Ковалева Ирина Федоровна

29 жовтня 1930 р. виповнюється 80 років від дня народження неординарної постаті в історії нашого краю, педагога, вченого-археолога, дослідниці історії Подніпров’я, професора Дніпропетровського національного університету Ірини Федорівни Ковальової. До того ж, вона є корінною жителькою обласного центру, бо народилась у Дніпропетровську в сім’ї службовця, інженера-будівельника Федора Миколайовича Ковальова та домогосподарки, випускниці місцевої Маріїнської гімназії Лідії Вікторівни Іванової. Про своїх батьків, найближчих родичів, їх оточення І.Ф. Ковальова з великою теплотою пише в своїх мемуарах, які виказують її ерудицію, внутрішню культуру, життєву мудрість і стійкість, відчуття справедливості, вміння захоплювати в свою орбіту молодь, здатну до творчості та відкриття нового. Принагідно зауважимо, що спогади І.Ф. Ковальової самі по собі є цінним джерелом до історії нашого міста 30–50-х рр.

І.Ф. Ковальова навчалася у 80-й школі м. Дніпропетровська. Вона пережила тяжкі роки окупації та ранню втрату батьків, у 17 років залишившись сиротою.

У 1949 р. Ірина Федорівна вступила на історичний факультет Дніпропетровського державного університету, який закінчила у 1954 р., але вже як студентка-заочниця, бо довелося самій заробляти на хліб. Помічниця чергового електропідстанції на заводі ДЗМО випускні іспити, проте, здала на відмінно, а на дипломну роботу, присвячену російській залізоробній мануфактурі, отримала з Москви відгук від академіка С.Г. Струміліна, відомого дослідника в галузі історії техніки.

У тому ж році вона взяла шлюб зі своїм товаришем у парусному спорті Євгеном Сергійовичем Мухопадом, нащадком старовинного козацького роду з Сумщини, сином репресованого начальника політвідділу Південно-Західньої залізниці. В любові та злагоді подружжя прожило 50 років.

Випускниця історичного факультету І.Ф. Ковальова три роки працювала в школі, а в 1957 р. стала науковим співробітником Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Так вона ступила перший крок по стезі археологічної науки, в яку зробила помітний внесок. Розпочалися її експедиційні дослідження у межиріччі Орілі та Самари, співробітницво з Інститутом археології АН УРСР, робота над дисертацією під керівництвом відомого вченого-археолога В.М. Даниленка.

У зв’язку з відновленням у Дніпропетровському державному університеті 1962 року історичного факультету І.Ф. Ковальова була запрошена на кафедру історичних дисциплін для читання курсів археології, історії первісного суспільства та стародавнього світу. Безумовно, що цьому сприяли її вже набутий досвід, широка ерудиція, активна дослідницька робота, вміння зацікавити своїх слухачів розповіддю про складні питання у доступній формі тощо. Коли ж у 1965 році крім заочної та вечірньої форм навчання на історичному факультеті було здійснено перший набір студентів на денне відділення, Ірина Федорівна щороку їздила зі студентами на археологічну практику, працюючи в складі експедиції академіка Л.М. Славіна на розкопках античного грецького міста Ольвія у Миколаївській області. Значний внесок зроблено нею і в підготовку тому «Дніпропетровська область» із багатотомної серії «Історія міст і сіл Української РСР».

У 1971 р. І.Ф. Ковальова успішно захистила кандидатську дисертацію, присвячену аналізу діяльності Дніпропетровської археологічної експедиції Наркомосу України 1927–1932 рр., яку очолював тоді академік Д.І. Яворницький. З одного боку, таке дослідження було дуже актуальним, бо подальше дослідження Дніпровського Надпоріжжя мало спиратися на артефакти, знайдені на незабаром затоплених місцевостях, отже, для науки втрачених назавжди. З іншого боку, на час написання та захисту дисертації ім’я Д.І. Яворницького, сьогодні відоме в Україні абсолютно всім громадянам, знаходилося під негласною забороною, оскільки головною темою його творчої спадщини стало запорозьке козацтво, знання про яке визнавалося офіційною ідеологією шкідливим для радянської людини. Тому своєю дисертацією Ірина Федорівна зробила певний інформаційний прорив, що привернуло увагу вчених і культурної громадськості не лише до дисертації як наукової праці, але й до її сміливого і самостійного в судженнях автора.

