Архітектор Олександр Сорін: «Архітектура Дніпра стане раціональною та економічною»

Один із найдосвідченіших архітекторів нашого міста в ексклюзивному інтерв'ю нашому сайту розповів про своє бачення розвитку Дніпра.

Нещодавно Міський сайт розповідав про черговий проект архітектурного бюро «Студія-7», який очолює Олександр Сорін. Це - друга черга ринку «Нагірний» на вул. Дмитра Донцова, 2а.

Цей проект підштовхнув нас до більш щільного спілкування з досвідченим архітектором Дніпра.

Наша довідка. Олександр Сорін (народився 27.06.1945) – відомий архітектор нашого міста. Його батько Євсей Сорін (1915-1996) – архітектор, учасник Другої світової війни. З 1945 до 1952 року працював начальником дільниці з відновлення Дніпропетровська. Автор проектів вокзалу Дніпропетровськ-Південний, автомобільного (Нового) мосту через річку Дніпро та інші. Стопами батька пішов і Олександр Сорін. Закінчив у 1972 році Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. Працював у низці проектних інститутів. 1990 року заснував архітектурну фірму «Студія-7». Автор цілого ряду знакових проектів, як реалізованих у нашому місті, так і чекають свого часу.

- Третій рік в Україні триває війна. Вас дивує той факт, що у Дніпрі на десятках великих об'єктів триває будівництво, а архітектори розробляють нові перспективні проекти?

- Питання про будівництво в Дніпрі під час війни, безумовно, заслуговує на увагу, але мене після 24 лютого 22 року, коли ця нечисть зі своїм імперством і нацизмом напала на Україну, турбували інші проблеми. Моя головна турбота - звичайно ж, зберегти офіс та співробітників, з якими пропрацював не один десяток років. Зараз найважчий час у професійному та просто людському житті. Наче все втратило сенс. Зупинилася робота, замовники втратили інтерес до об'єктів, і виявилося, що до 24 лютого ми жили у благополучному світі, і навіть ковидний анабіоз виявився дрібницею. Все це боляче та сумно. Звісно, добре, що залишилися «живі» об'єкти. Отже, є інвестори з фінансовим ресурсом та впевненістю у життєздатності своїх рішень.

– До початку війни було багато суперечок про те, як і з яким архітектурним вектором розвивається наше місто. Що ви про це думаєте? У якому напрямі може і має розвиватися Дніпро після його закінчення?

- Якщо говорити про вектор розвитку архітектури після війни, то архітектура, як і раніше, виконуватиме свою базову функцію - прихисток і безпеку, з'являться питання щодо реконструкції зруйнованих споруд, правил безпеки для проектованих об'єктів. Чи це надовго - хотілося б, щоб ні. Впевнений, що архітектура найближчого майбутнього стане раціональною та економічною.

– А що з перспективами будівництва житла?

- Сегмент елітного житла буде зведений до мінімуму. До цього він був на підйомі, це ми бачили у своїх проектах. І динаміка зростання добробуту його потенційних споживачів була такою, що, здавалося, з грошима завжди все буде гаразд. Зараз нестабільна фінансова ситуація, в проектах передбачатиметься більше одно- та двох кімнатних квартир як ліквідніших. Популярність більш-менш доступного житла зростатиме.

- Але часто таке житло проектують дуже вже однотипне ...

– Не хотілося б отримати проблему одноманітних житлових будинків. Адже ця архітектура дрібномасштабна і не може формувати обличчя міста. Дуже хочеться вірити, що залишиться запит на якісний продукт та виразну архітектуру – це дозволяє з надією дивитись у майбутнє. Ми вже виконали такий проект, це комплекс із трьох 4-поверхових будинків з квартирами невеликої площі, і зараз працюємо над другим проектом, який найближчим часом погоджуватимемо із замовником і чекатимемо на рішення девелоперів про долю цих проектів. Сьогодні прийняття таких рішень потребує ретельного вивчення та відбувається дуже обережно. Для Автомобільної федерації України на благодійній основі виконано проект траси "Дніпро" для можливості підготовки військових водіїв.

- Сучасні архітектурні тенденції передових країн світу пропонують нові засади та форми розвитку мегаполісу. Що ви про це думаєте?

- Сподіваюся, що це шанс підняти планку українського архітектурного процесу та значення архітектурної спільноти. У Дніпрі існують такі об'єкти високого класу (це моя особиста точка зору), як комплекс «Вежі» О. Дольника, будівля «Приват» на Набережній О. Козолупа, житловий будинок на Соборній площі А. Шковири та В. Гарсія, нові проекти С .Філімонова та Н.Каширіної, центр «Мост-Сіті» І. Задої. Водночас у місті з'являються такі споруди, як житловий будинок на вул. Староказацька над парком Глоби, житлові будинки на розі вул. Ливарний та Крутогірний, житловий будинок у дворі школи № 19. Ці споруди з погано прилагоджених різномастних шматків якимось чином з'являються. На мою думку, це якісь послання від Франкенштейна. Хтось же дозволив їх будівництво без погодження з містобудівною радою.

- Як, на вашу думку, у Дніпрі зберігається спадщина знаменитих архітекторів минулого?

– Так, хотілося сказати і про беззахисність існуючих об'єктів авторів, які будували це місто, – це і О. Петров, В. Горбоносов, В. Самодріга, Л. Ветвицький та інші. Жахливі справи з цими об'єктами. Подивіться на забудовані вхідні арки, безглузді ганки, нові отвори та знищені архітектурні деталі фасадів, а про стан самих фасадів говорити не хочеться. Адже це величезний пласт містобудівного середовища, створеного людьми, завдяки яким з'явилося відновлене місто, яке віддали йому душу і серце.

