Як син кадрового військового, фронтовика Володимир не міг не піти тією ж дорогою - вдягнув погони вже у 15 років. Навчався у перших Московському та Ленінградському артилерійських училищах. У 10 класі Недобєжкіна в числі десяти відібраних курсантів відправили у Ростов-на-Дону. Хлопці губилися у здогадках, що ж їх чекає попереду. Знали, що в Ростові є протитанкове училище.
- У нас була думка: всі медалісти, добре служили, і раптом – у протитанкову артилерію, у піхоту, - згадує полковник Недобєжкін. Приїхали: гола казарма. Оголосили, що складатимемо екзамени. Ми й вирішили, що коли не здамо, то нас відправлять назад у Ленінград. Та нам сказали: «Іспити ви не склали, але всі залишаєтеся тут».Так ми стали слухачами щойно сформованого Ростовського вищого артилерійського інженерного училища. З тих пір слова «секретно» і «надзвичайно секретно» супроводжували мене до самого звільнення з армії.
"Семимильними кроками розвивалася лише техніка"
- То Ви вже в училищі отримували секретну інформацію?
- В Ростові нас учили за програмою вищого навчального закладу. А коли почали викладати спеціальну техніку, ще й зі штампом німецьким двигун ракетний, наприклад - ми зрозуміли, до чого йдеться. Це абсолютно нова техніка, не та, якою користуються артилеристи. Коли потрапили на полігон «Капустин яр» на стажування, уже побачили й ракети. Ми дивувалися, що там діяли зовсім інші формування – відділення, команди. Що це за футбольний клуб?
- І куди Ви потрапили після навчання?
- Як таких, ракетних військ ще не було. Призначили мене у м. Комишин - у ракетну бригаду, яких на той час було тільки п'ять у Союзі. Прослужив там рік і сім місяців, коли викликають у відділ кадрів і пропонують поїхати на нове місце. А у мене вже були дружина і півторарічна донька. Я сказав, що не хочу їхати. "А вашого бажання і не треба. Але житла там нема, сім'ю із собою не брати". Ну що ж, я - офіцер, давав присягу. Дружині довелося звільнятися з роботи і їхати з дитиною до своєї матері.
- Яким Ви побачили нове місце роботи?
- Голий степ, і тільки у квітні там цвітуть тюльпани -краса! Оселився в офіцерському гуртожитку в солдатській казармі, до місця роботи 30 кілометрів. Згодом на станції Тюра-Там із сім'єю зняли мазанку. Коли йшли дощі, зі стелі відвалювалися шматки глини, тому люльку з дитиною накривали фанерою - донька на Байконурі й виросла. Прожили так років два. А потім отримали двокімнатну "хрущовку" на двох господарів у військовому містечку. В 1960 році народився син, тільки тоді переїхали в окрему двокімнатну квартиру. На полігоні штатні категорії були вищі за звичайні. Але побут - нікудишній. Молока для дитини нема, чоботи відремонтувати ніде. Дитячого садочка теж немає. 2 січня 1957 року відкрили першу школу. Усе це поступово з'являлося. Семимильними кроками розвивалася лише техніка. І насамперед будували стартовий майданчик. У Комишині були ракети Р-1 і Р-2 - це прообраз німецьких ФАУ. А тут, на новому полігоні, - зовсім інша техніка.
Існувало тільки одне слово: "Треба!"
- То ми були першими чи німці? Як щодо закидів, що наші в них усе передрали?
- Таким, хто таке стверджує, можу відповісти, що вони... (стукає по столу). У нас ракетні розробки проводили ще в тридцяті роки! Перший запуск радянської ракети відбувся у 1933 році. А потім почалася війна. Німців чим били? "Катюшею". А що таке "Катюша"? Це реактивний снаряд, тільки на твердому паливі. Але під час війни розробки ракетної техніки пригальмували. Натомість у німців це було поставлено на потік. У 1945 році радянські спеціалісти поїхали до Німеччини. Тоді американці вже перевезли до себе Вернера фон Брауна - головного конструктора німецьких ракет, а з ним і провідних спеціалістів, техніку і документи. Так що нашим у Німеччині дісталося тільки залишки підбирати. Браун справді видатний розробник техніки, однак ФАУ недосконалі. Вони тільки допомогли нам прискорити роботи. Я відповідаю за свої слова, оскільки починав у ракетній галузі з низів. Перші ракети Р-1 і Р-2 - це власне, поліпшене виробництво.
- Розкажіть про Байконур.
- До 1961 року Байконур називався "П'ятий науково-дослідний випробувальний полігон Міністерства оборони СРСР", створювався він для бойових міжконтинентальних балістичних ракет. А після того, як Міжнародна авіаційна федерація зареєструвала космічний політ Гагаріна, закріпилася назва "Космодром Байконур". А насправді Байконур - це глухе село в 300 кілометрах від майданчика.
- А яким чином полігон почав слугувати мирному космосу?
- Корольов зумів переконати керівництво: мовляв, усе одно запуск іде, давайте зробимо корисне навантаження. Запустили 4 жовтня 1957 року перший супутник, другий - уже 3 листопада, із собакою Лайкою. Часу нам давалося дуже мало. Хрущов викликає Корольова: "Треба до 40-ї річниці революції подарунок!" І ми, як ковбасу, супутники випускали. Це був каторжний труд. Робочий день в офіцерів ненормований. Вся техніка нова, в стадії відпрацювання. В пресі писали тільки піднесено, святково. Змогли людям вселити думку, що все просто робиться. Перший загін будівельників висадився на станції Тюра-Там у січні 1955 року, а вже у травні 1957-го відбувся перший запуск! Уявіть собі темп. Молоді офіцери жили в районі технічної позиції в плацкартних вагонах, по двоє в купе. Весь контингент полігону, крім командування, - віком до тридцяти років. Існувало тільки одне слово: "Треба!". Ми розуміли, що створюємо престиж держави
- Які безпосередньо у Вас були завдання на космодромі?
- Що таке чорний ящик, знаєте? Я займався телеметрією ракети, а під час гагарінського пуску був начальником телеметричної команди, капітаном. Телеметрія і на борту ракети, і на наземному обладнанні стоїть. Результати випробувань завжди записуються, аналізуються. Потім на засіданні технічного керівництва доповідають: ось таке має бути, а ось так було. Спеціалісти починають докопуватися до причини, міняють прилади, це нормальний процес Бойова обслуга на старті сягала 600 чоловік. Я був у випробувальній частині.
- Володимире Олексійовичу, про невдалі запуски за радянських часів мовчали...
- 1960 рік. 24 жовтня під час відпрацювання бойової ракети Р-16 сталася аварія. Загинуло близько 90 людей. Про цей випадок відкрито сказали тільки через сорок років. Там же загинув і маршал Недєлін – голова держкомісії. Чимало людей отримали травми, опіки, в тому числі і конструктор Михайло Янгель. Комісія на чолі з Брежнєвим з’ясувала причини: вимагалося скоріше прийняти на озброєння цю ракету, тому вирішили на заправленій ракеті доопрацювати прилади. Стався вибух.
- На випробуваннях повинні ж якісь заходи безпеки застосовувати...
- Біля ракети всі як комахи. Хто опинився у тій зоні, так і залишилися там... Звичайно, заходи безпеки відпрацьовуються. Я перебував у іншій частині, але ми знали, що буде пуск. І в цей же день мала бути робота на нашому - корольовському - старті. Дивимося, назустріч санітарні машини - одна, друга, третя... В районі евакуації вогнища горять. Приїхали, а нам черговий каже: "Стався аварійний запуск. Але жодних розмов про це не вести".
- І друзі Ваші там були?
- Були. З ким я вчився... (відвернувся і заплакав).
"Годиться для польоту людини"
- Як Ви дізналися, що готується перший запуск людини у космос?
- Одного разу на всіх паспортах на техніку з'явилося: "Годиться для 3КА". Ми запитали: "Що таке 3КА?" Пояснили: це означає, що машина (так ми називали ракети) призначена для польоту людини. Безпілотних кораблів-супутників "Восток" запустили п'ять, в т. ч. із собаками: три - в 1960 році і два - у березні 1961-го. Таке напруження. І лише після декількох вдалих запусків прийняли рішення запускати людину. А як розшифровується 3КА, дізнався лише у 2006 році: три К - це Корольов, Келдиш, Курчатов, А - апарат. А взагалі-то, КА - це космічний апарат. За програмою 3КА всі прилади і системи проходили спеціальну перевірку. Зміни - тільки за підписом головного конструктора. Рівень відповідальності був надзвичайно високий. Потрійний контроль виконувався неухильно. На відміну від попередніх машин проводилися перевірки роботи бортових систем при виникненні можливих позаштатних ситуацій. Вважаю, що "Положення про 3КА", організаційні заходи з посилення безпеки - це результат жорстокого уроку, отриманого 24 жовтня 1960 року і оплаченого багатьма життями.
- А про те, що першим космонавтом стане Юрій Гагарін, коли дізналися?
- Ми знали тільки, що машина готується для людини. Однак дуже хотілося побачити кандидатів на цей політ, а також героя челюскінської епопеї Миколу Каманіна. Одного разу оголосили по гучному зв'язку: "Всім, не зайнятим у роботі, залишити монтажний зал". А ми тільки відійшли від ракети, розмовляємо - мовляв, у нас є робота. Тут до залу заходять Корольов і група молодих льотчиків нашого віку. Корольов показує їм ракету. Ті дивляться з цікавістю. А ми з цікавістю - на "піддослідних" (так їх називали деякі жартівники), і думаємо: "Щось вони на героїв не тягнуть"... Тоді ніхто ще не знав, хто буде першим. Цю кандидатуру затвердила буквально за день-два до польоту державна комісія. Юрія Гагаріна запропонував Каманін. Корольов і держкомісія підтримали.
"Півтори години - ціла вічність!"
- Як особисто у вас пройшов день 12 квітня 1961 року?
- На бортовій машині привезли нас на космодром, вишикували на старті. І ми приступили до звичайної роботи. Не думали, що це надзвичайний день в історії людства. Головним було - зробити бездоганно свою справу. В цей день нічого урочистого не відбувалося. Начальник випробувального управління полковник Кирилов - в пультовій управління, де стоять два перископи, як на підводному човні. Поряд лежить картка, згідно з якою подають команди, хронометр. А йому звідусіль доповідають про прийом готовності. Звісно, найнапруженішим був час після оголошення півгодинної готовності. Ці хвилини запам'яталися на все життя.
Бункер від старту міститься десь за 800 метрів. Численна бойова обслуга - біля пультових бункера, куди останніми евакуйовані стартовики. Керує пуском Сергій Корольов. З Гагаріним - позивний "Кедр" - від моменту його посадки на корабель вели перемовини по спецзв'язку голова держкомісії Руднєв, Корольов, Каманін, Попович - позивний "Зоря-1". Говорили, щоб він не хвилювався, що все нормально. За 15 хвилин до старту заступник Сергія Павловича з випробувань Воскресенський зайшов до нас: "Ну як картинка?" - "Нормальна". І напругу зняв. Кирилов і Воскресенський - біля перископа, починається запуск двигуна. Нарешті - "Контакт підйому!" - ракета спочатку повільно виходить з обійм стартового спорудження, а потім стрімко йде у височінь. Пуск о 9 годині 07 хвилин за московським часом виконаний!
- А коли ж Гагарін сказав своє знамените "Поїхали!"?
- Коли була команда "Є контакт підйому!" і ракета трохи піднялася. А далі ми почули: "Політ нормальний. Двигуни працюють, параметри систем у нормі!" Однак попереду ще три критичні точки. 120-а секунда польоту - відділяються бокові блоки. 150-а секунда - розкривається обтікач, і нарешті відділяється корабель від третього ступеня при виході на орбіту! Радість важко описати! Тепер головне - вдала посадка. Півтори години польоту - ціла вічність!
Поки Гагарін летів, усі залишалися на своїх місцях. Як тільки Корольов отримав інформацію, що Гагарін сів, усі з бункера вибігли з несамовитими криками. Цього відчуття не передати! Ти кілька місяців колупався, щоб підняти людину на орбіту, він зробив один оберт навколо Землі - 90 хвилин -сів. Усе завершилося нормально, і це вперше у світі! Наші танці дикунів тривали, доки начальник управління по голосному зв'язку не дав команду: "Провести завершальні операції". А Сергій Корольов на радощах віддав свою "Побєду", щоб розвезти вже незайняту бойову обслугу по казармах.
- І ніякого банкету не закатали?!
- Який банкет? Додому після пуску прийшов вимотаний: є сто грам – випив, нема - не випив. Дружина з роботи прийшла така сама. Вона бухгалтером у фінансовому відділі працювала і вона-то знала, чим ми займаємося і чим це пахне. Дружина раділа, що я хоч живий і ще язиком ворочаю
- Що скажете про закиди, що начебто Гагарін не був першим...
- Такі нісенітниці пишуть майже перед кожним Днем космонавтики. Це все неправда. Я в ракетних військах майже з самого початку. Для того, щоб відправити людину на орбіту, потрібна ракета відповідної потужності. Такою була лише корольовська "сімка" - Р-7. Вона запускалася тільки на південному полігоні, і ніде більше. Підготувати і зробити запуск таємно неможливо! Я певен, що ці небилиці поширюються з однією метою - применшити зроблене. За польотом Гагаріна стояли роки праці, світлі голови вчених, конструкторів, виробничників, випробувачів, будівників полігону...
І ось уже від першого експерименту прийшли до створення у відкритому космосі міжнародної космічної станції, в якому взяли участь корпорації з 19 держав! За 50 років -величезна праця великої кількості людей, величезні кошти витрачені. Цього забувати не можна.
Володимир НЕДOБЄЖКІН. Народився 2 травня 1933 р. у с. Борщове Мічуринського р-ну Тамбовської обл. У 1955 р. закінчив Ростовське вище артилерійське військове училище. Служив у м. Комишин начальником відділення. З серпня 1957 р. по серпень 1986 р. працював на космодромі Байконур на різних посадах, в т. ч. начальником телеметричної команди, начальником п'ятого науково-дослідного управління (з 1982 р). 1987-2000 рр. - провідний інженер КБ "Південне" ім. М. Янгеля, Дніпропетровськ.
Лауреат Державної премії СРСР, Почесний будівельник Байконура, заслужений випробувач Байконура. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Леніна, численними медалями Федерацій космонавтики СРСР та України, іншими відзнаками.
Автор: Наталья Беловицкая
Ветеран Байконура, полковник у відставці Володимир Недобєжкін |
|
|
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |
Горд за нашу космическую нацию, позор сегодняшней власти, развалившей наш потенциал! Ответить | С цитатой
Очень радостно,что такие замечательные люди живут среди нас.Это они создают историю.И им будут благодарны следующие поколения.
А не всякие там коломойские,боголюбово-мартыновы и пинчуки с кучмами, о них никто не вспомнит. Ответить | С цитатой
Манкурты и те бы не опустились до забвения своей истории.
Остаётся удивляться, что Ющенко со своими соратниками не отменил этот праздник, хотя он является явным бельмом на глазу у национал-патриотов. Ответить | С цитатой