Жизнь на передовой оборачивается самыми неожиданными ситуациями.
Об этих случаях часто с тонким юмором рассказывает ветеран 128-й Днепровской бригады ТРО «Дикое поле», известный историк нашего города Дмитрий Каюк . Городской сайт неоднократно публиковал его рассказы с линии фронта.
Очередная история Дмитрия Каюка посвящена… домашним животным, которые оказались вынужденно оставленные хозяевами в уничтожаемых врагами селах Украины:
«Приїздили до нас нещодавно знімати сюжет про цуцика Лялю, за мотивами моїх писань щодо цього собачка. І згадався мені такий епізод з літа 2022 року.
Стояли ми тоді в одному з прифронтових сіл. «Нуль» трішечки не дійшов до околиці – хлопці в запеклих боях зупинили московитів і навіть відкинули на декілька кілометрів. В цілому село тоді ще існувало. Більшість господарств були не зруйновані. Частина мешканців виїхала, але частина залишилася. Працювали магазини. Солдати, між виходами на бойові завдання, залицялися до місцевих дівчат. Не мирні часи, але й не повна руїна.
Все скінчилося одного серпневого ранку. Рев літаків, вибухи бомб, свист важких калібрів, пакети “Градів”. Московити просто стирали село в порох: хати горять, люди бігають, кричать, плачуть діти, голосять жінки. На виїздах з села колони військової та цивільної техніки – все змішалося. Серед вояків, наскільки мені відомо, втрат не було - навчені, а от серед цивільних були і вбиті, і поранені. Того дня село вмерло. Московити ще декілька діб лупили по ньому з усього, з чого могли.
Тепер села немає. Збереглося неушкодженими хіба декілька хат.
Люди виїхали, але залишилися домашні тварини. В більшості випадків господарі перед втечею просто випустили всіх їх на волю. Тож по селу швендяли кози, вівці, кури, гуси, качки та інша живність.
Попервах солдати їх не чіпали. Не твоє – не бери. Але поступово прийшло розуміння, що господарі вже не повернуться, в усякому разі найближчим часом, і всі ці тварини просто здохнуть з голоду, або їх поз'їдають хижаки. Та й власники нерідко дзвонили й прямо казали, щоб ми користувалися їх худобою. Потроху почали ми доповнювати армійський раціон домашніми смаколиками. Погодьтеся, є різниця між борщем з домашньої курки і борщем з переморожених синіх гомілок. Декілька разів хлопці приносили кроликів. В казані, з овочами у сметані – смакота неймовірна!
І от, одного разу їду я по селу, а понад дорогою сидить собі кролик.
О, думаю, рагу гуляє. Зупинився і з виглядом випадкового перехожого наблизився до вухастого. Блискавичний кидок і я вже міцно тримаю свою здобич за вуха. Ось тільки в цей момент до мене дійшло, що я не знаю, що робити далі. Мені випадало різати курей, гусей, качок, колоти кабанів, а от з кроликами я справ не мав.
Шансу поміркувати кролик мені не дав.
Джекі Чан і Брюс Лі всього-на-всього лінивці з південноамериканської сельви порівняно з нашим українським кроликом. Аперкот, кульбіт, хук з права, нирок, сальто і…. все.
Буквально дві секунди, й мої окуляри валяються десь у бур'яні, обличчя пошкрябане, фуфайка (так називається армійська футболка) розідрана, на череві сліди від пазурів. А бойовий кролик, не надто поспішаючи, поплигав собі до труби під дорожнім полотном. Зупинився, подивися на мене поглядом сповненим чи то зневаги, чи то докору й заліз в трубу.
Сказати, що я був шокований – нічого не сказати. Як так? Бравого вояка з ТрО м. Дніпра у двобої переміг кролик! Переміг в чисту! Я так розумію, що шансів у мене не було від слова зовсім.
А бойовий вухастик і далі демонстрував свою кролячу звитягу.
Час від часу я бачив як він прогулюється понад дорогою, незворушно спостерігаючи за рухом солдат і військової техніки. Полювати я на нього більше не намагався. Собі дорожче.
Зник кролик десь під Новий рік. Може мігрував, може став жертвою хижаків, а може опинився на святковому столі.
Хтозна…».
Фото Дмитрия Каюка и Валерия Кравченко.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |