Фортеця Кодак
Вона була побудована у липні 1635 року французьким інженером Гійомом Левассер де Бопланом навпроти Кодацького порога. Нині залишки фортеці знаходяться на території с.Старі Кодаки поблизу Дніпропетровська.
У серпні 1635-го запорожці під проводом гетьмана Сулими зруйнували Кодацьку фортецю. Вона була відбудована німецьким інженером Гекантом у 1639 році, її розміри збільшилися майже втричі, були побудовані католицький костел і монастир, православна церква. Вогневу міць посилили артилерією, встановили величезну сторожову вежу.
1 жовтня 1648 року Кодак був взятий за наказом Богдана Хмельницького (який за переказом влучно висловився на адресу цієї фортеці: «Manu facta manu distruo» («руками створене руками і руйнується») і перетворений на опорний пункт українського війська.
За гетьмана Івана Мазепи Кодак був сторожовим постом супроти Січі. У 1711 році за умовами Прутського мирного договору разом з іншими фортецями на півдні України був зруйнований. Згодом Кодак був козацькою слободою, центром Кодацької паланки. У кінці XVIII ст. Кодак перейменовано на с.Старі Кодаки, тут оселилося багато запорожців після зруйнування Нової Січі. Руїни Кодака збереглися до наших днів.
Могила Івана Сірка
Могила легендарного кошового Запорозької Січі знаходиться у с. Капулівці Нікопольського району.
Кошовий отаман Іван Сірко очолював запорозьких козаків у боротьбі проти турецько-татарської агресії у другій половині XVII ст. З 1663-го по 1680 рік з перервами І.Сірко обирався кошовим отаманом Запорозької Січі вісім разів. Козаки шанували його за мужню вдачу, за відстоювання політичної самостійності Січі, де він перебував понад 26 років, здійснив близько 100 військових походів, не програв жодної битви.
Досі жива легенда, що п’ять років після смерті кошового козаки возили його з собою в походи, а пізніше його праву руку виносили перед битвою наперед і перемагали ворога.
Річка Оріль
Це — невелика притока Дніпра завдовжки 320 кілометрів. Вона дуже гарна, повновода, з надзвичайно мальовничими берегами. Прозорі води Орелі завжди були багаті на рибу та іншу живність — раків, черепах, молюсків. Вона протікає через природний Дніпровсько-Орільський заповідник, чарівні лісові масиви і степові зони. Навіть у дуже спекотне літо завдяки джерелам річка залишається прохолодною.
Орнітологи цілком виправдано називають Приорілля пташиним Ельдорадо: понад 170 видів птахів обирають долину річки своєю домівкою в різні пори року. Тисячні зграї диких гусей, поселення білих чапель, токовий політ бекаса і загадковий голос бугая — все це ще можна побачити і почути на благословенних берегах Орелі. Майже в кожному приорільському селі гніздяться лелеки — ще одна неповторна риса місцевого колориту.
Щодо походження назви Орелі, то одна з легенд свідчить: жив колись на Рящанській горі Змій, який щороку забирав у неволю найкращу дівчину з навколишніх сіл. Одного року в тих краях поселилась родина, в якій було три сини-ковалі та красуня донька. Прийшла черга і до красуні йти до Змія. Не погодились з цим брати і вирішили боротися зі Змієм. Викували собі по важкому мечу і розпочали битву зі Змієм. Сили були нерівними, але любов до сестри надихала братів все сильніше й сильніше. Юнаки виграли битву. Знесилений Змій захотів пити і почвалав напитися до Дніпра. Брати впрягли змія в плуг і проорали за ним глибоку борозну. Визволені з полону дівчата заплакали від радощів і рясні дівочі сльози наповнили борозну. З тих пір і несе Оріль до Дніпра чисту, як дівоча сльоза, воду.
