Як захищали державний кордон 40 років тому, згадує військовий хірург

З вузу — в зону протистояння

— Люди, які жили зі мною в одній кімнаті, випускники 1967 року, потрапили одразу на китайський кордон — у Тихоокеанський, Забайкальський, Далекосхідний прикордонні округи. Вони були одні з перших офіцерів-медиків, яким ще до мене довелося взяти участь у пам’ятних багатьом подіях на радянсько-китайському кордоні. Досить згадати збройний конфлікт 1969 року між КНР і СРСР на далекосхідному острові Даманському.

Я ж потрапив на китайський кордон після інтернатури 1972 року. Але обстановка там вже була інша. Зробили висновки з попередніх відносин з Китаєм. При такому натиску на кордон, як і зараз, кордон неможливо захистити. Має бути концепція, і я потрапив саме в той час, коли вже діяла концепція охорони і оборони радянського кордону.

Було вирішено підсилювати прикордонні війська технікою, яка здатна обороняти рубіж. Десь годину застава має вистояти, поки розгорнуть танковий полк, який прикриє прикордонників. І вже були маневрені частини — перші бронетранспортери БМП тільки в моду входили, а 1971 року з’явився гранатомет «Пламя». І першому солдатові, в руках якого розірвалася граната, мені довелося надавати медичну допомогу. Гранатомет тоді був дуже засекречений.

Провокації з боку китайців тоді траплялися по всьому кордону.

У степ чи в тайгу?

Довелося служити в Маньчжурії, Читинській області, де кордон проходив по річці Аргунь. Район різко континентального клімату — від 52 градусів морозу до 40 градусів тепла. І дуже сильні вітри та пилові бурі. Особливо навесні — йдеться про кінець березня — квітень.

Неподалік місця моєї служби знаходився Нерчинський завод. Коли я опинився в Забайкаллі, мене спитали — куди добровільно поїдеш? Відповів, що я жив в українському степу, а хотів би опинитися в тайзі, марив романтикою. «Тоді можете поїхати на славетний Нерчинський завод. Але там немає розгорнутої медичної частини, в якій ви змогли б оперувати. А якщо поїдете в Приаргунськ — там добра медична частина і добра районна лікарня, але це буде степ». Я вибрав степ.

Місце служби виявилося на самісінькому кордоні. Коли літак робив кола, то часом опинявся над китайською територією.

Лікарське хрещення

Я ще й перевдягнутися не встиг. Проходило навчання з метання бойових гранат. Сиджу на пункті сам, начальника не було. Він хоч на рік старший за мене, а вже був капітан. Дзвонять з тренувального полігону: солдатові на ученнях відірвало руку по лікоть і поранило стегно. Щоб викликати швидку допомогу, треба було дзвонити в автороту. Нею командував, до речі, наш земляк з Новомосковська, на жаль, нині покійний.

Телефоную в автороту. Чекаю автомобіль п’ять, десять хвилин — немає! Знов дзвоню. Тут заскакує мій начальник, я доповідаю йому про надзвичайну подію. «Так у чім же справа?» — «Швидкої немає». Він на це: «Отримаєш догану! Звичайної мови там не розуміють». Піднімає трубку і непригладженою чоловічою мовою пояснює те ж саме. Через дві хвилини швидка допомога була подана. Так я навчився командної мови.

Як виявилося, солдата врятував досвідчений фельдшер. Хлопець до команди трохи розтиснув чеку. І фельдшер крикнув «Вогонь!» Бо в ланцюзі солдатів інакше вибухнуло б багато гранат. Ті кинули. А фельдшер молодого солдата накрив собою. Так врятували життя юнака. Запам’яталося, що хлопець був з Бурятії. Проте став інвалідом. Так медик врятував життя іншим. А фельдшери були старші віком за солдатів і досвідченіші. Тому фельдшер швидше зорієнтувався, ніж офіцер, який проводив навчання. Це було моє перше хрещення.

Рятують маневрені групи

Там була дуже велика заплава, і десь в районі восьми кілометрів люди ходили туди-сюди — і ваш, і наш кордон був…Застави стояли на березі вище, і до нього виходили китайські загони чисельністю і до роти, які нападали на кордон з метою викликати провокацію. Війни як такої не було, а все, що стріляло, стріляло, й велися місцеві бої.

