Козацька зброя. Зроблено на Нікопольщині

Усе своє свідоме життя він пропрацював токарем в інструментальному цеху Нікопольського Південнотрубного заводу. Зав­жди хотів робити своїми руками щось незвичайне, щось важливе для людей.

Вогник у душі Івана Онікієнка запалився в далекому 1990 році, під час грандіозного святкування 500-річчя українського козацтва. Тоді на Нікопольщину, до могили славного отамана війська запорозького Івана Сірка, що біля Капулівки, з’їхалися гості не лише з усього СРСР, а й з інших країн.

— Пам’ятаю, тоді козаки із Західної України приїхали на свято з козацькими шаблями, з гарматами... А у нас, у справжніх нащадків запорозьких козаків, нічого цього не було. Ми навіть не бачили справжньої козацької зброї, — згадує Іван Онікієнко.

У результаті такого «відкриття» в 1992 році в Нікопольському районі народилася громадська організація «Чортомлицька Січ». Засновником і першим отаманом став Володимир Саламаха — нащадок джури (зброєносця) славного Івана Сірка. Писарем обрали Леоніда Бурду (нині вже покійний).

— А ось з козацькою зброєю, вірніше, з її виготовленням, все виявилося набагато складніше, — говорить Іван Андрійович. — Адже в той час ще не було літератури саме на цю тему, яка є зараз. Щоб знайти хоч якусь інформацію, почав вивчати книги про запорозьких козаків, про їх життя і культуру. Потім стали їздити в музеї, де можна було «наживо» розглянути ті ж шаблі або пістолі, виставлені там.

Першим виробом капулівського майстра стала козацька гармата. І доля у неї знатна — незабаром після виготовлення її подарували тодішньому лідеру СДПУ(о) Віктору Медведчуку. В цілому ж (забігаючи трохи наперед) скажемо, що сьогодні вироби Івана Онікієнка зберігаються в колекціях не тільки українських, а й закордонних колекціонерів. Зокрема, перша виготовлена ним булава «поїхала» як подарунок до Америки.

Сьогодні в «послужному списку» Івана Андрійовича — справжні перначі, булави (спочатку бойова зброя, яка згодом стала символом влади у козацької старшини), кинджали, блискучі шаблі різних видів, порохівниці, пістолі, мушкети, гармати...

Для створення таких незвичайних виробів потрібно, за словами майстра, спочатку створити модель майбутнього виробу в голові, потім відтворити його на папері. Як правило, шаблі виготовляються з ресорної сталі — вона більше підходить для роботи. Підібраний для роботи метал потрібно вирівняти, виточити, відшліфувати. Спеціальним інструментом — штихелем — вибиваються малюнки. Чудово виглядають на зразках козацької зброї всілякі камені та прикраси.

Втім, Іван Андрійович вміє працювати не тільки з металом. Він створює історичні моделі і з інших матеріалів. Наприклад, порохівниці — із рогів тварин. Чохли для шабель, ножів та іншої холодної зброї можна виготовити з тоненьких пластикових труб, надаючи їм гарного вигляду за допомогою неординарних прикрас. А от виготовлення копій історичних гармат — це вже робота не тільки з металом, а й із деревом, яке потребує ретельної обробки. Отож Івана Онікієнка можна назвати майстром на всі руки.

Де він навчився всьому цьому? Чомусь — у батька, який був ковалем. У дитинстві Іван Андрійович із задоволенням йшов на уроки трудового навчання. Крім того, як ми вже говорили, наш герой довго працював на Нікопольському Південнотрубному заводі токарем. Там і набув досвіду. А щоб навчитися виготовляти зброю, впевнений він, потрібно мати велике бажання, працьовитість і терпіння.

Іван Онікієнко не дуже любить, коли його запитують, скільки часу потрібно для виготовлення чогось конкретного. Немає однозначної відповіді на це запитання.

— У будь-якій справі людині потрібні настрій і натхнення, — каже майстер. — З примусу нічого доброго не вийде. Тому буває, що на одну шаблю йде більше місяця — це в тому випадку, якщо робити її з душею.

Крім того, є й інші фактори, що впливають на час виготовлення виробу. Наприклад, наявність матеріалів, необхідних для цього, — бронзи, міді, латуні та інших. Все, що у людей було непотрібного з кольорового металу, вони давно здали в металобрухт. Тому доводиться йти в ці пункти і просити, щоб продали якісь шматки того, що тобі потрібно. Та й умов для роботи практично немає. Якби була майстерня — було б чудово. Але майстерні немає. Доводиться клепати, точити і шліфувати в будинку, в невеликому коридорчику. Прямо на підлозі, де під столом ховаються великі лещата та інші інструменти.

У нинішньому році, 9 Травня, козаки громадської організації «Чортомлицька Січ» відзначили 20-річчя з дня заснування своєї організації. І це не випадкова дата — саме 9 травня, за деякими історичними даними, Іван Сірко вперше був обраний на Чортомлицькій Січі кошовим отаманом. Ювілей відсвяткували на свіжому повітрі, на місці старої могили отамана в істинно козацькому дусі.

За відродження та збереження української духовної спадщини, популяризацію народних традицій культури та активну участь в обласному фестивалі-ярмарку «Петриківський первоцвіт» Іван Андрійович був нагороджений дипломом голови облради. Також він має декілька грамот від районної влади. Його роботи постійно виставляються на святах Нікополя і району. Це й не дивно — усі, хто бачив вироби Івана Онікієнка із Капулівки, без перебільшень можуть сказати, що їх дійсно можна назвати чудесами Нікопольщини.