУ-НКВД справою «Інженерного Центру» і навіть встигли винести вирок — вища міра покарання. Але вчасно надійшли з Москви два документи за підписами Сталіна та Молотова, якими заборонявся арешт особливо цінних фахівців без узгодження з керівництвом Народного Комісаріату важкої промисловості. П.Г. Рýбін, як і професор А.П. Виноградов (випускник КВГУ 1903 р.), були звільнені. А от його учневі та помічникові з наукових і організаційних питань Я.О. Габинському не пощастило — його розстріляли. Рубіна запросили на роботу до Донецького індустріального інституту, але невдовзі він перебрався до тодішньої столиці України — Харкова, де працював на викладацькій роботі в інженерно-економічному інституті.

Одночасно з педагогічною роботою П.Г. Рýбін у 1931 – 1938 рр. керував доменною лабораторією в Українському НДІ металів. У 1941 р. отримав почесне звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР. У роки Великої Вітчизняної війни він очолював кафедру металургії чавуну в Сибірському металургійному інституті та одночасно — академічний хіміко-металургійний інститут Західносибірського філіалу АН СРСР.

П.Г. Рубін був чудовим педагогом, який виховав багато відомих учених, серед яких є академіки, професори, керівники металургійної промисловості та коксохімії. Він деякий час очолював Катеринославське наукове товариство і місцеве відділення Російського технічного товариства, сам приділяв велику увагу поширенню науково-технічних і загальнокультурних знань. Він був першим головою секції наукових працівників Катеринослава.

Павло Германович був дуже культурною людиною, з дитинства любив літературу, музику і театр. Будучи студентом, у складі квартету музикантів грав класичну музику та співав, був знайомий із Римським-Корсаковим, слухав Шаляпіна на самому початку кар’єри співака, часто відвідував театри.

Професор П.Г. Рубін помер 30 липня 1960 р. на 86 році життя. У 1972 р. його дружина К.О. Рубіна передала до Музею ДГІ документи і матеріали із домашнього архіву професора, серед яких був і рукопис «Записи проф. П.Г. Рубина». Видані вони були лише у 2009 р. в НГУ в серії «Особистості НГУ: життя і творчість».