Армія не вступала в бій, але тримала оборону. Діяли згадані маневрені групи. Чому вони так називалися? Якщо зав’язувався бій на заставі, прикордонники викликали ці здатні маневрувати групи і одразу вступали в бій!

Приклад такого дуже вдалого бою був не на моїй дільниці, а в Казахстані. Маю на увазі прикордонний конфлікт біля озера Жаланашколь — бій, що стався 13 серпня 1969 року поміж радянськими прикордонниками та китайськими військовослужбовцями, що порушили кордон СРСР. У результаті порушники були відтіснені за межі нашої території.

Коли застава вела бій, підійшла маневрена група, перейшла через річку і зав’язала бій з підсиленими китайськими частинами. І показала свою ефективність. Вертольоти виявили, що за сопками стояли дві китайські дивізії. На сопки вступили радянські частини і їх спалили з допомогою системи «Град». Про це зараз уже пишеться…

На кордоні я був дворічник, і мене дуже агітували залишитися там, пропонували велику кар’єру. Але я думав тоді про цивільну кар’єру. Тому жартома казав: «Хочу бути генералом». Але генеральських посад для лікаря в прикордонних військах у Радянському Союзу не було! Навіть у Москві командував полковник — не більше. Тим часом поряд знаходився армійський округ, в якому начальник шпиталю був уже генерал.

«Не члени партії, залиште нараду!»

Запропонували мені якось вступати до партії. Я не хотів цього робити, але ж прикордонні війська тоді вважалися політичними. А спонукало мене написати заяву ось що. У нас часто траплялися провокації, залучалися розвідницькі дані тактичного характеру і часом звучала така команда: «Офіцери, не члени партії, залишіть, будь ласка, нараду!» І думалося: як в окопах, — однаково, а як інформацію отримувати — то тільки для партійних. І я тоді вирішив написати нестатутну заяву. Мені її рвуть і вимагають писати статутну. Я відмовляюся, і мене за тією заявою приймають за один день. Після того я міг залишатися учасником нарад…

Отже, оборона кордону тоді була дуже ефективна. По-перше, цьому сприяли згадані вже системи. По-друге, буквально все нашпиговано було МЗП (рос. — малозаметными препятствиями). Якщо потрапиш в ту зону, то непоміченим не вийдеш. По-третє, на випадок, коли, скажімо, китайці в ході провокацій прикривалися мирним населенням, то у нас стояли дві електростанції. Вони подавали електрострум, щоб не стріляти в населення, а відлякувати його струмом. Це теж зупиняло гарячі голови. І, звичайно, колючий дріт на всьому багатотисячному кордоні відігравав свою роль. Ми були за колючим дротом, і вийти за нього міг тільки прикордонник.

Школа витримки

Ну, і звісно, був високий патріотизм, який недооцінювати ніяк не можна. Прийшовши з цивільної служби, я це гостро відчув. Велика довіра була до лікаря. І лікаря захищали в числі перших. Офіцер у прикордонних військах є офіцер, і неважливо, чи ти лікар, чи радист, чи хімік, — ти командир! Застави тоді підсилювали різними спеціалістами, і всіх офіцерів готували практично однаково. Критична ситуація на острові Даманському навчила: кожен офіцер у разі загибелі інших стройових офіцерів має прийняти командування. Тоді я був лейтенант, зараз моє звання майор запасу.

— Ви там мали й багату медичну практику?

— Військова практика була — з вогнепальними пораненнями тощо. Але більшу практику я отримував у районній лікарні, бо на нас були три районні лікарні. Місце ж дуже віддалене, як кажуть, край світу. Щоб не губити свій професійний медичний досвід і нарощувати його, ми добровільно чергували в районних лікарнях. Тому довелося стати хірургом на всі руки! Там старшого товариша-наставника не було — все доводилося опановувати самому.

Взагалі у прикордонників виучка серйозна була, тренування, підготовка. І ніхто якось не нарікав. Бувало, правда, що солдат боявся. То його швиденько звільняли або відправляли до будівельного батальйону.

Свого часу кожна застава в цих місцях потерпіла від японських завойовників. Там, напевне, і зараз стоять японські доти — їх наші згодом попідривали, але цілком зірвати так і не змогли. Якщо, бувало, хтось з наших прикордонників засне вночі на чергуванні, то гинуть усі. Бо у воєнні часи перед китайцями подібні провокації чинили японці. Називалося це терміном «прикордонні конфлікти».