«Лелеку останнього з’їли в селі…»

В Днепровском КП «Музей спротиву Голодомору» рассказали удивительные факты о том, как страшный период голода отражали в… поэзии нашего края.

Редчайшие факты об этом собрал известный историк, писатель, журналист, краевед Николай Петрович Чабан. Он и прочел лекцию в «Музее спротиву Голодомору», где об этом рассказали следующее:

«"Лелеку останнього з'їли в селі...
О пам'ять полинна, о пам'ять полинна..." (О. Завгородній)

Тема Голодомору у творчості поетів Дніпропетровщини.

Лектор нашого Музею, Микола Петрович Чабан, прочитав лекцію про відображення трагедії Голодомору у поезії нашого краю.

Понад 15 майстрів слова різних поколінь присвятили - хто кілька рядків, а хто десятки віршів, віршовані п'єси - геноциду українського народу 1932-1933 років.

Михайло Пронченко і Григорій Чапля, Олександр Зайвий і Олесь Загородній, Наталка Нікуліна і Юрій Кібець, Федір Клименко і Григорій Бідняк, Гаврило Прокопенко і Михайло Чхан, і наша сучасниця, Леся Степовичка - це ще не повний перелік тих, хто писав про трагедію українського народу поетичним словом. Більшість поетів або були свідками Голодомору, або спиралися на родинні спогади.

Поезії репресованого радянським режимом і страченого нацистами М. Пронченка повернулися на його Батьківщину через австралійську діаспору, натомість вірш Г. Прокопенка "Материнські руки" було прочитано по радіо у 1960-ті. Інші твори писалися "в стіл" у радянські часи, а дехто звернувся до теми Голодомору вже у 1990-ті - 2000-і рр. - Г. Бідняк і Ф. Клименко.

Поетичні твори про Голодомор відзначаються різноманіттям використання художніх засобів, напруженістю та експресією (як чотиривірш О. Завгороднього), інші, навпаки, є ніби розмовою автора наодинці з собою.

Тема лекції є широкою, і до її вичерпання ще далеко. Звісно, вірші, присвячені трагедії, читати непросто. Насамперед, це емоційно важко. Але відображення Голодомору у мистецтві, зокрема, поезії – важливе».

Фото – Музей спротиву Голодомору