Костянтин Ганушевич: Коли почнемо розробляти вітчизняний газ, купувати закордонний — стане непотрібно

Над дослідженням, яке відкрило для України нову можливість видобутку альтернативного палива, на кафедрі підземної розробки родовищ Національного гірничого університету почали працювати кілька років тому. Науковці винайшли технологію, яка охоплює сфери безпеки роботи шахтарів і екологію. В її основі — перетворення шкідливого шахтного метану, що у надзвичайно великій кількості викидається в атмосферу, в так звані газогідрати. По суті, ця сировина і є аналогом природного газу. Таке відкриття — значний прорив для української економіки. Наймолодший з авторів цієї розробки — Костянтин Ганушевич, нещодавно здобув перемогу в номінації «Наука» щорічної міжнародної програми-конкурсу TOYP і ввійшов до десятки видатних молодих людей України.

— Костянтине, ви пригадуєте, з чого почалася ваша зацікавленість темою утилізації небезпечного шахтного метану і його перетворенням в альтернативне газу паливо?

— Кілька років тому я почав працювати на кафедрі підземної розробки родовищ НГУ. Дізнався, що тут йде робота над новаціями. Ідея розробки газових гідратів належить завідуючому кафедрою і професору Володимиру Бондаренку. Він колись припустив, що газові гідрати можуть міститися у вугіллі, тому під час видобутку твердого палива в атмосферу через спеціальні свердловини під високим тиском постійно викидається метан. Мене ж ця тема зацікавила, коли на очі потрапила стаття про розробку газогідратів у Чорному морі німецькою експедицією. У ній дуже доступно пояснювалося те, що в морі знаходиться неймовірна кількість природних газогідратів і, коли видобути хоча б 10% з усіх запасів, Україна стала б забезпеченою газом на півтори тисячі років уперед.

Я зрозумів, якщо природні газові гідрати знаходяться на морському дні, то вони формуються і під землею. Як гірничого інженера мене це захопило. Я почав працювати над кандидатською дисертацією з цієї тематики. На той час завідуючий кафедрою вже ініціював появу лабораторної установки по створенню штучних газогідратів. Усе базувалося на ентузіазмі. За власний кошт ми придбали спеціальний морозильник для збереження газогідратів, усі підручні матеріали. І ось у нас вже діє модифікована установка. Ми продовжуємо її удосконалювати.

— На міжнародній арені ви представляли свій проект?

— Авжеж. Я брав участь у Всесвітньому гірничому конгресі у Стамбулі. Після моєї доповіді про газові гідрати до нашої делегації почали підходити науковці з Японії. У цій країні — передові розробки по видобутку морських газогідратів. Їх зацікавила наша ідея утилізації шахтного метану. Виявилось, що на конгресі були і представники потужної вугільної компанії Шахтоуправління «Покровське». Вони підтвердили, що шахти дійсно загазовані і їм доводиться утилізовувати метан шляхом його спалювання, що робиться з використанням надзвичайно дорогих технологій. До того ж ще й небезпечно. Тому ця компанія зацікавилась саме технологією видобутку газових гідратів, що складаються лише з води і газу. Вони абсолютно безпечні. Газогідрати виглядають, як кусень льоду, і можуть транспортуватися у спеціальній мобільній установці, де розміщено холодильник.

— Розкажіть про процес видобутку цього так званого «кусню льоду». Яким чином він трансформується в газ?

— Уявіть, ми приїжджаємо на шахту. Просто посеред поля бачимо труби, які і є свердловинами. Через них метан виходить на поверхню. Їх бурять на всіх шахтах, бо у кожній міститься велика кількість газу, що час від часу призводить до вибухів. Щоб цього не трапилося, вугільний метан випускають прямо у повітря або ж спалюють його. Ми ж пропонуємо абсолютно безпечний варіант для навколишнього середовища. До свердловин під’їжджає мобільна установка, де міститься холодильник, про який згадували раніше, і реактор, куди закачується газ з-під землі, який, змішуючись з водою, перетворюється у газовий гідрат. На вигляд це справді кусень льоду, бо газогідрат при утворенні сам себе захищає природною білою плівкою. Його можна транспортувати в іншу машину з морозильною камерою, яка б відвозила ці утворення, наприклад, у селища, куди не проведено довжелезного газопроводу з міста і люди змушені купувати дорогий газ у балонах. Газогідрати можна відвозити на спеціальні сховища у периферії села, де гідрат, при підвищенні температури перетворюватиметься у газ і через місцевий газопровід діставатиметься до споживачів. Тобто звичайна вантажівка привозить здоровезний заморожений один кубічний метр газогідрату, який насправді містить у 160 разів більше газу. Однак він стає транспортабельним саме через свій стиснутий стан.

— Над видобутком газогідратів з метану вугільних шахт працюють і ваші колеги з інших університетів України?

— Ні, авторство належить науковцям Національного гірничого університету. Ідею такого шляху утилізації шахтного метану раніше не розглядали. Хоча ми співпрацюємо з Полтавським національним технічним університетом імені Юрія Кондратюка й Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу. Ці вищі школи займаються видобутком природних газогідратів Чорного моря.

— Ви вважаєте, що технологія зі створення газогідратів з шахтного метану — технологія майбутнього?

— При чому дуже близького майбутнього. Ми вже отримуємо високі результати у лабораторії. Хоча на самому початку нашої роботи над відкриттям на цю розробку дивилися, як на якусь космічну технологію. З тих пір минуло близько трьох років. І нині нам просто не вистачає фінансування для реалізації своїх напрацювань хоча б на одній шахті.

— Окрім здешевлення використання газу в побуті, які ще плюси газогідратної технології? Чи вплине ця розробка на безпеку роботи шахтаря, бо, на жаль, під землею трапляються трагедії.

— Так, безпека видобутку вугілля збільшується. Більше того, наша технологія зменшує не лише кількість метану під землею, а й — забруднення навколишнього середовища. У своїй дисертаційній роботі я ще піднімаю і питання боротьби з глобальним потеплінням. Як відомо, метан дуже потужний газ з парниковим ефектом. Ми ж довели, що його можна використовувати для опалення без шкоди екології.

— Костянтине, ви весь час говорите «ми». Над дослідженням працює багато вчених?

— П’ять науковців. Окрім фахівців з кафедри підземної розробки родовищ, працюють і з кафедри хімії, а також кафедри екології. Саму установку збирав кандидат технічних наук, руки якого ми називаємо «золотими», — Микола Овчинніков.

>— Ваша розробка ще в процесі. Які кроки для її завершення вам треба ще здійснити?

— Якщо буде фінансування, то через півроку-рік цю технологію ми зможемо запустити у дію. Спочатку газогідрати в установці створювалися за 72 години, на сьогодні цей час зменшився до 20 хвилин. Однак нам треба досягти миттєвої реакції на безперебійний вихід шахтного метану. Тобто щоб льодові блоки вироблялися відразу при змішуванні газу з водою. Ми знаємо, як досягти цього, тільки потрібні кошти: на обладнання, спеціальні активні речовини, фреон — газ, на якому працює установка… За підрахунками, для удосконалення нашої розробки нам необхідно 100 тисяч гривень. У порівнянні з тим, скільки наша країна витрачає на закупівлю російського газу, — це копійки.

— З проектом утилізації шахтного метану ви увійшли до десятки найуспішніших молодих людей України. Перед вами відкривається безліч перспектив, у чому ж особиста мотивація продовжувати працювати над розробкою?

— Як це не банально, мені хочеться щось зробити для Вітчизни, змінити світ на краще. Я дуже ідейна людина, особливо мотивувати мене не треба. Дуже подобається викладати основи гірничого виробництва на англійській мові, спілкуватися зі студентами, вишукувати і розповідати про інновації у світі. Радію, що до мене приходять першокурсники, які вивчають свою професію на мові міжнародного спілкування задля того, щоб згодом отримати диплом трьох країн. Є у нас такий проект. Я також маю досвід роботи за кордоном, але залишається важливим створити щось необхідне в рідній Україні.

— Чи буде втілена розробка з утилізації метану в життя, чи все ж таки на її реалізацію вплинуть негативні фактори ситуації в країні?

— Те, що розробка буде втілена, в мене сумнівів не викликає. І тут питання не в мільйонах, а в розумінні того, що в нашій країні є все для розвитку економіки. Для мене якось дивно, що держава витрачає великі кошти на закупівлю російського газу. Коли ж ми почнемо розробляти вітчизняний газ, купувати закордонний — стане непотрібно.