Аутентичный облик старого поселка в Днепре исчезает на глазах

Бывшему поселку имени Фрунзе в Днепре – почти век, но его объекты не внесены в список культурного наследия нашего города, их неповторимый облик меняется с каждым годом.

Поселок, когда-то носивший имя Фрунзе, был построен в 1920-х годах для рабочих и специалистов нашего гиганта индустрии, в ту эпоху – завода имени Петровского. Всего за несколько лет на территории 3,5 гектара были построены десятки 1-3-этажных домов с соответствующей инфраструктурой.

И поныне этот поселок расположен в районе пр. Мазепы (недавно – пр. Петровского), вот только свое изначальное название он утратил задолго до декоммунизации. Чаще местные жители называли свои кварталы «в районе проспекта Петровского».

Об истории поселка Городской сайт неоднократно рассказывал. Писал сайт и об архитектуре этого поселка.

Многим кварталы таких домов кажутся безнадежно устаревшими. Но в то же время сложно не согласиться с тем, что они хранят в себе дух времен почти вековой давности. Являются исторической и архитектурной достопримечательностью города.

Не один год специалисты добивались того, чтобы бывший поселок Фрунзе был включен в исторический ареал Днепропетровска-Днепра. Это способствовало бы и сохранности старых домов.

Увы, этого не произошло. А старые здания продолжают ремонтировать и перестраивать, кто как захочет…

Вот что об этой ситуации рассказала начальник Управления по охране культурного наследия Днепровского горсовета Надежда Лиштва:

«Селище ім. Фрунзе.

У 1925 р. для робітників заводів ім. Г. І. Петровського та ім. В. І. Леніна почалось будівництво селища ім. Фрунзе, для якого було відведено 350 десятин землі. До кінця року було побудовано близько 200 одноповерхових котеджів. На 1927 р. було збудовано 34 будинки загальною житловою площею 6 000 кв. сажнів. В 1926-1927 роках почали будувати в більшості 2-х – 3-х поверхові будинки.

Селище ім. Фрунзе було на той час одним із кращих у республіці, і складалося із кварталів переважно квадратної форми, площею 3,5 га, відділених один від одного широкими вулицями. Квартали, у свою чергу, розділені на три частини внутрішньоквартальними проїздами. Забудова кварталів здійснена в основному двоквартирними типовими будинками садибного типу, за проектом архітектора В. Троценка.

Технологією будівництва передбачалося використання місцевого будівельного матеріалу — шлаків, цілі гори якого скопилися на території металургійного заводу ім. Г. И. Петровського.

Під керівництвом інженера І. Мирошниченко був розроблений потоковий метод зведення житлових будинків з набивного шлакобетону за допомогою переставної дерев'яної опалубки; крім того, була розроблена технологія виробництва шлакобетонних блоків. У результаті за літній будівельний сезон споруджувалося більше 200 житлових будинків.

У робочому селищі передбачалося спеціальне громадсько-побутове обслуговування населення. Із цією метою в центрі окремих житлових кварталів розміщалися школи, магазини й інші громадські установи.

За історико-архітектурним опорним планом міста 2007 року селище визначалось історичним ареалом, який так і не був погоджений МКУ. В сучасному ІАОП - навіть не пропонувалось в історичні ареали.

Наразі багато будинків перебудовані, але навіть в такому вигляді в них залишаються риси притаманні архітектору Троценку.

Колись починала робити модель в SketchUp, сподіваюсь скоро завершити, з відтворенням алей і характерних елементів, притаманних саме селищу ім. Фрунзе».

Если же историческую память не защищать должным образом, она может быть стерта с карты.

Городской сайт систематически рассказывает о сносе, демонтаже тех или иных старинных зданий и объектов.

Надежда Лиштва делится еще одним печальным фактом – о разрушенной в 2020 году старинной мельнице в Верхнеднепровском районе:

«Під час роботи я часто розумію, як не вистачає знань та методичної допомоги. Брак спеціалістів з архітектури, з історії, юристів з питань охорони культурної спадщини. Годинами читаючи нормативку та законодавство, я вже не можу читати художні книжки, бо шукаю в них статті та підпункти.

Але розумію, що мені сильно пощастило на відміну від начальників відділів культури, які займаються охороною культурної спадщини територіальних громад області.

Вже не перший дзвінок у цьому місяці від колег, які не знають, як підготувати висновок про відповідність проектної документації вимогам чинного законодавства. У них немає в штаті архітектора, в них немає істориків, в них в ОТГ відсутні необхідні спеціалісти. Методична допомога від органів охорони культурної спадщини вищого рівня відсутня, а відповідальність за «не такий» висновок є, як юридична так і згідно ККУ. Спадщина руйнується часто-густо не через погані органи охорони місцевого самоврядування, а через брак спеціалістів і банальної методичної допомоги.

На фото млин в с. Калужине, Верхньодніпровського району. Остаточно зруйнувався у 2020 році, пам`ятка архітектури місцевого значення».

Наверное, невозможно даже подсчитать, сколько исторических объектов по разным причинам на Днепропетровщине и в Днепре исчезло за годы независимости Украины…

Фото со страницы Надежды Лиштвы