В Днепре почтили память Дмитрия Яворницкого

5 августа традиционно отмечается День памяти выдающегося историка, писателя, подвижника краеведческого и музейного дела нашего региона.

В этом году исполнилось 83 года со дня смерти академика, профессора, «Отца Запорожского казачества» Дмитрия Ивановича Яворницкого.

В этот день в Днепропетровском национальном историческом музее и Мемориальном Доме-музее Яворницкого прошел целый ряд мероприятий.

В частности, прошел круглый стол «Археологические раскопки Дмитрия Яворницкого». В Доме-музее историк Максим Кавун прочел интереснейшую лекцию, посвященную жизни и мемориализации нашего земляка. Десятки общественников, активистов и почитателей Дмитрия Яворницкого приняли участие в торжественном собрании возле могилы Яворницкого и возложении к ней цветов.

Исторический музей и Садиба Дмитра Яворницького поделились прекрасными фотографиями с этих мероприятий. А в Садибе Дмитра Яворницького напомнили о его жизни и работе в 1920-30-х годах, его смерти и создании Садиби:

«5 серпня – 83-тя річниця, як пішов з життя відомий вчений, громадський та культурий діяч Дмитро Іванович Яворницький (1855 – 1940).

Останні роки його життя були особливо важкими.

Для радянської тоталітарної системи він був небезпечною постаттю і як людина попередньої епохи, і як яскравий українофіл.

Вчений перебував на обліку в ДПУ як соціально небезпечний елемент, ще з середини 1920-х років за Д.І. Яворницьким було встановлено нагляд, не обійшлось і без доносів, оскільки сам вчений, який відрізнявся все життя волелюбством, не боявся підтримувати тих, хто зазнав утисків, заступався, надавав роботу в музеї, залучав до Дніпробудівської археологічної експедиції.

В 1933 році спростереження перейшло в репресії.

За доносом одного зі співробітників Дмитра Івановича Яворницького в образливий спосіб викинули за стіни музею, обвинувативши в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей був оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди».

В будинку вченого були обшуки, декількаденний допит закінчився хворобою вченого, яка тривала майже півроку, і за словами самого Д. Яворницького він «був на волосинку од смерті».

На щастя старенького академіка не заарештували, і, навіть, повернули йому через декілька місяців академічну пенсію. Але це була не остання справа проти Д.І. Яворницького.

У 1937 р. в Україні було сфабриковане чергову справу так званого “Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля” на чолі з головою РНК УРСР П. Любченком.

Д. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації як “натхненника” дніпропетровського “контрреволюційного підпілля”.

Заарештовані по цій справі свідчили проти нього. Однак, самого вченого знов не заарештували. Дослідники висувають різні причини цього: похилий вік Д. Яворницького, його науковий авторитет, заступництво високих посадовців.

Останні роки життя Дмитро Іванович сам оцінуював «на три з мінусом», але незважаючи на вкрай слабке здоров`я та моральне спустошення, нагляд НКВД, він продовжував наукову діяльність.

В ці часи були написані вченим цікаві спогади про М. Костомарова, І. Рєпіна, Л. Толстого, В. Тарновського, статті: “Шевченко і Рєпін” та “І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка”, а також праця “Историю города Екатеринослава”. Жодна з цих робіт за життя вченого не була надрукована, хоча, підкорююсь вимогам радянщини, останню свою монографію "История горда Екатеринослава" Дмитро Іванович написав російською мовою. (Книга була надрукована тільки у 1989 році через 50 років після написання).

Пішов з життя академік Дмитро Іванович Яворницький на 85 році — 5 серпня 1940 р. Поховали його, як і він хотів, під мелодію гопака, але не біля улюбленого свого дітища – музею, як заповідав, а на місцевому кладовищі.

За спогадами сучасників, площа перед «незамайківським куренем вченого»- його особистим будинком на площі Шевченка, була заповнена тими, хто прийшов провести легендарного Козацького Батька в останню путь.

Влада, яка своїм цькуванням отруїла остання роки життя вченого, зробила вигляд, що репресій не було.

Указом Президії Верховної Ради УРСР “Про увічнення пам’яті академіка Д.І. Яворницького” від 11 жовтня 1940 р. його ім’я було надане Дніпропетровському історичному музею.

18 липня 1946 р. Дніпропетровський виконком обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення про відкриття філії історичного музею в його особистому помешканні.

Проте, лише під час “відлиги”, 18 липня 1964 р. було відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку. Але, коли на початку 1970-х рр. тоталітарна система знову набрала обертів, цей меморіальний музей був закритий і знову відкрився лише 3 листопада 1988 р.

Заповіт вченого поховати його біля стін музею був виконаний лише у 1961 р., коли було зроблено перепоховання. Це, знову таки, було ініційовано небайдужою громадськістю, яка вмовила владу не дати зникнути могилі Козацького Батька, оскільки кладовище, де було поховано Дмитра Івановича розрівнювалось під парк.

І тільки у 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження академіка Д. Яворницького на його могилі було встановлено пам`ятник, споруджений за народний кошт (скульптор – В. Наконечний, архітектор – В. Мірошниченко)».

Фото – Днепропетровский исторический музей и Садиба Дмитра Яворницького.