У 1971 р. І.Ф. Ковальова успішно захистила кандидатську дисертацію, присвячену аналізу діяльності Дніпропетровської археологічної експедиції Наркомосу України 1927–1932 рр., яку очолював тоді академік Д.І. Яворницький. З одного боку, таке дослідження було дуже актуальним, бо подальше дослідження Дніпровського Надпоріжжя мало спиратися на артефакти, знайдені на незабаром затоплених місцевостях, отже, для науки втрачених назавжди. З іншого боку, на час написання та захисту дисертації ім’я Д.І. Яворницького, сьогодні відоме в Україні абсолютно всім громадянам, знаходилося під негласною забороною, оскільки головною темою його творчої спадщини стало запорозьке козацтво, знання про яке визнавалося офіційною ідеологією шкідливим для радянської людини. Тому своєю дисертацією Ірина Федорівна зробила певний інформаційний прорив, що привернуло увагу вчених і культурної громадськості не лише до дисертації як наукової праці, але й до її сміливого і самостійного в судженнях автора.

У науковому відношенні тоді, по-перше, почала формуватися специфічна за напрямом досліджень археологічна школа Ірини Федорівни Ковальової (зауважимо, що сьогоднішні археологи, які працюють у нашій області, практично, всі виховані нею), оскільки підготовлені нею кандидати історичних наук (В.І. Костенко, В.А. Ромашко, З.П. Маріна, Є.Л. Фещенко та інші) також ставали відомими в науковому світі дослідниками і разом зі своїм керівником створювали імідж потужного наукового центру. Це було аргументованою підставою для проведення тут всесоюзних і республіканських наукових конференцій (у тому числі й студентських) і польових семінарів безпосередньо на найцікавіших розкопуваних археологічних пам’ятках. По-друге, висвітлилася історія дуже далекого минулого нашого краю, оскільки свої напрацювання І.Ф. Ковальова та її учні оприлюднювали у наукових виданнях Москви, Києва, Воронежа, Донецька та інших центрів, публікували повідомлення у союзному періодичному виданні «Археологические открытия года», республіканському журналі «Археологія» тощо. По-третє, археологічні розкопки як робочий процес, знахідки минулого як наслідок розкопок відразу ставали надбанням громадськості: місцевих жителів, вчителів, учнів. Ірина Федорівна стає частим гостем на телебаченні, дає інтерв’ю кореспондентам радіо, газет, часописів, виступає перед вчителями міста і області. А після відкриття нею ж зі співробітниками на історичному факультеті археологічного музею як навчальної бази для студентів проведення екскурсій школярів до нього стали постійним і добровільним обов’язком Ірини Федорівни. Музей, створений власними силами співробітників експедиції і наповнений власноруч знайденими артефактами, став однією із візитних карток університету. Отже, поширення історичних знань серед громадськості міста і області є однією з багатьох граней життя і діяльності Ірини Федорівни Ковальової.

З 1977 р. новобудовна археологічна експедиція І.Ф. Ковальової стала видавати і власний збірник наукових праць з археології «Курганные древности Степного Поднепровья ІІІ–І тыс. до н. э.» (згодом видання мало й інші, але подібні, назви). З 1980 р. наукові публікації І.Ф. Ковальової з’являються вже й у вигляді окремо виданих книг: «Очерки древнейшей истории Степной Украины (по материалам Днепрогэсовской экспедиции 1927–1932 гг.)».– Д., 1980; «Погребальный обряд и идеология ранних скотоводов (по материалам культур бронзового века Левобережной Украины)».– Д., 1983; «Север Степного Поднепровья в энеолите-бронзовом веке».– Д., 1984.

Узагальнюючі монографічні дослідження були підсумком чергового етапу в творчості І.Ф. Ковальової, останнім акордом якого був захист докторської дисертації «Історія населення пограниччя Лісостепу і Степу Лівобережного Подніпров’я у пізньому енеоліті – бронзовому віці», що відбувся у Вченій спеціалізованій раді Інституту археології АН УРСР. Відразу ж по затвердженні Ірини Федорівни в статусі доктора історичних наук та набуття нею вченого звання професора, враховуючи її високий авторитет серед науковців-археологів, Ірину Федорівну було включено до двох спеціалізованих рад із захисту дисертацій, де вона завжди висловлює свою принципову позицію стосовно обговорюваних проблем.

