16-річний Станіслав Буряк робить макети храмів з сірників

У школі нам показали його сірникові церкви.

— Як народилася ідея?

— У лютому цього року я побачив в Інтернеті зроблені кимось маленькі копії церков. Сподобалося. Тож вирішив і собі таке зробити. В Інтернеті в соціальних мережах є відео, де один чоловік навчає різних елементів роботи з сірниками. Перші дві мої роботи були просто церкви. Тоді створив картину і планую в майбутньому зробити ще декілька картин — ще досконаліші. Щоб зображення було вже кольорове.

Фарбувати сірники треба акриловими фарбами. Кращі роботи виходять з коричневих сірників. А останню свою роботу вирішив присвятити Запорозькій Січі — звернувся до трибанної січової церкви. У різних книжках юнакові траплялося бачити зображення цієї головної Січової церкви і закортіло самотужки зробити її макет. Буквально звечора, напередодні нашого приїзду Стас закінчив робити цю церкву. Планує доповнити її хатками-куренями, в яких жили на Січі наші предки-запорожці.

Дзвіницю з зелених сірників виготовив за готовим вже проектом. А потім, удосконаливши майстерність, став робити власні оригінальні проекти. До останньої церкви намалював окремо проект, профільний зріз, вид спереду, збоку, за яким заходився ліпити свій витвір.

— Що хочеться ще зробити?

— Не повірите: якось наснилася ідея зробити з сірників справжнісінький замок. Завдання не з простих: там нові для мене елементи, яких я ніде ще не зустрічав. Але складність роботи мене не лякає. Гадаю, вийде у мене непогано. Також хочеться зробити різнокольорову картину. Знаю як це зробити. На все задумане потрібні лише матеріали і час.

— Скільки ж йде матеріалу на одну таку церкву?

— В залежності від її об’єму. В середньому не менше двадцяти упаковок сірників по 10 коробків. Ось і рахуйте, скільки це сірничин.

Сам Станіслав не підраховує кількості сірничин. Бо багато серед них трапляється браку, кривих сірників або таких, з яких відпадає сірка. Або вони просто ламаються… Всяке буває.

Інтернет виручив хлопця в ще одному захопленні: малюванні. До лютого, коли прийшло нинішнє захоплення сірниками, він навчався за відеороликами з Інтернету малювати кульковою ручкою. Ця техніка відрізняється від малювання олівцем, є свої особливості: штрихування паралельне, перехресне, додавання різних відтінків. Щоб зробити все ідеально, штрихування займає багато часу. Використовує юнак не звичайний папір, а папір для креслення. Він цупкіший. По ньому виходять гарні малюнки різнокольоровими ручками. Хоч віддає перевагу чорній ручці.

Хлопець демонструє свою призову роботу «Місто майбутнього», яка зайняла в області призове місце.

— Вона віддзеркалює яскраву творчу уяву нашого юного митця, — з гордістю каже директор школи, де навчається юнак, Юрій Володимирович Пивоваров. — Серед учнів я сам вперше бачу таку обдаровану дитину з такими здібностями, і обласне журі теж гідно оцінило роботу Станіслава. З десяток років на обласні конкурси таких робіт з подібною фантазією ще не було. Це я цитую думку членів журі.

Торік Станіслав брав участь у конкурсі малюнків «Дніпропетровській області — 80 років».

Як поет Стас визнаний переможцем Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка в Києві. Наказом від 7 квітня 2013 року його нагороджено дипломом третього ступеня, підписаним міністром освіти і науки України Дмитром Табачником та головою журі відомим українським поетом Борисом Олійником.

— Вірші пишу за натхненням або якщо в школі запропонують якусь тематику, — говорить Станіслав. — Одним словом, вірші можу писати, але не завжди знаходжу на це час.

Кажуть, щоб зрозуміти поета, треба побувати на його батьківщині. Юний поет і художник Станіслав живе в Костянтинівці. Це за п’ять кілометрів від його рідної Березнуватівської школи, над мальовничим ставком, у балці, яка здатна надихати на ліричний лад.

Вчитель історії Ольга Дмитрівна Борейко:

— Стас — всебічно обдарована дитина. Так хотілося б, щоб він на журналістику в нашому університеті пройшов. Ще п’ятикласником він зізнався в любові до рідного села: «Тріпоче серце — я принишк, село найкраще це Ірпік»… Довго пояснювати, що таке Ірпік. Колись давно його селу Костянтинівка присвоєно за заслуги ім’я РПК — районного партійного комітету. Звідси ця незвична назва…

Станіславів батько Микола Олександрович працює механізатором. А мама Олена Іванівна — на фірмі в селі Єлізарове. Молодша сестричка Аліна навчається в сьомому класі. Станіслав ще роздумує, куди йому вступати після школи. Вирішиться це остаточно на сімейній раді.