– Наскільки важливо, щоб архітектори контролювали будівельний процес? Останнім часом довкола відповідного закону багато суперечок…

- Упевнений, що без закону про авторські права ця вакханалія продовжуватиметься. Звичайно, для забудовника контроль з боку архітектора – малоприємна річ, але ці дві сторони потрібно зрівняти у правах. Ось один приклад. Працювали з геніальним, на мій погляд, інвестором-замовником над проектом «Торговий дім Бібліотека», відновили до найдрібніших деталей фасад, з вдячністю автору, архітектору, який збудував цю будівлю на початку минулого століття. І раптом, ні слова не кажучи, якісь «умільці» перекроїли вхід, притягли вітражі з кімнати сміху і пофарбували фасад у колір, який дуже підходить для стін прогулянкового дворику слідчого ізолятора. І все це вважається у порядку речей. А хто дав право так спотворювати фасад кінотеатру «Батьківщина» авторства архітектора П. Нірінберга?..

- Про які ваші нереалізовані проекти шкодуєте найбільше?

– На жаль, мартиролог наших «паперових» проектів досить великий. Це дуже сумно. Розумію, що архітектура – прямий наслідок суспільних, політичних та економічних процесів, що відбуваються в країні. Наказав довго жити комплекс ФАБРИКА по вул. Князя Ярослава Мудрого (колишня Ленінградська), за ним вирушив центр компанії РЕЙНФОРД в районі річкового порту, центр СТУПЕНІ на розі вул. Святослава Хороброго та Короленка теж чекає свого зоряного часу. Не склалася доля і проекту торговельного центру на Хрещатику в Києві. Це лише частина об'єктів із усім комплектом робочої та дозвільної документації. Сьогодні готується зайняти своє місце на полиці ескізний проект НОВОТРОЇЦЬКОГО центру. Затих і узгоджений проект у Тбілісі. Туманна доля об'єкту «Галерея МЕЦЕНАТ» на розі проспекту Яворницького та вул. Короленка. Поки що сумна історія об'єкту на вул. Барикадна. Але не опускатимемо руки, нам же не звикати боротися з труднощами. Вважатимемо, що шанси бути реалізованим у когось із цього списку все-таки є.

- Тим не менш, ви, очевидно, вірите у світле майбутнє нашого міста. У цьому плані показовим є проект другої черги Нагірного ринку.

- Дуже сподіваюся, що робочий проект другої черги ринку НАГІРНИЙ таки отримає путівку в життя.

- Багато йшлося про необхідність збереження та реконструкції історичного середовища міста та об'єктів. Що ви про це думаєте?

– Окрема історія – це робота з пам'ятниками архітектури. Місто активно росте вшир і вгору, змінюється силует міста, і не можна вважати священною коровою об'єкт, в якому, на жаль, і охороняти нічого. Часто бачимо залишки старих стін та фундаментів, які руйнуються на очах. Не можна вдавати, що місто зберігається, коли старі цегляні будинки на очах руйнуються, тим самим стираючи архетип міста. Це і будинок Померанцева, і будинки на вул. Січових Стрільців, та багато інших. Мені випало щастя працювати із замовниками-інвесторами, які можуть бути прикладом дбайливого ставлення до історії та залишаться творцями. Ця будівля на вул. С.Єфремова 16 (колишня Ворошилова), торговий дім вул. Володимира Мономаха 1, будинок Бабушкіна та будинок Сухотинського по вул. Короленка, будинок Пчолкіна на Успенській площі, будівля Губернської земської управи на вул. Крутогірний узвіз 21.

– Цікавим був і проект вашого бюро «Студія-7» відновлення Будинку Померанцева на Харківській.

- А ось із будинком Померанцева вул. Харківська, 6 ситуація виявилася огидна. Було виконано проект відновлення фасаду, але в цьому випадку перемогла жадібність, і все залишилося на папері. Була надія, що новий власник виправить ситуацію, але він робити цього теж не поспішає.

- Чи можна зараз взагалі припускати, в якому вигляді Дніпро зустріне довгоочікуваний мир і що у місті насамперед доведеться відновлювати та розвивати?

- На питання, в якому напрямку розвиватиметься місто, мені здається відповідь така: місто і розвиватиметься, і змінюватиметься. А ось вектор змін залежить від багатьох обставин. Від стану економіки, від таланту архітекторів, від інвесторів, які не боятимуться експериментувати. Від керівництва міста, від особистостей, які керують країною, від соціальних аспектів, настрою у суспільстві. І, звичайно, мають бути дві ключові програми: одна пов'язана з екологією, друга – з транспортом.

Дуже сподіваюся, що буде реалізовано проект меморіалу трагедії 1941 року, на місці розстрілу 11 000 євреїв у Ботанічному саду м. Дніпро. Меморіал МАЦЕВА у парку Писаржевського на місці колишнього єврейського цвинтаря, де було поховано 90 000 євреїв, включено до списку історичних пам'яток.

- Про що мріє архітектор Сорін?

- Мрії, на мою думку, сьогодні у всіх одні - забути сигнал повітряної тривоги, читати хороші новини, без побоювань ставити питання «Як справи?». І, звичайно ж, швидше дочекатися приємніших часів. Але давайте поки що не мріяти про світле майбутнє, а жити справжнім днем, сьогоднішніми проблемами і не забувати думку В. Єрофєєва: «Жити треба з твердою впевненістю, що найгірше ще попереду…».