Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 26 ноября 2024
00:09

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Китайгородка

Точка на карті. Китайгородка
Цього разу ми вирішили будь-що побувати біля Нечаєвої (Гегелиної) могили — кургану, про який можна прочитати, що це найбільша скіфська могила степової Євразії. Знаходиться курган на межі Томаківського і Нікопольского районів і формально належить все ж до Нікопольського району. Бо таки легше добиратися до нього з села Лебединського на Нікопольщині. Ми ж добиралися від Китайгородки.

Навесні це село потопає у квітах — тюльпани, маки, а ще бузок квітують по всьому селу…

Як Лосівка стала Китайгородкою

Невеличке степове село у Кодацькій паланці Запорозької Січі виникло на зламі XVII і XVIII століть як чумацький зимівник по дорозі, відомій під назвою Муравський шлях, — ним чумаки везли з Таврії та Криму сіль, вино, солону рибу. Спочатку у ньому було лише декілька хатин.

Ліквідувавши Запорозьку Січ, царська влада наділила землею, довкола чумацького поселення, капітана Лося — за його службу у царському війську. Відтак, невеличке село стало називатися Лосівкою за прізвищем Лося — власника хутора.

Після скасування кріпацтва сюди переселили людей з давнього села Китайгорода, колишньої Полтавської губернії (нині воно в Царичанському районі нашої області). Десять переселених родин принесли з собою і нову назву села — Китайгородка. 1863 року село вже налічувало 45 дворів, тут мешкало 155 чоловіків і 145 жінок.

Після 1917 року створена під керівництвом більшовиків Рада депутатів почала розподіляти майно тутешніх панів Фрея і Гаркушевської.

Свідки сивої історії

Для мене Китайгородка має особливе значення, — говорить дніпропетровчанка Зоя Шевцова, кандидат медичних наук, заслужений лікар України, — бо сюди далекого 1904 року, склавши екстерном іспити в Катеринославському училищі, молоденьким учителем церковнопарафіяльної школи приїхав мій дідусь Михайло Іванович Лоян. Кілька років тому я з рідними проїхалася місцями педагогічної діяльності мого дідуся і відкрила для себе чарівне село Китайгородку з його цікавою історією і сьогоденням. Написала про свої враження у книзі «Таромське: перегук століть» (2009).

Тим часом місцева жителька Інна Ярославівна Кисельова люб’язно погодилася показати місцеві кургани за селом, до яких не так просто дістатися через непрості грунтові дороги.

Отже, спершу ми завітали до Гострої могили з меморіалом. На ньому текст: «Споруджено в пам’ять про жорстокі кровопролитні бої в 1943-44 роках військ 8 гв. армії військ 3-го Українського фронту в районі кургану «Могила Нечаєва». Встановлений 9 травня 1967 року». На жаль, цей меморіал у кепському стані — цегляні стовпчики вздовж алеї поваляні, сходи до меморіалу занедбані.

Проте на самій Нечаєвій могилі так само є меморіал на честь загиблих воїнів, але незрівнянно ліпше упорядкований. З висадженими давно ялинами і молодими листяними деревцями. Ось що являє собою Нечаєва або Гегелина могила — безперечно одне з сімох див нашої області.

Копатимуть наші нащадки?

Ця археологічна пам’ятка, один зі скіфських курганів 3-го століття до нашої ери, ввважається найвищим у степовій смузі Євразії скіфським курганом. Іноді Нечаєву могилу також називають Гегелиною. Назви Нечаєва і Гегелина походять від прізвищ панів, які колись володіли цими землями — одні пани були Нечаєви, інші — Гегели. Напевне, Гегели були сусідами Нечаєвих.

Зараз висота кургану Нечаєва могила сягає понад 15 метрів , а на початку ХХ століття курган був на 3—3,5 метри вище.

У ХІХ столітті провести розкопки кургану Нечаєва могила збиралися відомі археологи Іван Забєлін та Дмитро Яворницький. Проте поміщики і великі землевласники Нечаєви, на території володінь яких знаходився курган, вперто не давали добро на проведення розкопок.

Наприкінці 1943-го на початку 1944 років Нечаєва могила опинилася в зоні активних бойових дій. Прагнучи будь-що утримати Нікопольський плацдарм, гітлерівці перетворили курган на добре укріплену вогневу точку. У ході запеклих боїв пануюча над місцевістю висота не раз переходила з рук у руки. Тепер на місці кровопролитних битв біля підніжжя стародавнього кургану встановлено пам’ятник радянським воїнам. Цим подіям нікопольські поети-фронтовики присвятили свої вірші.

У післявоєнні роки приступити до дослідження Нечаєвої могили планували такі видатні археологи того часу, як А. І. Тереножкін та Б. М. Мозолевський, проте розкопки так і не були розпочаті.

Нечаєва могила залишається недослідженою і донині. Цей стародавній курган підноситься над степом, продовжуючи зберігати свої таємниці. Тепер він вважається найбільшим не розкопаним у нас і, як кажуть у Центрі охорони історичних пам’яток, його ми залишаємо нашим нащадкам.

