Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 05 ноября 2024
16:27

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Водолаз Віктор Нестеренко проміняв моря та океани на павлоградську Вовчу

Водолаз Віктор Нестеренко проміняв моря та океани на павлоградську Вовчу
Причини того, чому люди обирають небезпечні професії, можуть бути різними. Для одних — це прагнення адреналіну, для інших — усвідомлена необхідність їхньої роботи. Однак у будь-якому разі той, хто йде на ризик заради здоров’я та спасіння людей, заслуговує на повагу. Віктору Нестеренку свого часу пропонували службу на морях-океанах, «загранку», але, каже, що не зміг би жити без своєї річки-степовички Вовчої.

Що для дайвера хобі, то для водолаза — робота

Вдень ще добряче припікає сонце, та осінь таки вже нагадує про себе. У старому парку листя почало наливатися золотом, вікові дуби скидають долі жолуді, а на донедавна людному пляжі — жодної душі. Але щодня на посту команда аварійно-рятувальної водної станції, розташованої тут уже кілька десятків років. І очолює цю команду Віктор Васильович Нестеренко. Він у ній єдиний високопрофесійний водолаз, з досвідом та знаннями якого рахуються навіть за межами області.

При слові «водолаз» багато хто з нас уявляє собі романтиків, які вивчають підводний світ у пошуках затонулих суден або скарбів. Назвати водолаза аквалангістом — значить образити профі, адже акваланг може надіти кажен, а ось бути водолазом — доля обраних. Дехто до того ж ототожнює поняття «дайвер» та «водолаз». Однак спільне у цих людей, які значну частину свого життя проводять під водою, тільки те, що і перший, і другий занурюються у воду. Але те, що для дайвера є хобі, для водолаза — прямі службові обов’язки.

…Ще до армії Віктор був направлений військкоматом на водолазні курси ДТСААФ в Одесу. Продовжив навчання у Севастополі. Флотську службу ніс на військовому рятувальному кораблі СС-26, який обслуговував нашу ескадру в Середземному морі. Багато лишилося спогадів. Перше бойове хрещення отримав при піднятті затонулого підводного човна, що був у складі ескадри. Той лежав на глибині 220 метрів і пішов під воду разом з екіпажем. На рятівну операцію Нестеренка відправили у першій парі.

На Каспії шукали чорні скриньки з літака, що розбився під Баку. Квадрат було визначено, глибина 60—70 метрів. Там реально відчув небезпеку. Почав втрачати свідомість через те, що на цій глибині у складі повітря присутній азот, який спричиняє симптоми кесонної хвороби. У людини починаються галюцинації. Ця професійна хвороба нагадує про себе й сьогодні болями у суглобах.

Я ж Риба за гороскопом, без води ніяк…

Кінець трирічної служби на флоті. Треба думати, де працювати, хоча у «кишені» вже була спеціальність — водолаз-глибоководник. На всяк випадок, демобілізувавшись, прийшов на водну станцію, де встиг перед армією трішки попрацювати.

Начальником там був Євген Олександрович Константинов, такий собі «морський вовк»: міцна статура, борідка. Дуже добре пам’ятаю його. Він незмінно ходив у формі працівника річкового флоту, виглядав поважно, й ми, павлоградці, грішним ділом думали, що він не інакше як з капітанів дальнього плавання. Але дядя Женя ніколи на морі не служив, просто любив покрасуватися у формі й дуже любив свою роботу.
— Константинов дійсно є історією павлоградської водно-рятувальної станції, — погод жуться Віктор Васильович. — Хлопці мене тоді радо прийняли й запропонували піти до них водолазом.

Згодом Нестеренка призначили начальником станції, тоді у штаті було одних тільки матросів аж 22 чоловіки, числилися й медики. Проте довго тут водолази не затримувалися — зарплата усього 110 рублів. Тоді як на шахтах заробітки втричі більші.

— Звертався у військкомат, щоб присилали флотських, але на моїй пам’яті приходило щось чоловік шість, не більше.
Нестеренко вже на пенсії, але при доброму самопочутті й готовності за секунди екіпіруватися у спеціальне спорядження й пірнути у воду, аби врятувати купальника влітку, витягнути рибалку з ополонки взимку чи шукати й діставати утопленика. Це найскладніше у роботі — не стільки фізично, скільки психологічно. Не усі витримують таке навантаження: когось вистачає на два-три роки, хтось, ніде правди діти, спивається, й такого просять піти. Лишаються найбільш стійкі.

— На пенсію водолази-чоловіки виходять у 50 років при 20-річному виробничому стажі, при цьому 10 років повинно бути проведено на шкідливій роботі й включати 2750 підводних робочих годин. А в мене 41 рік шкідливого стажу та 10 000 годин підводних. Виходить, — сміється,—я вже заробив майже чотири пенсії.

Але кидати роботу, він не збирається. Незважаючи на складності — невелику зарплату, мізерне фінансування. Й ніби вибачається:

— Я ж Риба за гороскопом, без води мені ніяк.

Проте вибачатися йому зайве — повноцінної заміни Віктору Нестеренку справді немає. З учнями дійсно не густо. Та й вчитися на водолаза в області ніде. Раніше, розповідає, у Дніпропетровську на вулиці Клари Цеткін розташовувалася Центральна обласна водно-рятувальна станція. Там були курси водолазів, а викладачем на них працював колишній флотський спеціаліст на прізвище Мірошниченко.

— Ще при Союзі закрили курси водолазів, згодом розформували станцію, — у голосі мого співрозмовника бринять ностальгічні нотки.

Сьогодні в області п’ять атестованих водно-рятувальних станцій з відповідними ліцензіями. І в кожної територія обслуговування охоплює кілька міст та районів. У зоні відповідальності павлоградської станції, крім прилеглих шахтарських міст, аж сім сусідніх районів. А раніше було три райони.

Мимоволі виникають сумніви щодо оперативності служби.

— Звичайно, якщо десь у Петропавлівському районі потопає людина, ми не встигнемо її врятувати. У нашому місті та навколишніх районах за літній сезон потопає десь до десятка людей.

Й «Волгу» двадцятьчетвірку витягали, й боєприпаси…

Основною причиною бід на воді він називає алкоголь. Адже п’яний себе не контролює. У воду, мовляв, треба заходити на тверезу голову. Та, крім усього іншого, доводиться ще й виконувати обов’язки такого собі підводного «двірника». Чого тільки нема на дні річки! Биті пляшки, корчі дерев, металобрухт.

— Золота та скарбів усупереч розхожим думкам не знаходили, — говорить Нестеренко, — але траплялися історичні знахідки. Якось до нас звернулися по допомогу Треба було підняти з дна Дніпра гармату ще катерининських часів. Лежала вона на глибині 20 метрів, збереглася непогано, ще й клеймо було добре видно. Гармату відрили й здали у музей. А у Павлограді, у районі автодорожнього мосту, на дні лежить німецький танк. Його колись намагалися дістати, але дно так замулене, що нічого не виходило, вирішили більше його не чіпати.

Темінь та невідомість — це і є робоча атмосфера водолаза. У каламутній воді озер та ставків, де й трапляються в основному нещасні випадки, зір може не допомогти, шукати доводиться буквально навпомацки, можна на щось наскочити, у чомусь заплутатись, може закінчитися повітря.

Але недаремно люди винайшли техніку безпеки, дотримуючись її, зводиш ризик до мінімуму. Ось тут Нестеренку додаткових інструкцій не потрібно. Кожні п’ять років міжвідомча атестаційна комісія підтверджує його право виконувати покладені на нього функції, видається відповідна ліцензія. Словом, вистачає йому теорії з практикою. Закінчивши заочно Вище севастопольське Військово-Морське училище імені Нахімова (тепер інститут), він допущений до усіх видів водолазних робіт.

У нього рідке звання — «водолазний спеціаліст», а це багато про що говорить. Під водою, де все проти людини, треба чимало знати та вміти, аби за екстремальних умов чітко організувати роботу. А це й ремонт мостів, і прокладання труб, різні зварювальні роботи тощо.

Був момент у практиці Віктора Нестеренка, коли йому доручили дуже відповідальну справу. З території режимного підприємства ПМЗ зникло три ящики боєприпасів. Злочинців знайшли швидко. Їм потрібні були патрони для автомата Калашникова, але коли вони відкрили один ящик, у ньому виявилися бойові снаряди для зенітних установок. Треба було якось позбутися непотрібного арсеналу.

— Вони покидали ті ящики у річку, а з розкритого на дно пішло 18 снарядів. Понаїхало тоді у Павлоград начальства… З Дніпра, Києва. По мене додому машину щоранку присилали. Лазив по дну десь з тиждень. Видимості ніякої, муляки по коліна. Закриті ящики підняли без проблем, а розкидані снаряди треба було обережно по одному діставати на берег. Доводилося піднімати з Вовчої «Волгу-24». Підлітки поцупили її, покаталися та й скинули з берега у річку. Іншим разом з крижаної води піднімали трактор разом з трактористом. Той був п’яний, намагався перебратися на протилежний бік річки. Лід не витримав.

Є у Нестеренка негласне табу — він не ловить раків, риби. Бо вважає, що це та живність, яка живе з водолазами, коли вони перебувають під водою. Також не можна кидати за борт сміття. Адже вода — місце роботи водолазів та їх життя.

Gorod.dp.ua на Facebook.


serg  (22.09.14 13:05): Нет бабулесиков на моря и океаны вот и приходится в Вовче.Разве можно сравнить?Найти там можно много интересного,бутылки разные,брёвна,мусор разный интересный. Ответить | С цитатой
ДНЕПР  (11.09.14 14:58): с аквалангом лов рыбы и раков - это браконьерство .эта речка мелкая и мутная ... Ответить | С цитатой
Hrniger  (11.09.14 09:59): Там же воды по пояс. Где он там водолазит интересно? Ответить | С цитатой | Обсуждение: 1
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
110
лет отелю «Астория»

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте