Проблема лише в тому, що твоя неповторність насправді давно стала настільки попсовою і заїждженою, що від неї тхне за кілометр старими шкіряними куртками, широкими джинсами, темними або кольоровими окулярами і викрашеними патлами-пацьорками на голові. Проблема в тому, що ти сприймаєш не музику, а стиль. Хаваєш малюнок і забиваєш на ідею. Хоча які тут ідеї – їх вже давно перестали нести в своїй музиці ці лялькові мутанти, що плигають перед тобою на сцені, влаштовуючи Содом і Гоморру в далеко не в кращому змісті цього евфемізму…
Дніпрок 2006 залишив по собі купу пляшок на підлозі ТаймАуту, декілька десятків зірваних голосів молодих шанувальників «справжньої» музики, декілька пар вух, що втратили здатність чути через жахливо налаштований, але надто голосний звук, а також – купу протиріч стосовно стилістики того, що відбувалося на сцені і того, що повинно було відбуватися за планами головних організаторів цього дійства – мистецької агенції Арт-Вертеп.
Повинен був відбутися «міжнародний музичний фестиваль, що надає ще одну можливість побачити яскравих та непересічних представників сучасної культури. У багатьох команд свій власний неповтрний стиль, тому на фестивалі не буде жанрових обмежень». (Майже дослівно списано з прес-релізу). Відбувся – рок-фестиваль, з загального малюнку якого яскраво виділилися лише два гурти – криворізька «Лабораторія №9» і київський «Бумбокс». Останні до речі, виділилися не в кращий бік. Але про це пізніше. Звичайно, «ГМД Вертеп» теж має свій неповторний стиль, але щоб його оцінити, їх треба слухати в маленькому клубі. І справа не в тому, що цей гурт не вміє виступати на фестивалях – зовсім навпаки! Справа в тому, що в нашій країні поки що немає жодного звукооператора, який би зміг настроїти кожний монітор однаково, щоб, баян, скажімо, не забивав вокал або гітару. І взагалі, як можна при такій якості звуку випускати на сцену гурти типу «Очеретяний кіт» і «Ступені». Я вже мовчу про «Квадраджесіму». Колись мене питали як би міг виглядати гітарний нойз. Відповідь: саме так, як виступила Квадраджесіма. Добре, що «Ойру» ще хоч їхні голоси врятовували. До речі, ці голоси і перфоманс «Лабораторії №9», стопроцентно можна вважати головними прикрасами цьогорічного ДніпРОКу…
Про неповторний стиль «непересічних і яскравих учасників української культури (?!)» краще взагалі змовчати, бо вище вже було згадано про загальний поп-малюнок, на який чекають маси, забуваючи про те, що грати цей малюнок, м’яко кажучи, не вміє. Дуже цікаво скільки треба витратити часу, щоб підготувати рімейк пісні про те, як «можно в Африку прийти» і в чому сенс одягати на себе шаровари, якщо твоя, пробачте за слово, «музика» немає жодного відношення до козацтва?
Гурти з Молдови і Білорусі не запам’яталися зовсім. Можливо через те, що нічого неочікуваного від них не почув. Можливо, це навіть добре.
Але стоп!
Щоби нікому, в разі чого, не здалося, що Дніпрок вийшов поганеньким дійством для купи недоумків, треба сказати, що позитивних рис було більш ніж достатньо. По-перше, фестиваль цей надав не «ще одну», а чи неєдину можливість досить широкому загалу почути тих таки хлопців з гітарами і дівчат з синтетичними очима. І нехай рівень їхній залишає бажати кращого, та все одно – краще вже молоді виховуватися на такій «музиці», ніж стікати слиною від «Любов – яд» або гоцати під «Чіту-дріту». Можливо, це таки підштовхне кого-небудь до пошуків записів King Krimson, Einsturzende Neubauten, або хоча б Н.О.М.у і АукцЫону.
Крім того, слід віддати шану МА Арт-Вертеп за те, що, на відміну від минулого року, цього разу було вирішено провести фестиваль у приміщенні клубу, а не на вулиці. Від однієї згадки про минулорічний Пілот ставало моторошно. Але, слава Богу, все виявилось набагато краще. Наступного разу взяти ще б кращого звукооператора – тоді взагалі народ ні до чого прискіпуватися не буде.
Двома найунікальнішими персонами фестивалю сміливо назвемо дивного фронтмена гурту «Бумбокс», який чомусь вирішив, що вони роблять хіп-хоп, а також ведучого всього дійства Михуіла Абздольца. Про виступ перших краще нікому не розповідати, бо я так не сміявся з часів коли кілька років тому випадково потрапив на концерт гурту Рукі Вверх. При таких розкладах наступного разу на рок фестиваль можна і їх привезти – тим більше, що моніторових проблем з фанєрою не буде. А щодо ведучого, то ще з часів минулорічного «НАШатиря» мене мучить одне питання – чи ніхто з відвідувачів хоча б раз не набив йому пику за ту словесну галіматью, якою він заповнював тишу поки гурти готувалися до своїх виступів?
Отакі от суперечливі враження, любі мої поцінювачі яскравої і непересічної музики. Чекаємо на продовження п’єси =))
(с) Ігор Ялівець