Археологам звично вимірювати час тисячоліттями і століттями, коли йдеться про якісь зміни в житті давнього суспільства. В творчій діяльності конкретного вченого, дослідника Ірини Федорівни Ковальової, початок третього тисячоліття, початок ХХІ століття – це крутий злам у тематиці досліджень, у матеріальних можливостях археологічної експедиції і у зв’язку з цим суттєвим обмеженням кількості наукових співробітників і фінансування розкопок. Та, як говорить відома приказка, не було б щастя, так нещастя допомогло. Труднощі з організацією обов’язкової археологічної практики студентів, змусили шукати об’єкти для розкопок у межах обласного центру та на його околицях. До того ж, досі актуальним є питання про витоки історії Дніпропетровська. Цікаві знахідки краєзнавців, які наштовхували на думку про досить глибоке коріння міста, знищення історичних пам’яток через господарську діяльність людей і азартних пошуків «чорних археологів» – все це разом «вивело» професора Ірину Федорівну Ковальову на новий об’єкт дослідження – Богородицьку (Новобогородицьку) фортецю у селищі Шевченко, що відноситься до м. Дніпропетровська, а відтак – і на нову наукову тематику.

Нова – козацька тема досліджень співробітників науково-дослідної Лабораторії археології Придніпров’я Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, таким чином, не була покликана «модою» в сучасній українській історіографії. Вона вималювалася в процесі застосування наукових методів локалізації об’єктів, про існування яких свідчать писемні джерела, як то: Богородицька (Новобогородицька) фортеця, Усть-Самарський ретраншемент, запорозьке містечко Самарь, яке традиційно відносили до ранньої історії Новомосковська тощо. Археологічні дослідження під керівництвом І.Ф. Ковальової, точніше, їх результати, вичерпують існуючі тривалий час дискусійні питання про Богородицьку (Новобогородицьку) фортецю (оскільки це є одна і та ж фортеця) та її розташування, про містечко Самарь, яке не має відношення до Новомосковська, про факт отримання козаками грамоти короля Стефана Баторія у 1576 р. Більше того, розкопки на місці Богородицької фортеці виявили її попередника – м. Самарь з перевозом через Дніпро і митницею. Торгівельні пломби і нумізматичний матеріал, датовані 1524, 1525, 1624 рр. заглиблюють у часи існування козацтва в нашому краї та надають додаткові аргументи до спростування змісту терміну «Дике поле» як кількастолітньої пустелі після монголо-татарського нашестя.

Кількість знайдених археологами артефактів (монет, жетонів, товарних пломб, адміністративних і особистих печаток, культових речей, прикрас, ґудзиків, пряжок, деталей холодної та вогнепальної зброї тощо) та їх наукове значення спонукали дослідників видати окремою книгою «Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці» (Д.: ДНУ, 2007.– 108 с.), до якого увійшли описи та зображення 407 різновидів знахідок (220 одиниць).

360-річчю виникнення Української козацької держави професор І.Ф. Ковальова зі своїми учнями присвятила збірник статей про козацькі пам’ятки Присамар’я «Перлини козацького Присамар’я: містечко Самарь та Богородицька фортеця» (Д.: ДНУ, 2008.– 168 с.), за яким можна простежити процес накопичення археологами фактів протягом 2001–2008 польових сезонів.

Хоча козацька тематика й стала провідною у наукових студіях професора І.Ф. Ковальової, але не єдиною. Польовий сезон 2009 р. завершився також надзвичайно цікавими знахідками XVIII ст., що у свій час, безсумнівно, буде оприлюднено у наукових виданнях.

Усвідомлюючи наукове і пізнавальне значення для сучасників і нащадків своїх спостережень, роздумів, характеристик, фіксації фактів, наукових ідей тощо, Ірина Федорівна знайшла час для написання мемуарів. «Исповедь археолога» – то для читача є захоплююча мандрівка у недалеке (а, може, вже й далеке) минуле – XX століття і одночасно історичне джерело для науковця і краєзнавця.

Ірина Федорівна Ковальова підготувала 9 кандидатів і 1 доктора історичних наук, має кілька монографій, навчальних і методичних посібників, понад 200 опублікованих у солідних виданнях наукових праць. Професор І.Ф. Ковальова в польовий сезон і сьогодні працює на розкопі, після його закриття – обробляє разом із самовідданим і захопленим у свою справу дослідником В.М. Шалобудовим знайдені матеріали, та, як і протягом вже п’ятого десятиліття, майстерно читає лекції студентам-історикам.

Нехай же й далі на багато років вистачить знаному професору сили, здоров’я, натхнення, аби не порушувався звичний ритм життя! Аби вистачило снаги на нові археологічні пошуки, на нові видані праці, на підготовку професійних істориків і науковців!