…Важко передати словами захоплення, яке переживаєш, піднявшись на курган, подолавши 75 сходинок і оглянувшись довкруж. Нечаєва могила варта того, щоб побувати тут! Поблизу знаходиться менший обораний курган. Напевне, там було поховано скіфську царицю. Згори відкривається чудовий краєвид на довкілля.

У садку Гаркушевських зозуля кувала

Після яскравих вражень від відвідин найбільшого кургану краю — Нечаєвої могили (його нібито козаки наносили шапками!) — нам запропоновано побувати також у так званому Гаркушевському саду у двох-трьох кілометрах від Китайгородки. Там на нас чекала несподіванка — дивом збережена могила поміщиці Людмили Гаркушевської.

…Ліворуч жовтіло поле рапсу. Праворуч — достигає пшениця. Попереду — зелений масив лісу, який виріс посеред степу і який тут звуть Гаркушевським садом.

— У Китайгородці народилася я сама, моя мама, бабуся, прабабуся, — розповідає Інна Кисельова. — Від самого малечку я чула від своїх родичів, що у Гаркушевському саду, куди ми приїхали, проживала пані Гаркушевська. Колись тут було дуже красиво. Це зараз усе позаростало. Бузок росте. Дубів багато. Оцей Гаркушевський сад посередині розділявся ставком. А тепер він замулився. А між Гаркушевським садом і першою посадкою є клин поля. Так ось який би засушливий рік не був, на ньому завжди високий врожай. Що б не посадили — чи то пшеницю, чи то ячмінь, чи то рапс, завше тут, коло Гаркушевського саду, буде щонайбільший врожай.

Сюди дуже любили наші люди раніше приїжджати на травневі свята. Така краса була — чисто, вичищено! Не те, що нині. А де плита-надгробок на могилі пані Гаркушевської — я навіть зорієнтуватися тепер не можу.

— А бабуся ваша щось казала про Гаркушевську?

— Казала лише, що вона була дуже красива та що хворіла.

Бабусю мою звали Євгенія Олексієнко, 1923 року народження. А вона чула це від своєї матері. Прабабуся прожила 83 роки.

— Миколо Петровичу! Подивіться, — вигукує Катерина Борисівна, побачивши розкішний берест чи тополину, високу і товсту. Ми фотографуємся коло дерева. Тут, у сирому місці, добре живеться деревам. Правда, вистачає у цій лісовій гущавині й комариків.

Тим часом один з учасників нашої експедиції Сергій Борисович тут же знаходить могилу пані Гаркушевської — масивна плита виявляється неподалік від колишнього ставка, де напевне палять очерет, і нині стирчать його молоді пагони.

Треба йти до машини по воду, пропонує пан Сергій, щоб промити поверхню надгробка й прочитати текст. Прошу Катерину Борисівну прочитати текст на плиті:

«Людмила Олександровна Гаркушевская. Октябрь 1850 (або 1859 чи 1858 — читається важко) — 16 февраля 1882 года».

На плиті намальований хрест. Коло могили виросло дерево. Але, мабуть, з власної волі, а не кимось висаджене. Бо якраз у ногах небіжчиці і підходити тому не дуже зручно. Поряд — яма чи нора, яку могли вирити лісові жителі — скажімо, лисиці.

— Була в цьому саду криничка чи навіть дві — розповідає Інна Кисельова. — Одна — по той бік ставка. Ми завжди ходили до нього воду пити. Така вода чиста та добра. Може, вона якась цілюща була. Поле ж поблизу недарма так добре родить. Джерела десь є під землею. Вологи вистачає.

У саду весело співало птаство. На прощання озвалася в лісі зозуля. Я записав її голос на згадку на диктофон з власним іронічним рядком: «У саду Гаркушевських нам зозуля кувала…»

Потім ми об’їхали панський сад, цей зелений масив, з другого боку і побачили греблю, яка височить перед колишнім ставком. До лісу-саду тече струмок. Машина перетинає дорогу, під якою лежить бетонна труба для протоку води. Коло греблі кусючі комарі, а кропива-жалива жалить добряче — не порівняти з тою солодкуватою, яка росте на Нечаєвій могилі.

Ми прощаємося з привітною Інною Ярославівною, яка ще й почастувала мандрівників смачним борщем. Хотіли було заїхати і до саду пана Хрея (перероблене народом прізвище поміщика німецького походження Фрея) — він з протилежного боку Китайгородки. Та залишили ці відвідини на потім. Ми й так сповнені враженнями цього дня.

Gorod.dp.ua на Facebook.


[email protected]  (13.06.14 15:16): Могильная плита Людмили Гаркушевскої біля ставка знаходиться не на місці похоронення. Могила знаходиться у північно-західному кутку саду, в заростях там знаходиться й надгробок, він дуже заглиблений в землю. А могильну плиту свого часу навіть використовували в якості підставки під водяний насос біля ставка в селі Китайгородка, потім знову відтягнули в садок, але поклали не на могилу. Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
65
лет со дня первой местной телевизионной передачи в Днепре

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте