50 років тому в Дніпрі відкрили новий корпус Агроуніверситету та запустили тролейбус №16

Міський сайт знайомить читачів з цікавими фактами історії міста, його архітектурних споруд, видатних мешканців.

А сьогодні наша розповідь – про двох «ювілярів», яким виповнилося рівно 50 років у січні цього року. Це тролейбусний маршрут № 16 та навчальний корпус аграрно-економічного університету.

Чому тролейбусний маршрут № 16 виник саме 50 років тому? Як і коли відкривали рух маршруту № 16? Яка історія корпусів агроуніверситету? Якими архітектурними принадами відзначився корпус-ювіляр? Чому навчальний корпус – ювіляр став одним із перших хмарочосів міста?

Таємниці історії розкриє давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Тролейбусний рух у Дніпрі розпочався з 1947 року

«Тролейбус – популярний безрейковий електричний вид транспорту, - розповідає Максим Кавун. - Він значно молодший за трамвай. Вперше тролейбус виник на початку 80-х років XIX століття у Німеччині, У 1882 році фірма Siemens & Halske відкрила першу тролейбусну лінію у передмісті Берліна Галензе завдовжки лише 540 метрів. Ця лінія діяла лише з квітня до… червня 1882 року.

У колишньому Радянському Союзі тролейбус з'явився 1933 року. Як неважко здогадатися, це сталося у тодішній столиці, москві. Найвідомішою тролейбусною лінією колишнього Союзу був кримський тролейбус «Сімферополь – Ялта» завдовжки 86 кілометрів. Це і досі найдовший тролейбусний маршрут у світі.

Основна активність будівництва тролейбусних ліній у СРСР припала на 1950-1970-і роки.

У місті на Дніпрі перші плани будівництва тролейбуса належать ще до довоєнного часу. У травні 1934 року міська влада висунула пропозицію зв'язати тролейбусною лінією центр міста та Амур-Нижньодніпровськ через «Старий» міст.

Проте тролейбус у місті з'явився вже після Другої світової війни. 7 листопада 1947 року перший тролейбус пішов центральним проспектом від вулиці Пастера до міськради (нині коледж культури, просп. Яворницького, 47). 1 травня 1948 року тролейбусну лінію було продовжено до парку імені Шевченка. Тепер у місті працювали вже два маршрути: «Вокзал – Міськрада» та «Вокзал – Парк Шевченка». У 1949 році до цих двох маршрутів додався третій «Вокзал – Центр – Нижньодніпровськ».

У 1957 році з'явився маршрут № 4, у 1959 році було відкрито рух маршрутом № 5. У 1961 році в місті відкрилися два нові маршрути, які стали «ветеранами» і свого роду «брендом». Це кільце «А» та кільце «Б». Загальна їхня довжина – 32,7 кілометра. У листопаді 1966 року, з відкриттям Нового мосту через Дніпро, ним також пішов тролейбусний рух.

Сімдесяті роки ХХ століття стали часом надзвичайно інтенсивного розвитку тролейбусної мережі. Це було пов'язано з потужними темпами розвитку тодішнього Дніпропетровська. Місто швидко перетворювалося на мегаполіс, будувалися нові житлові масиви. 1976 року населення місто перейшло позначку мільйон людей.

Встановилася тенденція, коли тролейбусні маршрути з'єднували центр та нові житлові масиви. 1971 року з'явився маршрут № 10, що з'єднав нагірний район із житловим масивом «Лоцманський», а нині «Перемога». А вже через два роки, 1973 року, відкрито 12-й маршрут, який також зв'язав центр міста з масивом «Лоцманський» («Перемога»). Цей маршрут пройшов Набережною. У 1972 році відкрито тролейбусний маршрут № 11. У 1973 році відкрито тролейбусний маршрут № 13, у 1974 році – відразу два маршрути – № 14 та № 15.

Маршрут № 16 пройшов до житломасиву «Тополя»

Аж ось у січні 1975 року відкрився ще один маршрут, який нині святкує своє 50-річчя. Це маршрут № 16, від Соборної (тоді Жовтневої) площі до житлового масиву Тополя. Це один із найдовших міських маршрутів; його довжина – 17,4 кілометри.

Житловий масив Тополя формувався, починаючи з 1973 р., уздовж Запорізького шосе у південному напрямку. Забудова проводилася поступово, з утворенням трьох частин (Тополь-1, 2 та 3 відповідно).

25 січня 1975 року газета «Днепр вечерний» вмістила на першій полосі замітку «Троллейбусом на Тополь». У ній яскраво подавалася «тролейбусна новинка».

Газета відзначала: «Вчера в Днепропетровске открылся новый троллейбусный маршрут № 16. Он связал центр города с жилмассивом Тополь.

На трассе общей протяженностью 17,4 километра будут курсировать пять машин с интервалом движения 10 минут. Они пройдут от Октябрьской площади по проспекту Гагарина, Запорожскому шоссе к жилищным массивам Тополь-1 и Тополь-2. Для питания новой электролинии в Бабушкинском районе введена в эксплуатацию новая подстанция».

Цікаво, що своє міні-інтерв’ю дав перший водій нового маршруту:

«Право провести первый троллейбус по маршруту было предоставлено водителю Н.Н. Чепурнову. Он – ударник коммунистического труда, еще в минувшем году завершил пятилетний план.

- Мне думается, - сказал Николай Николаевич – что открытия этого маршрута ждали многие днепропетровцы. Вот и мой товарищ, водитель Юрий Симон, который недавно получил квартиру в новом доме на Тополе, подтвердит это. Кстати, он тоже с сегодняшнего дня будет работать на новом маршруте».

Газета прогнозувала велику затребуваність нового маршруту: «Сейчас в микрорайоне массива проживает около семи тысяч днепропетровцев. А к концу года это число возрастет вдвое. Новый маршрут троллейбуса поможет ликвидировать проблему городского транспорта для жителей Тополя».

Зрештою, так воно і сталося. У 1978 р. на Тополі проживало вже близько 20 тисяч жителів. У 1981 р. – вже 52 тисячі. З цього приводу «Дніпро Вечірній» у листопаді 1981 р. писав, що «Тополь в буквальном смысле разросся, стал крупнейшим жилмассивом города».

А тролейбусний маршрут № 16 – досі один із найбільш популярних тролейбусних маршрутів нашого міста.

Перший хмарочос на вершині Соборної гори

У січні також виповнюється рівно 50 років, як було здано в експлуатацію навчальний корпус сільськогосподарського інституту, нині Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Навіть зараз ця будівля є домінантою площі імені Шевченка, і конкурує тільки з двома «Баштами».

А тоді, 50 років тому, це була перша висотка на вершині Соборної гори. В архітектурному сенсі це був один із перших хмарочосів нашого міста. Нагадаємо, що перша громадська 9-типоверхівка з’явилася в 1965 році на Набережній – будинок інституту «Укрдіпромез». Згодом етажність почала підвищуватися. У грудні 1974 року піднявся 14-ти поверховий навчальний корпус Дніпропетровського державного університету (нині ДНУ імені Олеся Гончара) в районі Ботанічного саду (нині проспект Науки, 72). Нещодавно Міський сайт докладно писав про цю будівлю.

Аж ось у січні 1975 року було відкрито новий корпус – хмарочос. 29 січня 1975 року газета «Днепр вечерний» вмістила урочисту статтю «Новоселье института». У буквальному сенсі новосіллям це не було – адже новий навчальний корпус виріс поруч зі «старим» корпусом по вул. Ворошилова (нині вул. Єфремова).

Сучасний вигляд цього корпусу – у неокласичному стилі з 6-ти колонним портиком, із гербом на фронтоні в оточенні різноманітних овочів та фруктів. Але насправді, це будівля... Катеринославського єпархіального жіночого училища, збудована у 1874 році, яка пізніше добудовувалася. Лише в 1940-х роках, а надалі у 1950-х роках, цей корпус було капітально надбудовано і прибудовано портик. До 1970-х років стара будівля вже стала тісною, й тому збудували новий корпус – хмарочос.

Навчальний корпус обійшовся в 2,5 мільйона карбованців

Газета «Днепр вечерний» не стримувала себе у похвалах новій будівлі:

«На снимке – новый учебно-лабораторный корпус сельскохозяйственного института, что возле парка им. Шевченко, принятый недавно Государственной комиссией. Особенно хорошо он смотрится с левобережья – этот четырнадцатиэтажный красавец из стекла, бетона и алюминия. Наряден его широкий парадный вход с молодыми елочками по бокам, его фасад, отделанный стемалитом. Центральный вестибюль украшают лепной потолок, панели из полированного дерева, стены, покрытые стеклянной крошкой.

Оригинально решен актовый зал, рассчитанный на 700 с лишним мест. Он, правда, еще не сдан в эксплуатацию. Стены, отделанный плитками акмигран и полированным деревом, паркетный пол, скрытые в потолке светильники – все это придаст помещению торжественность и нарядность».

Далі газета продовжила описувати принади нового корпусу:

«В здании разместятся экономический и агрономический факультеты института с 17 кафедрами, лабораториями, кабинетами и аудиториями. Здесь много света – на одни только окна ушло 7 тысяч квадратных метров стекла. Удобно расположен гардероб на 2 тысячи номеров.

Отличные условия созданы в новом корпусе для тех, кто дружит с физкультурой. В их распоряжении целый спортивный комплекс: зал тяжелой атлетики, велобаза, зал для занятий общефизической подготовкой, стрелковый тир и игровой зал с балконом для зрителей».

Як завжди в ті роки, будівництво здійснювали профільні спеціалісти та колектив інституту, передусім, студентство. Газета не забула нагадати про «винуватців свята»:

«Прекрасный подарок получили преподаватели и будущие специалисты сельского хозяйства от коллектива СУ № 1 треста «Днепрогорстрой» (начальник СУ Н.Ф. Коваленко, главный инженер Л.А. Матюхин). Но многое сделали и сами студенты. Ежегодно на стройке работали сотни юношей и девушек. Теперь с видовой площадки, расположенной на 14-м этаже, они могут любоваться панорамой города. А туда, на высоту птичьего полета, их поднимут четыре лифта, каждый из которых вмещает сразу 12 человек.

Полезная площадь корпуса – 18,5 тысячи квадратных метров. Стоимость строительства – 2,5 миллиона рублей».

Так наше місто отримало перший хмарочос на вершині Нагірного району. Мине всього рік, і в травні 1976 року буде здано в експлуатацію перший «справжній» хмарочос – у 19 поверхів. Це відомий житловий будинок із магазином «Будинок книги» (вул. Вернадського, 1/3).

Але корпус аграрного університету – один із первістків висотного будівництва 50-річної давнини – не втратив своє значення. Навіть сьогодні він дуже яскраво помітний в панорамі міста, особливо з лівого берега», - завершує Максим Кавун.

Ілюстрації з відкритих джерел та архіву Максима Кавуна