Люди Дніпра: Іван Труба

Міський сайт продовжує розповіді про видатних історичних особистостей, які справили вплив на розвиток нашого міста.

Сьогоднішня наша розповідь – про Івана Трубу. Якраз у вересні виповнилося 145 років від дня народження цієї неординарної людини.

Ім’я цієї людини було зовсім забуте в радянський період, піддавалося викресленню з історичних праць. З початком 1990-х років, поступово біографія Івана Труби була вивчена й нині він посів своє місце середи видатних історичних постатей Дніпра.

Чим відомий Іван Труба? Скільки років мешкав Іван Труба у нашому місті? Як інженер Труба став провісником архітектурного стилю «український модерн» в нашому місті? У чому заслуги Труби як одного з головних провідників Української революції в Катеринославі? Які ініціативи на ниві українізації освіти та культури впроваджував Труба? Як склалася подальша доля громадського діяча?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

«Неблагонадійний» інженер та масон осів у Катеринославі

«Як і багато історичних діячів нашого міста, Іван Труба народився далеко від берегів Дніпра, але найбільш яскравий період його життя пов'язаний саме з тодішнім Катеринославом, - розповідає Максим Кавун. - Іван Михайлович Труба народився 9 вересня 1878 року в білоруському місті Гомель. Вже у молодому віці він відчув себе українським патріотом, й подальша його доля (до еміграції) буде пов’язана з українськими землями. Батьки з сином та двома доньками переїхали до міста Сосниці Чернігівської губернії. Іван Труба закінчив реальне училище в місті Ромни (нині Сумська область).

Згодом здобував вищу освіту в тодішній столиці – Санкт-Петербурзі. Труба подавав документи у два поважні заклади – Академію мистецтв та Технологічний інститут, обрав останній, де й здобув спеціальність інженера.

Як у багатьох молодих людей того часу, студентські роки навчання поєдналися у Івана Труби з початком участі в революційному русі. Він не став більшовиком ані меншовиком – він вимагав автономії України й став діячем саме національного руху. Навчаючись у Санкт-Петербурзі, Труба був одним із фундаторів Української студентської громади.

У 1902 році за участь у революційному гуртку Трубу заслали далеко від столиць – до міста Балаганська Іркутської губернії. Згодом заслали на 2 роки, хоча й трохи ближче — до Архангельська. За спогадами видатного громадського діяча Сергія Єфремова, Труба був ще й... українським масоном.

Після кількох років поневірянь, Трубі зрештою дозволили вибрати для проживання будь-яке місто, але… тільки не університетське. Труба бажав мешкати в Україні. Він змінив кілька міст – Полтава, Харків, Катеринослав, Черкаси.

У 1907 році остаточно переїхав до Катеринослава, який тоді університетським містом не вважався, бо до відкриття класичного університету тут залишалося одинадцять років (університет засновано в 1918 р., нині ДНУ імені Олеся Гончара).

Видатний просвітянин

Невгамовна натура Труби відразу відчула широкі горизонти роботи в Катеринославі. Формально у місті він змінив кілька посад – викладав фізику та математику у жіночій гімназії та Першому комерційному училищі, жіночій гімназії Йоффе, комерційному училищі Свида, згодом працював інженером тяги на Катерининській (нині Придніпровській) залізниці.

Але справжню свою місію Іван Труба відчув на ниві громадсько-культурної роботи. Адже розвиток гуманітарного середовища, а тим більше українського національно-культурного руху в місті був на порядок менш інтенсивний, ніж у сусідніх містах, таких як Харків, Полтава та інші.

Труба швидко став одним із лідерів українських культурних та політичних структур Катеринослава. Серце його належало міській філії українського товариства «Просвіта», яке працювало в місті з 7 жовтня 1905 року. «Просвіта» активно займалася влаштуванням літературно-музичних вечорів, лекцій, вистав українською мовою, бібліотек-читалень. Іван Труба входив до Ради товариства, його ревізійної та будівельної комісії. У 1913 році брав участь в створенні та відкритті бібліотеки-читальні імені Тараса Шевченка. Свої статті вміщував на сторінках українського часопису «Дніпрові хвилі», який видавався у Катеринославі у 1910-1913 роках.

Дружина Івана Труби, Віра Петрівна (уроджена Серафімова, донька підполковника, поміщика Новомосковського повіту), також стала активною просвітянкою. Вона займалася видавничими справами, організовувала новорічні ялинки.

З «Просвітою» співпрацювали такі відомі діячі як Дмитро Яворницький, Дмитро Дорошенко, Василь Біднов, Антон Синявський, Андрій Кащенко та інші. Дружні відносини склалися в Івана Труби з Дмитром Яворницьким. Збереглося кілька листів Труби до Яворницкого.

Більше того – Дмитро Іванович став хрещеним батьком сина Івана Труби – Тараса, який народився 1914 року та був названий на честь Тараса Шевченка з нагоди його 100-літнього ювілею.

Цікаво, що інші діти Івана Труби були названі також на честь відомих письменників – Борис на честь Бориса Грінченка, та Олеся на честь Лесі Українки.

Український модерн у Катеринославі розпочався з Івана Труби

На початку XX століття стиль «український модерн» активно пробивав собі дорогу в архітектурі та культурному просторі Наддніпрянщини. Традиційні особливості національної архітектури XVI-XVIII століть, аж до шестикутної форми вікон у сільських хатах, архітектори переклали на нову технологічну основу.

Вершиною українського модерну в Катеринославі вважається «Український дім Хріннікова» (нині гранд-готель «Україна»), будований у 1910-1913 роках. Набагато менше відомо, що засновником цього стилю у нашому місті став саме Іван Труба.

Інженер за освітою, Труба виявив себе ще й талановитим архітектором. При цьому він палко прийняв новий стиль «український модерн» і використав його як засіб висловити свої національно-культурні уподобання. Архітектура виступила тут як інструмент наочної агітації.

Для початку Іван Труба власноручно спроектував та збудував у 1908-1912 роках комплекс будівель на власній ділянці вулиці Порохової (нині вул. Кавалерійська, 22). Сюди входили власний особняк та прибутковий будинок. Особняк був одноповерховим, із двоповерховою вежею у лівій частині.

Будинок Івана Труби відомий тим, що його відвідували всі гості господаря в Катеринославі. А це передусім визначні діячі культури – Марко Кропивницький (був кумом Труби – хрещеним батьком доньки Олесі), Ілля Рєпін, Олена Пчілка, Володимир Винниченко, Володимир Короленко та десятки інших діячів культури початку XX століття. Відвідували цей будинок родина історика Василя Біднова, подружжя Дорошенків – Дмитро та Наталія, сестра Лесі Українки Ольга та її чоловік Михайло Кривинюк (у 1910-1921 роках мешкали у Лоцманській Кам’янці). Був тут і видатний місцевий художник Микола Погрібняк, який ілюстрував дитячі видання Труби, а в 1918 році видав альбом для розмальовування «Малюйте, діти».

Двоповерховий прибутковий будинок був розрахований на чотири квартири. Але особливого доходу власнику він не приносив – там мешкали знайомі та соратники господаря на ниві просування української ідеї.

За іронією долі, зі всього комплексу Труби зберігся не особливо цінний особняк, а прибутковий будинок. Головний будинок було розібрано ще 1978 р. Стан другої будівлі зараз вселяє побоювання.

З легкої руки Івана Труби в Катеринославі почали з'являтися й перші громадські будинки у стилі українського модерну. Зокрема, Труба спроектував будівлю філії «Просвіти» у селищі Мануйлівка. Її відкрили 5 грудня 1910 р., а самого Трубу було обрано її почесним членом. Одноповерхова прямокутна будівля з характерними шестикутними вікнами та національним орнаментом стала первістком українського модерну на Лівобережжі. На жаль, ця цінна будівля не збереглася (район на початку Слобожанського проспекту, біля Індустріальної райради).

У Дніпрі та околицях збереглися ще три будинки у стилі «український модерн», споруджених, мабуть, під впливом робіт Івана Труби, якщо не за його проектами. Це приватний будинок 1911 р. на вулиці Архієрейській (Дмитра Донцова, 13), прибутковий будинок 1910-х років на вул. Червоноармійській, 16 у Мануйлівці, та будинок 1912 р. на вул. Дитинства, 34 (житломасив Ігрень-1).

Скільки всього будівель у стилі «український модерн» було збудовано Іваном Трубою в Катеринославі та його околицях, не можна стверджувати однозначно. Але без сумніву, його роботи заклали фундамент для подальшого розвитку цього стилю в нашому місті. Підтримавши цей архітектурний тренд, у 1910-1913 роках мільйонер-меценат Володимир Хрінников звів свій «Український дім», який став загальновизнаним символом українського модерну в Катеринославі.

«Українці по духу, а не по стихії»: лідер українців міста в часи революції

Часи революції стали новим, найбільш яскравим етапом життя Івана Труби. У 1917-1919 роках він став впливовим культурним, а згодом і політичним діячем. Фактично в цей час Труба стає лідером українців Катеринослава, який у 1917-1918 роках очолював національно-політичний рух в місті.

Весною 1917 року Іван Труба став ініціатором перших політичних зборів у місті, які були скликані службовцями Катерининської залізниці. З відновленням місцевої «Просвіти», він активно працював у товаристві. 11 березня 1917 року на установчих зборах відродженої «Просвіти» Труба був обраний до її ради. Друкувався в земській газеті «Народная жизнь / Народне життя» та газеті «Вістник товариства «Просвіта». Також у 1917 році Труба брав активну участь у формуванні Українського учительського товариства в Катеринославі, яке провело учительський з’їзд та організувало масову просвітницьку роботу.

Надалі, у 1918-1919 роках, саме це товариство стало колискою ідеї нової назви міста «Січеслав». Міський сайт детально розповідав про це в спеціальному нарисі.

Іван Труба брав участь у місцевих організаціях політичних партій Входив до Катеринославського проводу Товариства українських поступовців. Далі був прихильником партії соціалістів-федералістів. Цікаво, що в 1917 році він видав брошуру «Хто пануватиме на Україні», де популярною мовою викладалася ідея культурної та політичної незалежності України.

Починаючи з літа 1917 року, на перше місце в житті Івана Труби вийшли державні справи. У липні 1917 року Івана Труба став делегатом Всеукраїнського з’їзду залізничників у Харкові, від якого був обраний до комісії Центральної Ради в справі вироблення статуту автономії України.

Із серпня 1917 до початку 1919 року Іван Труба завідував губернською системою освіти. Спочатку він очолив відділ народної освіти Катеринославської губернської земської управи і видавництва газети «Народне життя». Згодом, під час формування структур Української Народної Республіки, став губернським комісаром освіти. 9 серпня 1917 року Генеральний Секретаріат призначив Івана Трубу комісаром народної освіти Катеринославської губернії. На цій посаді Труба всіляко сприяв інституціональному розвитку місцевої української школи.

Стислу, але яскраву оцінку діяльності комісара освіти в період Української революції дав видатний історик Дмитро Дорошенко у спогадах «Мої спомини про давнє минуле»:

«І. Труба положив великі заслуги коло українізації шкільної справи в губернії. Завдяки його енергії вдалося завести українське навчання по школах, видати ряд українських підручників; він же добився, щоб земська газета «Народная жизнь» завела український відділ, редактором якого став професор В. Біднов. В самому місті багато зробив для української школи Євген Вировий».

У напружений революційний період Іван Труба поставив та намагався вирішувати питання забезпечення нових українських шкіл відповідними кадрами. Наприклад, предметом спеціальної його уваги стала перша українська гімназія в селі Томаківка (нині районний центр). У листі до Дмитра Явор¬ницького від 23 серпня 1917 року Іван Труба писав:

«Я мушу настоювати, щоб в Томаківську гімназію набирався штат спосеред свідомих українців – а їх багато з’явилося по проханням, — хто знає добре практично мову, може писати, може бути при¬датним до такої відповідальної роботи, як постанова діла в першій селянській українській гімназії на землі Вільності Запорожської. …самі селяни… прохають свідомих українців, котрі можуть дать їм науку і пораду як українці по духу, а не по стихії».

«Стежка додому»: видавництво українських книжок

Окрема сторінка діяльності Івана Труби – літературна та видавничо-просвітницька робота.

Ще 1904 року Іван Труба опублікував свою оповідь «Буде паном» у часописі «Киевская старина». А в революційний період він видав першу українську шкільну хрестоматію в краї. Вона мала назву «Початкова читанка. Стежка додому». Призначалася для українських початкових шкіл, у 1917-1918 роках вийшли три частини. До хрестоматії увійшли фрагменти з творів видатних письменників, зокрема, Івана Котля¬¬ревського, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Івана Манжури, Панаса Мир¬ного та інших, переклади творів Льва Толстого та європейських авторів, зокрема, Г.Х. Андер¬сена, Бр. Грімм,. У другій частині хрестоматії Труба вмістив й 12 власних оповідань фольклорно-етнографічного змісту – «Засівальники», «Звіздоноси», «Клечана неділя» та інші.

Іван Труба заснував «Катеринославське Видавниче Товариство «Стежка додому» (Катеринослав – Відень, 1918-1922 роки). Адреса видавництва в нашому місті вказана – «Катеринослав, Порохова вул., ч. 22», тобто власний будинок Івана Труби. Видавалася здебільшого дитяча література українською мовою. Зокрема, це були переклади європейських авторів – Ганса Андерсена, братів Грімм, Вільгельма Гауфа та інших. Сам Іван Труба написав та видав декілька казок для дітей – «Як гриби збирались воювати з жуками», «Пан Коцький» та інші.

- Два роки тому в моїй букіністичній колекції з’явилися «Казки Вільгельма Гауффа» у двох частинах, – зізнається Максим Кавун. - Вони були видані Іваном Трубою в 1919 році. На обкладинці вказано «Рік 1919. Катеринослав – Відень», тобто, це вже період початку еміграції видавця в Австрії. «Переклад з німецької мови М. Харченка, Ф. Супруна, Д. Корзуна та инших під редакцією І. Труби». Кожен том має 128 сторінок. Видання дуже гарно ілюстроване, і все це в найскладніший період. Це унікальне двотомне видання вдалося дістати «через треті руки» з Західної України.

Нелегка доля емігранта: прах було розвіяно на чужині

Останній сплеск політичної активності Івана Труби припадає на кінець 1918 року, після повалення Гетьманату та утворення Директорії. У листопаді 1918 року він був призначений головою Катеринославської філії Українського Національного Союзу – органу Директорії.

На початку 1919 року Іван Труба прийняв нелегке, але вистраждане рішення про еміграцію. Він виїхав з Катеринослава, полишивши дружину та трьох дітей. У 1919-1922 роках перебував у Відні, де продовжував займатися видавничою діяльністю. На жаль, прибутку це практично не приносило.

З листа Івана Труби Дмитрові Яворницькому від 16 листопада 1921 року з Відня ми дізнаємося нещасливу картину. Частину своїх видань Труба надіслав до Катеринослава та прохав Д.І. Яворницького допомогти з їх реалізацією:

«Якщо продажу змогли б і Ви посприяти, то дуже Вас прохаю, бо хотів би на вторговані гроші допо¬могти дітям, котрі голі й босі, як пише Віра Петровна… Друге моє прохання, Дорогий Куме, не зречиться допомогти дітям, вони ж на грані нужди. Я до віку Вам буду вдячний і все верну. Сам же звідціль ніяк не можу самотужки допомогти.. До політики я абсолютно непричетний з дня виїзду з Катеринославу. Бажаю Вам доброго здоров’я. Ваш І. Труба».

Досить швидко Іван Труба збіднів, погіршилися матеріальні та фінансові умови існування. Тим не менш, з погляду історичної перспективи це рішення було правильним. Адже навряд чи він уцілів би в маховику сталінських репресій. У цей час Іван Труба цілковито відійшов від політики. Він одружився вдруге, жінкою стала Оксана Василівна Біднова (племінниця видатного історика). Надалі мешкав у Чехії, викладав в Українській господарській академії в Подебрадах. Видав перший підручник з опору матеріалів українською мовою.

Згодом Іван Труба переселився до міста Пльзень, працював інженером-конструктором на електромеханічному заводі «Шкода». У 1933 року захистив дисертацію, здобув ступінь доктора технічних наук.

Іван Труба пережив Другу Світову війну та завершив свій життєвий шлях уже в нових геополітичних реаліях. Помер він 27 серпня 1950 р. у Пльзені. За його заповітом друга жінка розвіяла його прах на галявині Центрального цвинтаря міста Пльзень.

Пам'ять у місті: вулиця та мурал

У радянський час прізвище Івана Труби замовчувалося, як і багато інших українських діячів. Його будинок в стилі українського модерну, як уже говорилося, було зруйновано 1978 року.

Починаючи з 1990-х років, життя та діяльність Івана Труби стали предметом наукових досліджень. Зокрема, ґрунтовні дослідження здійснили Наталія Василенко, Микола Чабан та Юрій Пахоменков. У Дніпрі мешкає онук Івана Труби (син дочки Олени) – Ярослав Матросов, який досліджує біографію діда, опублікував кілька статей та спогадів.

Під час декомунізації у 2016 році на мапі міста з’явилася вулиця Івана Труби. Це колишня вулиця Котовського, знаходиться вона на Лівобережжі, в районі вулиці Калинової, ближче до Березинського житломасиву. На мій погляд, вулиця такого діяча могла б бути й ближче до історичного центру. Можливо, в районі вул. Кавалерійської (колишньої Порохової), де саме й знаходився маєток Івана Труби.

А 16 вересня 2019 року біля сучасного помешкання «Січеславської Просвіти» було урочисто відкрито мурал з портретним зображенням Івана Труби та його цитатою. Мурал створили волонтери громадської ініціативи «Слово на стіні». Так сучасними методами арт-технологій повертається до масової свідомості ім’я відомого просвітянина...

***

Життя Івана Труби – ніби дзеркало бурхливої першої половини ХХ століття в історії України. Щиро відданий українській справі, він зробив великий внесок на культурно-просвітницькій ниві. Незважаючи на етапи політичної активності, не зробив великої кар’єри, не набув великих статків. Долю його переламала революція, помер на чужині, проте до останнього вірив в українську справу», - завершує Максим Кавун.