У Театрі Лесі Українки відбулася прем'єра вистави-провокації «Хто я є?»

Цей театр із міста Кам'янське показав незвичайну виставу у новому театральному просторі – «Сцені на сцені».

Міський сайт уже розповідав про підготовку цієї вистави за п'єсою Славомира Мрожека «Емігранти». Незвичайність прем'єри, крім іншого, полягала і в тому, що її учасниками ставали й усі глядачі, які розташовувалися... безпосередньо на сцені та були залучені до того, що відбувається. Такі інтерактивні вистави дуже популярні у всьому світі.

І ось прем'єра відбулася. Вона пройшла з великим успіхом і дуже сподобалася глядачам. Після вистави глядачі, не залишаючи своїх місць на сцені, брали активну участь в обговоренні постановки.

Детальніше про прем'єру в Театрі Лесі Українки міста Кам'янське розповіли:

«На Основній сцені Театру ім. Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Хто я є?» за п’єсою всесвітньо відомого польського драматурга Мирослава Мрожека «Емігранти» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Віктора Попова.

Жанр, зазначений як  «театральна провокація», передбачав залучення (провокування) глядачів на певну участь у виставі, і це дозволило подивитись на деякі гострі та злободенні теми під несподіваним кутом зору. 

Для того, щоб прямий контакт глядачів та акторів став не тільки можливим, а був максимально тісним, під час цієї вистави всі глядачі знаходились  безпосередньо на сцені. Таким чином прем’єра ознаменувала ще й відкриття у нашому театрі нового театрального простору – «Сцена на сцені».

І судячи з реакції глядачів, всі нововведення припали їм до душі. Хоча незвичний формат вистави спочатку декого з них бентежив, проте пронизлива драматична історія, розіграна акторами буквально у них перед очами, захопила всіх присутніх вже з перших хвилин вистави. 

За сюжетом в тісній кімнаті мешкають двоє емігрантів. Один із них – інтелігент, який виїхав за кордон через політичні  причини, інший – простий сільський хлопець, що хоче просто заробити грошей для своєї родини. Вони люди з  різних світів, але з однієї країни. Доля звела їх в одному місті і зробила на певний час найближчими один для одного людьми. Вони сперечаються про свободу і рабство, іронізують над абсурдом своєї дійсності, кепкують над наївними уявленнями один одного.  Сміх і сльози, товариство та зрада, туга за Батьківщиною та мрії про краще життя, іронія та щирість – все було в цій азартній суперечці, свідками якої 24 березня стали глядачі нашого театру. І судячи з їх реакції, з почервонілих від сліз очей, ця історія торкнулася найтонших струн їхніх душ.

– Я впевнений, що ця п’єса при правильному її трактуванні, здатна викликати у глядача якісь суто особисті, можливо не завжди усвідомлені, почуття і паралелі зі своїм життям, – каже режисер-постановник вистави Віктор Попов. –  Ця вистава, незважаючи на смішні моменти, що є в ній, ближча до психологічної драми. Її герої переживають серйозні особисті трагедії. Але трагедії потрібні в театрі, потрібні, щоб давати поштовх для життя, для його відчуття, а не для того, щоб посилити наш смуток. Вони потрібні для того, щоб цей смуток  розсіявся, розчинився у волі до життя, до бажання жити.

Ролі у виставі виконали молоді, проте вже добре відомі кам’янчанам актори Іван Чебан та Ілля Каріков. Їх дует глядачі могли бачити у комедії «На всю котушку», а незабаром побачить ще в одній прем’єрі – виставі «Кайдашева сім’я», яку ми покажемо на Новій сцені театру 21-го та 30-го квітня. Незважаючи на молодий вік, та той факт, що за сюжетом п’єси герої мають бути значно старшими, актори повністю впорались з своїми ролями і створили на сцені не просто абстрактні «образи», а буквально перетворилися в реальних людей, в яких кожен може впізнати свого родича або знайомого. 

– Мирослав Мрожек у ремарці до п’єси «заклав» вік своїх героїв у проміжку від 30 до 40 років, проте актори, які грають у виставі, зараз лише наближаються до свого тридцятирічного рубіжу, –  зазначає Віктор Попов. –   Але п’єса писалася 50 років тому. А зараз у нас люди дорослішають швидше. Сьогоднішні молоді люди приймають досить виважені та серйозні рішення. Йому 18 років, а він іде добровольцем на війну! Хіба це не показник зрілості? Щодо вибору саме цих акторів, то він пов’язаний з їхньою акторською «зрілістю» та бажанням себе як акторів випробувати на серйозному та важкому матеріалі. Я розраховував на цих акторів і зараз можу сказати, що не помилився у своєму виборі. І незважаючи на те, що актори молодші за «заявлений» драматургом вік героїв, сюжетна лінія від цього абсолютно не постраждала. Я вважаю, що глядачі зможуть оцінити і зрозуміти те, що й молоді люди переживають, пропускають через себе всі удари долі, не менш гостро, ніж ті, хто вже отримав до свого 40-річчя якийсь сумний життєвий досвід».

Фото Театру Лесі Українки.