Руденко (Каплун) Раїса Афанасіївна

Народилась 20.11.1939 р. в с.Петрівка Синельниківського р-ну Дніпропетровської області. Неодмінний секретар Української Гельсінкської груп (УГГ).

Народилася в селянській родині. Дід по лінії батька Володимир Каплун (с. Рогізна Шпиківського р-ну Вінницької обл.) був розкуркулений. Дід по лінії матері Макар Очеретний (с. Лаврівка Вінницького р-ну) теж розкуркулений і висланий з сім’єю за Урал. Через десять років дід Макар і баба Параска повернулися в Лаврівку. До них на початку війни перебралися й батьки Раїси. Батько загинув на війні. Росла разом зі старшим братом Іваном і молодшою сестрою Ганною.

Перші три роки в школі Раїса була відмінницею. Але впала з горища, довго була в комі, після чого нікого не впізнавала. Довелося наново знайомитися з рідними і вчитися грамоти. Навчалася посередньо, але дуже любила літературу і пробувала сама писати. Закінчивши 1957 школу, поїхала до Києва провідати хворого дядька та й залишилася там. Уперше побачила, як співробітники КДБ розганяли студентів біля пам’ятника Т.Шевченку в річницю його перепоховання 22 травня. Працювала, а вечорами вчилася на курсах медсестер, потом секретарів-машиністок. Працювала машиністкою, потім начальником відділу кадрів санаторію "Конча-Заспа" під Києвом. 1964 вийшла заміж за робітника Віктора Онищенка, та шлюб розпався через рік. 1968 вступила на заочний відділ Київського інституту культури. Улітку 1969 познайомилася з письменником М. Руденком, якому передруковувала тексти. 1971 вийшла за нього заміж.

Життя в Кончі-Заспі стало напруженим, але цікавим. Раїса опинилася в колі письменників, художників, акторів. Слухала зарубіжні радіостанції. По кілька разів передруковувала твори М. Руденка, допомогала їх редаґувати. Незабаром дізналася про заборону на його твори. Про заробіток літературною працею нічого було й думати. Щоб заробляти на прожиття та мати час для літературної й правозахисної діяльности, чоловік мусив улаштуватися сторожем. У Раїси теж не було надії закінчити інститут, тому чоловік порадив їй полишити навчання та вдатися до самоосвіти. Невзабарі довелося полишити й посаду начальника відділу кадрів, несумісну з дисидентською діяльністю. Раїса влаштувалася лаборанткою в котельні. Але й там за нею стежили, бо Руденки вже активно спілкувалися з такими відомими московськими дисидентами як ґенерал П. Григоренко, академік А. Сахаров, О. Гінзбурґ, М. Ланда, В. Турчин, В. Некіпєлов, Т. Ходорович, А. Твердрхлєбов. Познайомилися з О. Мешко, а через неї з Л. Лук’яненком та іншими видатними діячами українського визвольного руху.

09.11 1976 М. Руденко оголосив про створення Української Гельсінкської Групи. Усі підготовчі документи, перші Меморандуми, Кредо єдности, списки репресованих українських патріотів та інше – до арешту чоловіка — друкувала Раїса. Серед членів-засновників УГГ її ім’я не зазначалося: М. Руденко вважав, що це допоможе «неодмінному секретареві» УГГ уникнути арешту. Потрібно було комусь залишитися на волі, щоб передавати інформацію та допомагати в’язням.

Розпочалися обшуки на квартирі в Кончі-Заспі (усього їх було 11). Уперше М. Руденко був заарештований 18.04.76, вдруге – 05.02.77. Спочатку Раїса їздила до чоловіка в Донецьк, де велися слідство й суд, потім у табори ЖХ-385/19 і 385/3 в Мордовію. З побачень вивозила його вірші та інформацію про події в таборах. Усе це розшифровувала, передруковувала, ховала і з допомогою А. Сахарова та О. Боннер передавала за кордон.

З цих пір життя Раїси різко змінилося. Допомоги не було нізвідки. Маленької зарплати не вистачало навіть на дорогу. Письменники, які жили в Кончі-Заспі, боялися навіть привітатися з нею. Тільки Василь Минко одного разу розпитав про чоловіка і непомітно всунув у руку 50 рублів. Це було більше за її місячну зарплату.

Колишні друзі не зважувалися з нею спілкуватися. Та й сама вона уникала зустрічей, щоб не накликати біди на їхні родини. Спілкувалася тільки з дружинами та родичами політв’язнів і дисидентами, які ще були на волі. Це Валентина і О. Бердники, Ю. Бадзьо і С. Кириченко, В. Лісова, Людмила Литовченко, Галина Дідківська (Пронюк), Дзвінка Сергієнко, Люба Мурженко. Працівники КДБ, особливо Іван Котовенко, умовляли Раїсу засудити в пресі антирадянську діяльність чоловіка і зректися його. Погрожували арештом. Але вона трималася стійко. То більше, 09.05.78 провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві з гаслом «Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!»

Раїса була заарештована 15.04.81 і 20.08 засуждена Київським облсудом за с. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 років ВТК суворого режиму та 5 років заслання. У вересні 1981 її привезли етапом до жіночої дільниці табору ЖХ-385/3, де неподалік за загорожею перебував її чоловік. Наступного дня, щоб запобігти зв’язку та щоб позбавити їх законного побачення, М. Руденка етапували в Пермські табори. У жіночій зоні тоді були О. Попович, Т. Великанова, Тетяна Осипова, І. Ратушинська, О. Гейко, Галина Барац, Лаґле Парек, Лідія Дороніна та інші. Раїса мала хворі нирки, тому поводилася в таборі дуже стримано – в карцері загинула б. Весною 1984 її привозили в СІЗО КДБ в Київ, умовляли розкаятися, але вона рішуче відмовилася.

Заслання їй призначили до Красноярському краю, та за наполяганням чоловіка, який звернувся до голови КДБ Чебрикова, у квітні 1986 Р. під конвоєм привезли в с. Майма на Горному Алтаї, де відбував заслання М. Руденко.

Тільки у жовтні 1987 Руденки дізналися, що указ про їх звільнення був підписаний ще в травні. Вони вилетіли в Москву, бо в Україну їх не пустили. Та й нікуди було повертатися: їхнє житло було конфісковане після арешту Раїси. У грудні довелося виїхати в Мюнхен, а в січні 1988 – до Нью-Йорка. М. Руденко працював на радіо «Свобода», а Раїса стала членом редакції ґазети «Свобода».

Тоді здавалося, що СРСР протримається ще довго і побачити їм Україну вже не доведеться. Та вже 1990 М. Руденко був реабілітований, відновлений у радянському громадянстві й у вересні зміг приїхати в Україну. Раїса ж приїхала у вересні 1991, коли СРСР розпався – і вона... позбулася права на українське громадянство, бо в останні роки не проживала постійно в Україні. Після 4 років безнадійних поневірянь Раїса мусила прийняти громадянство США. Улітку 1998 вийшла на пенсію. З великими труднощами вдалося одержати вид на проживання чоловіка в Києві, який слід продовжувати в США щодва роки, купуючи візу.