“Золоті кути” – міська легенда чи легка нажива для вандалів

Чи справді катеринославська забудова ховає скарби?

За царської доби під першу цеглину новобудови обов’язково закладали золоту монету. Сьогодні приховані скарби є ціллю золотошукачів, а по суті — вандалів. На вулицях Дніпра ми побачили кілька фасадів із розбитими кутами. Одні люди кажуть, що це якраз і шукають золоті монети, інші не вірять у подібні історі. Чи справді існують золоті кути і чому будинки розбиті саме там, де ймовірно ховали скарби – з’ясовували наші журналісти. Дніпром давно ходить легенда про скарби, що заховані у кутах старих будинків. Жадібність перетворює людей на вандалів: люди розбивають цеглу і шукають під нею золото. Історики та археологи — скептичні: в історії Катеринослава не було популярно ховати дорогоцінні речі саме у стіни будинку.

Максим Кавун, історик, культуролог, публіцист, краєзнавець: “В історії Катеринослава не було такої повальної тенденції – вмонтовувати щось в будівлі. Така тенденція історично документами не фіксується, навіть переказами. Була інша тенденція: в 19 столітті робили “закладні камені” або “закладні комплекси” при будівництві будівель, споруд громадського та культового призначення”.

Кілька фактів ховання скарбів у будинки таки відомі. При заснуванні Спасо-Преображенського кафедрального собору Катерина II поклала у фундамент мідну визолочену дошку та вісім золотих монет. Коли собор переосвячували та перебудовували, додали монети доби Миколи I. Сьогодні все зберігається у фундаменті — цінність не лише матеріальна, а і культурна. Коли зводили Український будинок, зараз Гранд-готель Україна, у фундамент заклали металеву дошку 1910 року з написом коли і хто його заснував. Під час робіт, уже в 20 столітті, дошку вилучили та передали до музею імені Яворницького, де вона зберігається і зараз.

Максим Кавун, історик, культуролог, публіцист, краєзнавець: “Таких випадків, що спеціально вмонтовували в кути будівлі монети, нам невідомі. Історики не мали з цим діла. Можливо, ці факти й були, чорні археологи. Але ми таких знахідок в музей не отримували”.

Відомо, що у період громадянської війни, коли люди тікали з осель, вони залишали свої дорогі речі у так званих пустотах у стінах квартир. Люди не повернулися у свої житла, а скарби залишилися наступним мешканцям. Історик Максим Кавун вважає, що легенда про золоті кути пішла саме звідси.

Максим Кавун, історик, культуролог, публіцист, краєзнавець: “Ця легенда пішла з того, що хтось знайшов якісь схованки в цих будівлях. Це було масово в 60-70 роки, коли почали руйнувати історичний центр і замінювати їх новими. То були такі випадки, коли ці клади здавали в історичний музей”.

Будинок номер сім на Старокозацькій має такий от відбитий кут — можливо, тут шукали схований скарб. Але мешканці готові свідчити: їхній дім розвалюється сам.

Юрій, мешканець будинку: “Дом дает усадку. Много лет в этом подвале сточные воды. Стоит вода, а фундамент маленький и дома наши дают усадку”.

Ярослав, мешканець будинку: “Там текла водосточная труба, которую мы заменили. Вода бежала на угол, поэтому он и обрушился”.

Потрісканому будинку більше 100 років. Уламки фасаду падають майже на голови перехожих. Місцеві жителі задля своєї безпеки встановили металеву сітку, на яку і падають частини конструкції.

Олександр, мешканець будинку: “Монтировали специальные такие сетки, на которые падали уже у нас все эти конструкции, которые имеют историческую ценность”.

Жителі будинку бояться жити в таких умовах. По всьому дому можна побачити частини, що можуть впасти будь-якої миті. Люди розповідають, що посильний ремон проводили самостійно.

Ярослав, мешканець будинку: “Своими силами вот сделали ремонт в подъезде, за свои деньги заменили окна. На фасад у нас не хватает”.

Юрій, мешканець будинку: “Мы боимся просто повторить судьбу и Житомира, и Одессы. У нас дома старые, больше 100 лет нашим домам”.

Тож головне багатство такої архітектури — не в захованому золоті. Але естетичної неповторності сучасні градоначальники не цінують.