Право на чисте повiтря потрiбно вибороти

Так думаємо ми, приречено спостерігаючи за димом, який виповзає з заводських труб, і вдихаючи чергову порцію отруйних речовин. Але чи правильно змиритися і нічого не робити з ситуацією, яка склалася? Які кроки варто зробити тому, хто хоче, щоб екологічна обстановка в рідному місті стала кращою? Про це ми поговорили з Павлом Хазаном, експертом з питань сталого розвитку Української екологічної асоціації «Зелений світ».

— В 2008 році я брала інтерв’ю у фахівців з кафедри екології Дніпропетровської медичної академії, які сказали, що рівень забруднення повітря у нашому місті катастрофічно високий. Щось змінилося з того часу?

— Ситуація з 2008 року не змінилася: немає причин, щоб це сталося. На сьогоднішній день Дніпропетровськ є одним з найбільш забруднених міст України і навіть Європи. З точки зору санітарного стану ситуація неприйнятна. Хоча якщо порівнювати наше місто з Дніпродзержинськом чи Запоріжжям, то, в них ситуація ще гірша. На сьогоднішній день ми рухаємось до збільшення забруднення. Навіть якщо не збільшувати забруднення атмосферного повітря в загальних обсягах, то забруднення, яке вже є у флорі, фауні, ґрунті та організмах людей, достатньо для того, щоб загальна ситуація щодо стану здоров’я населення погіршувалася й надалі.

Повітря Дніпропетровська, за експертною оцінкою, на 60 % забруднюється автотранспортом і майже на всі решту 40 % — промисловими підприємствами.

— Сьогодні ми говоримо про промислове забруднення. Чиновники кажуть, що кількість викидів в атмосферу зменшується…

— На жаль, на сьогоднішній день ані в місті Дніпропетровську, ані в Дніпропетровській області немає системи моніторингу, тому сказати точно, зменшується чи збільшується забруднення, дуже важко. Найбільш повну інформацію можна знайти у звіті Управління екології та природних ресурсів Дніпропетровської області — це структура Міністерства екології та природних ресурсів України. Ми користуємося цією інформацією в своїй роботі, але розуміємо, що багато цифр не відповідає дійсності. Можна припустити, що якесь конкретне підприємство зменшило викиди, наприклад, що завод ім. Карла Лібкнехта зменшив викиди в повітря через те, що там поставили більш сучасне обладнання. Але якщо ми візьмемо, наприклад, Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського і Дніпрококс, то там немає ані системи фільтрації повітря, ані системи фільтрації скидів до поверхневих вод. Отже, ці заводи дають достатньо високий відсоток у забруднення атмосферного повітря. Але на сьогоднішній день найпотужніший забруднювач у Дніпропетровську і один з найпотужніших взагалі в Європі — це Придніпровська ТЕС. Мало того, що її обладнання працює без системи фільтрації, це підприємство ще дозволяє собі робити несанкціоновані залпові викиди в атмосферу. Десь з середини літа, з 6–7-ї години вечора і до півночі, підприємство робило достатньо потужні викиди. Жителі довколишніх районів відчували це своїми легенями. За нашими оцінками, кількість забруднюючих речовин, яка була викинута в повітря, в 50–150 разів перевищила гранично допустиму концентрацію. Але це не зафіксовано ні в яких офіційних джерелах. Ось приклад нахабного нехтування чинним законодавством, приклад зневажання громадської думки. Протягом місяця ми намагалися зустрітися з представниками станції, але зустрічі не відбулося. На сьогоднішній день вони просто трошки зменшили свої викиди, але працюють в штатному режимі.

— Але є ж контролюючі органи, які повинні відстежувати такі випадки…

— Є — це екологічна інспекція, яка знаходиться в структурі Міністерства екології. Там є відділ, який контролює підприємства.

— Як відбувається такий контроль?

— В нашій організації «Зелений світ» є громадські інспектори. Ми пропонуємо контролюючим органам залучати їх, і на деяких підприємствах це відбулося, але більша частина перевірок проводиться без громадських інспекторів. До речі, за те, щоб представників української екологічної асоціації «Зелений світ» допустили в громадські інспектори, ми боролися майже 2 роки. Інспекція пішла на це тільки після телевізійної передачі, де в прямому ефірі було підняте це питання. Вони намагаються зробити так, щоб громадськість не знала про реальний стан проблем, хоча насправді інспекція має про це говорити. Тому заяви чиновників про зменшення викидів не відповідають дійсності. Якесь окреме підприємство, можливо, їх і зменшило, але принципово обсяги викидів в атмосферу не змінюються. На прикладі Придніпровської ТЕС ми бачимо, що ніякого контролю немає. В нашій країні кожне підприємство отримує ліміти, відповідно яким воно може скидати в повітря забруднюючі речовини. На наш погляд, це принципово не правильно. Треба створити такі умови, щоб підприємству було невигідно це робити. Так робиться в Західний Європі, Америці, Австралії — якщо підприємство забруднює атмосферне повітря, йому невигідно працювати. Там є певні економічні важелі. Українське законодавство — одне з найпрогресивніших в Європі, але там, де йдеться про штрафи і санкції за забруднення навколишнього середовища, є можливість уникнути серйозних покарань.

— Тобто система штрафів в нас є?

— Безумовно. В кримінальному кодексі є статті, які передбачають відповідальність за порушення екологічного законодавства, починаючи з елементарних маленьких випадків, коли фізичні особи забруднюють воду, атмосферу чи ґрунти, і закінчуючи великими підприємствами, які заподіюють серйозну шкоду навколишньому середовищу.

Громадяни Дніпропетровська і Дніпропетровської області найняли чиновників обласної інспекції для того, щоб ті налагодили контроль над станом довкілля, тому останні відповідальні за це.

— Але якщо ця система не працює?

— Тоді начальнику інспекції треба звільнитися з роботи за власним бажанням, якщо він не справляється зі своїми обов’язками, а на його місце чиновник з міністерства, який має на це право, повинен призначити іншого. Якщо не справляються службовці інспекції, то він має звільнити цих людей і знайти інших.

В міській раді теж є інспекція, яка повинна контролювати ці процеси. Чомусь жоден депутат міської чи обласної ради не виніс питання забруднення навколишнього середовища на відповідну сесію, хоча це ж стосується і громади Дніпропетровська. Якщо депутат не справляється зі своїми повноваженнями, треба просто покласти свій депутатський мандат.

Виникає питання і до громадян стосовно того, кого вони обирають до органів влади, — адже вся вертикаль влади формується за рахунок вільного волевиявлення народу.

— Уявіть собі таку ситуацію: кожну ніч в одному з районів міста з’являється сторонній запах у повітрі. Неможливо відкрити вікна. Куди звернутися, щоб з’ясувати, що відбувається? Як з’ясувати, хто забруднює повітря?

— Все залежить від того, що відбувається. Якщо людина відкрила вікно і відчула запах газу, то треба подзвонити до газової служби. Але якщо якийсь сторонній запах існує тривалий період, громадянину треба звернутися до інспекції або до міського голови, який в тому числі відповідає за ситуацію в місті. Є санітарні служби, які теж мають контролювати якість повітря. Ну а далі можна звертатися і до обласної ради, і до державної обласної адміністрації. Звичайно, у кожного громадянина є можливість звернутися до суду. Є успішний досвід, коли люди виграють суди у органів державної влади. Це важко, для цього треба багато зусиль, але це можливо. Наше законодавство надає таку можливість. Інша річ, наскільки просто звернутися до суду. Ми стикалися з ситуацію, коли не приймають позов, просто не хочуть приймати. Буває, що навіть коли є судове рішення, воно не виконується. Щоб громадяни мали можливість відстоювати свої права придумали громадські організації. Вони є в кожній демократичній країні. Наприклад, Українська екологічна асоціація «Зелений світ» — це перша незалежна екологічна громадська організація в Україні. І це вже потужна організація, до якої дослухаються.

— Ви сказали, в нас нема системи моніторингу, але вона потрібна. Що для цього необхідно? Повинна з’явитися окрема лабораторія, яка буде постійно проводити ряд аналізів?

— Треба відрізняти моніторинг від лабораторних досліджень. Моніторинг — це інформаційна система довгострокового дослідження навколишнього природного середовища, яке проводиться методично, регулярно, комплексно, безперервно і на основі великого масиву даних. Прикладом такої системи може бути система, яка включає в себе датчики, розміщені в різних частинах міста. Це може бути 50, 100 або 1000 датчиків, які наприклад будуть контролювати атмосферне повітря. Регулярно — скажімо, 10 разів на день, через певний проміжок часу з цих датчиків знімаються показники. Потім всі дані передаються на сервер та аналізуються. Сьогодні контролюючі органи проводять окремі відбори проб, які взагалі не можна вважати моніторингом. На деяких підприємствах існують свої системи моніторингу, але вони пристосовані для виробничих потреб, а не для відстеження забруднення навколишнього середовища.

Подивимось на позитивний досвід Голландії. В них у кожному місті є кілька сотень місць, де відбираються проби, є кілька базових станцій і є лабораторії, на сайти яких можна зайти та подивитися всі необхідні дані. Більш того, у всіх громадян є вільний доступ до інформації, тобто людина, яка живе в Амстердамі чи Гаазі, може подивитись он-лайн, що відбувається в її місті. Нам до цього ще треба йти. Людина повинна мати вільний доступ до інформації згідно з нормами міжнародного права та чинного законодавства України.

— Одна людина сама по собі теж може зашкодити атмосфері. Наприклад, восени мешканці приватного сектора часто палять листя...

— Треба розуміти, що шкода, яку наносять люди, які спалюють листя, і шкода від викидів великих підприємств — це абсолютно різні речі. Негативний внесок, який завдають навколишньому середовищу люди, які спалюють сміття мізерний у порівнянні з тим грандіозним забрудненням атмосфери, яке здійснюють промислові підприємства. Але якщо людина забруднює повітря в місті, спалюючи листя чи що-небудь інше — це злочин, і це питання до місцевої міліції. Якщо людина таке робить, то вона повинна нести адміністративну чи кримінальну відповідальність в залежності від ситуації.

— В Дніпропетровську багато великих підприємств-забрудників. Треба, щоб всі вони поставили очисні споруди. Як цього домогтись?

— Спочатку треба спитати себе, чи потрібні ці підприємства нашому місту взагалі? Ні я, ні мої родичі чи друзі не маємо ніякого зиску з того, що в Дніпропетровську є металургійний завод. Цей зиск має хазяїн заводу. Уявіть собі: якийсь олігарх, який зараз, можливо, відпочиває на своїй яхті десь в Адріатичному морі, тримає в нас підприємство, яке, забруднюючи повітря Дніпропетровська, шкодить здоров’ю населення. Чому воно має працювати в нашому місті? Чи потрібна нам Придніпровська ТЕС? Для кого виробляється це тепло, 60-70% якого губиться, поки дійде до споживачів? Чи потрібний нам Дніпрококс? Ні, не потрібні! Це глобальне питання, але міській раді треба його поставити. Власнику треба пред’явити певні вимоги до існування його власності на території нашого міста. І громада повинна вирішувати, бути в нас підприємствам чи ні.

Підприємствам треба перевірити, чи відповідають встановлені в них фільтри існуючим нормам. Насправді це легко зробити. Господар на своєму подвір’ї не питає сусіда, що йому робити, але, якщо він шкодить сусідові, той буде чинити якусь протидію. В нас є громада. Якщо вона вважає, що це підприємство потрібне нашому місту, то треба перевірити, чи дотримується воно відповідних норм.

— Є приклади успішного вирішення таких проблем?

— Приклад успішного вирішення питання — Дніпровський крохмале-патоковий завод. Це підприємство забруднювало навколишнє середовище. Громада була незадоволена і завдяки «Зеленому світу» змусила підприємство встановити очисні споруди, які коштували більше 2 млн гривень. Є інший приклад — Ігреньське сміттєзвалище. Громада вимагала його закрити, тому що жити поблизу було нестерпно. Була серйозна громадська кампанія, результатом якої стало закриття цього звалища. І це яскравий приклад того, як люди змогли вирішити такі проблемні питання, використовуючи для цього конституційні норми.

— На жаль, зараз в Україні влада приділяє небагато уваги екологічним питанням і громада не завжди усвідомлює, що повинна сама відстоювати свої права, в тому числі і стосовно захисту навколишнього середовища. З цього можна зробити висновок, що ми — країна третього світу?

— Ні. Ми навіть не країна третього світу. Якщо ми не звертаємо уваги на ті процеси, що відбуваються в Україні: на утиски свободи слова, процеси, пов’язані з безглуздою зовнішньою політикою, яку зараз веде наша країна, — то ми перетворюємося на країну з нестабільними системами на кшталт Гондурасу й Судану. Україна — один з центрів світової культури, літератури, музики, мистецтва — перетворюється на нестабільну систему. І це все відбивається і на екологічній ситуації. На сьогоднішній день ми є промисловим майданчиком для місцевого та закордонного олигархату. Ми йдемо в нікуди. І так буде, поки не відбудуться зміни. Коли людина зрозуміє, що вона керує своєю країною і від неї щось залежить, — тоді в нас і відбудуться зміни на краще.