Свято-Троїцький собор
Собор у Новомосковську — одна з найбільш визначних споруд української дерев’яної архітектури ХVІІІ–ХІХ ст. Це єдиний в Україні хрещатий, дев’ятикамерний, дев’ятибаневий храм. Великі розміри надають споруді монументального характеру. Собор побудований народним майстром Яковом Погрібняком, описаний Олесем Гончаром в однойменному романі.
Петриківка
Селище міського типу, центр району, яке відоме своїм народним мистецтвом — петриківським живописом.
Петриківський розпис починався у вигляді стінопису та декору речей хатнього вжитку. Із покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, який щодалі все більше удосконалювався. Поступово із петриківських селян виділилася група професіональних майстрів, які розписували не тільки інтер’єри хат, а й скрині, народні музичні інструменти, а потім почали робити й паперові примірники розпису. Ці вироби продавали на місцевому базарі та вивозили за межі області.
В селищі працює Центр народного мистецтва «Петриківка». Він став першим підприємством в Україні, де народні майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. Він об’єднує близько 40 майстрів, які створюють вироби з петриківським розписом за давніми народними традиціями регіону. У центрі 24 члени Національної спілки художників України і шість заслужених майстрів народної творчості України.
Ще однією прикрасою Петриківського краю є хутір Галушківка, заснований наприкінці XVII сторіччя запорозькими козаками, які селилися на території Дикого Поля,у складі Протовчанської паланки Війська Запорозького. Нині це територія села Гречане Петриківського району. До комплексу входять макет козацького укріплення Січ та три селянські садиби, збудовані наприкінці ХІХ сторіччя. В першій садибі — корчма та музей селянського побуту, друга — садиба гончара, а третя — оселя художника, справжнього майстра відомого на весь світ Петриківського розпису.
Комплекс Китайгородських церков
Село Китайгород Царичанського району засноване в другій половині XVII століття, зберегло до сьогодення залишки замку — земляного укріплення кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століття та Української укріпленої лінії, збудованої в ХVІІІ столітті. Але, безперечно, перлина серед цих пам’яток — Китайгородські церкви, споруджені в середині ХVІІІ ст.
Єдиним архітектурно-історичним комплексом вважаються три церкви у Китайгороді: Успенська, Миколаївська та Варваринська. Фундатором церков був сотник Павло Єрофійович Семенов, який походив з родини лівобережних козаків Полтавського полку. Будучи людиною заможною сотник Семенов спорудив власним коштом три муровані церкви. Найбільшою серед них є Успенська. Деякі дослідники вважають, що першою серед Китайгородських церков була збудована Миколаївська, надзвичайно цікава і своєрідна з точки зору архітектурного рішення. Третя ж церква, Варваринська, збудована на одній площі з двома іншими.
Доля Китайгородських церков виявилась складною. До 1959 року всі три церкви були діючими. Але в кінці 50-х років під приводом ремонту приміщень релігійні відправи заборонили, а в Успенській церкві розмістили експозицію Царичанського районного музею. Церковні споруди Китайгорода використовувались як складські приміщення при будівництві місцевої школи або просто стояли з вибитими вікнами і дверима. У другій половині 60-х років ХХ ст. на хвилі зацікавленості громадськості історією України і окремих регіонів про Китайгородський церковний комплекс знову «згадали» дослідники. У 1970-му силами майстрів Чернігівських реставраційних майстерень розпочалися ремонтні роботи на Успенській церкві. Саме тоді в ній був відкритий склеп. Наслідки діяльності ремонтної бригади виявились фатальними. Знайдене у склепі поховання родини сотника П.Є.Семенова було пограбоване, а знайдене поховання виявилося нікому не потрібним. Наступним етапом в історії церков були ремонтні роботи, які розпочалися у 1986-му і завершилися у 1996 році.
Запрошуємо відвідати та оглянути пам’ятки історичного, етнографічного та культурного надбання нашого краю. Бажаємо приємних вражень та несподіванок.
Автор: Ірена Мельничук
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |