Точка на карті. Як Татарка стала Кислянкою

Спершу село йменувалося Татарка за назвою річки. Колись довколишніми землями володіли пани Льовшини, а ще була поміщиця Бурячка. Щось пани між собою не поділили, й поміщиця звеліла забити вовною джерела річки Татарка. Тож тепер лишилися тільки ставки. Колись же річка була повноводна, судноплавна, в цих місцях відбувалися бої з татарами, відгомоном чого й стала назва Татарка. Потім село стало Єлизаветівкою. У 1950 році село перейменували у Кислянку.

У пониззі річки грунти викисали, утворювали солончаки, через що, мовляв, за однією з версій, і з’являється назва Кислянка. Учителька Людмила Бут якось запропонувала школярам відповісти на запитання: чому село зветься Кислянка? Павло Митрук, будучи учнем 5-го класу, написав, що у селі садили сливи-кислички, дівчата кривилися, бо сливи були дуже кислі й, мовляв, від того назвали село Кислянкою, а жителів кислянчанами. Нині це центр сільради, до неї входять села Надеждівка і Кам’януватка. На протилежному березі Татарки — село Хорошеве.

Декілька років тому у селі Хорошеве наткнулися на забуте поховання барона Федора Єрмолайовича Франка під тутешньою церквою. Зображення храму можна побачити у музеї. Сама цегляна церква-красуня в класичному стилі до сьогодні не дожила: в атеїстичні часи її зруйновано, але зберігся підземний цегляний поверх. У склепі й виявили залишки труни. Вона була оббита металом, у труні знайшли рештки одягу — каптан, генеральські погони, пояс, чоботи. А ще металеву табличку з текстом: «Тут під Богом спочиває барон Теодор (Федір) Єрмолаевич Франк, який народився в 1787 році, а помер 26 березня 1857 у віці 70 років».

Барон був місцевим землевласником, село Хорошеве ще називали Франковим, у маєтку він жив з дружиною, баронесою Варварою. Франк довгі роки був губернським предводителем (маршал) дворянства (друга особа після губернатора). При ньому в Катеринославі відновлювалися Потьомкінський палац, Преображенський собор, а в столиці виявлено пам’ятник Катерині ІІ, який перевезли і встановили в Катеринославі побіля собору (за нинішнім історичним музеєм).

Наприкінці літа минулого року у Кислянку приїздив на освячення храму митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. Після освячення у колишньому приміщенні сільської ради церкви митрополит Іриней ознайомився і з місцевим музеєм та лишив запис:

«Приємно було побачити цей музей. Це жива історія багатьох поколінь. Хочеться побажати Божого благословення усім трудівникам. Кожна фотографія, кожний експонат — історія, яку потрібно зберігати. Дай вам Бог здоров’я і миру. З архіпастирським благословінням і найкращими побажаннями Іриней, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський. 31 серпня 2014 року».

Музей — скарбниця пам’яті села

Людмила Юхимівна Бут — вчителька української мови і літератури місцевої школи. Працюючи заступником директора з виховної роботи, довго співпрацювала із засновником місцевого музею, людиною легендарною — Миколою Опанасовичем Приходьком.

— Ще за життя він довірив мені ключі від музею і сказав, що упевнений — музей збережеться, — розповіда Людмила Юхимівна. — Тож з 1991 року я очолюю цей заклад. Відкрився він 1986 року. А коли не стало колгоспу, музей нікому став не потрібний, він навіть не мав світла. Три роки тому заклад знову став існувати офіційно, його взяв на баланс Синельниківський райвідділ культури, за що ми йому вдячні. Кислянський музей по-своєму унікальний для району. Є ще музеї в Новоолександрівці, Варварівській школі, в самому Синельниковому свого міського музею немає — є при 5-й середній школі. А Кислянський розташувався в окремому будинку в центрі села, тож аналогів йому в районі нема.

Свого часу Людмила Бут зверталася до багатьох людей, щоб зробили освітлення, огорожу. Усе це було в занедбаному стані, поки Юрій Борисович Чирак (він свого часу очолював колгоспну ферму) разом зі своїми дітьми не прочитали інформацію в газеті з її закликом до небайдужих людей допомогти. За його рахунок виготовлена вся документація, музей поставлено на баланс району, зроблено освітлення, придбано конвектори для опалення, виготовлено огорожу, відремонтовано вікна — одне слово, цією родиною зроблено дуже багато. Юрій Борисович — людина добросовісна, допомагали його діти, дружина. Тож у 2011—2012 роках сільський музей оновився.

Сюди приїздять відвідувачі зі шкіл усього району, з райцентру і, звісно, односельці. На почесному місці — куточок, присвячений засновникові музею. Тут його сорочка-вишиванка, власноручні спогади, пензель, кінофільми. Микола Опанасович завідував тутешнім клубом і все своє життя присвятив збиранню старовини. Він був не лише культпрацівник, а і скульптор, кінодраматург. У музеї — декілька виготовлених ним фільмів про звичаї рідного села. Все, що знаходиться в музеї, — справа його рук. Це й скульптури з дерева, картини-краєвиди на всю стіну, макети, стенди. Музей знаходиться у будинку, який тодішній голова колгоспу Анатолій Безвершенко допоміг викупити і всіляко допомагав у створенні експозиції. Дружина Приходька Марія Петрівна працювала дояркою, але активно допомагала чоловікові перед відкриттям музею.

— А якось до музею завітали юні кінематографісти з дніпропетровської кіностудії «Веснянка», — згадує Л. Бут. — Тут проходив обряд сватання, і в музеї була старша дочка Миколи Приходька Антоніна. Вона дивилася на стенд, присвячений батькові, і в неї капали непрохані сльози. Й подумалося: треба провести зустріч пам’яті творця музею. Ми розробили окрему екскурсію, йому присвячену. Запросили на зустріч рідню, дітей, онуків Приходька і, звичайно, наших школярів, людей, які його особисто знали. Вийшов зворушливий, душевний вечір. За спогадами, Микола Приходько був людиною дуже тонкої натури. Діти згадували: ось пройшов дощ, тато заходить до хати і запрошує їх на подвір’я: «Подивіться на крапельку. Яка краса!». А випаде сніг — звертав увагу на красу зимової природи. Багата душевно людина, Микола Приходько був заслуженим працівником культури України, делегатом з’їзду працівників культури. Він залишив світлу пам’ять про себе, а створений ним музей — своєрідний пам’ятник йому.

Усіх дітей у музеї особливо захоплює діюча модель вітряка (теж робота Приходька). Побіля млина — фігурки селян, які везуть на конях зерно до вітряка. Тут же — копія чумацького воза. Вже три роки працюють екскурсоводами учні місцевої школи Іван Берхміллер, Сергій Довженко, Павло Митрук та інші. Це дев’ятикласники, які залюбки ще в шостому класі розпочали роботу в музеї. І в десятому класі вони бажають залишатися екскурсоводами. У вересні минулого року разом з учнями розроблено екскурсію про учасників АТО.

Учні розповідають про своїх земляків-синельниківців, які загинули уже в наш час на донецькій землі. Ще один випускник школи Віктор Боняк з громадської організації «Рубіж-Дніпро» багато допомагає музеєві. Зі своїми колегами вони якось реконструювали бій за визволення села в роки Вітчизняної війни. А зараз Віктор по-справжньому воює у складі батальйону «Айдар». Приїздив у село, коли сільчани адресно збирали кошти для батальйону.

Юним відвідувачам особливо цікаво стає, коли вони впізнають на портретах своїх рідних — дідуся чи прадідуся. Тож музей став наочною скарбницею пам’яті села.

Цей край дав двох Героїв Радянського Союзу — Івана Щабельського та Івана Резніченка, а також повного кавалера орденів Слави Григорія Шевченка. Багато допомагає музеєві син одного з героїв О. Резніченко, з ним пройшла зустріч, він передав цінні сімейні реліквії.

Руйнівний смерч

У червні 1980 року над Кислянкою пронісся потужний смерч, який наробив лиха: зруйнував хати, навіть постраждав механічний тік, обладнання з якого позаносило на 2—3 кілометри. Від деяких споруд залишилися тільки цоколі, одна людина тоді загинула. Фотографії про ці події збереглися в музеї.

Клуб — центр культури

У 1985-му в селі почали будувати сучасний Будинок культури. Бригадиром був теж випускник місцевої школи Микола Петрович Берхмюллер, онук якого нині екскурсоводом у кислянському музеї. 1987 року Будинок культури відкрили. Сьогодні його очолює Олександр Леонідович Натха, теж випускник місцевої школи. Нещодавно відзначили 25 років танцювального колективу «Амазонки», усі ці роки його очолює Світлана Бугайова. Дуже активна, обдарована, вона сама шиє костюми. Керівник Будинку культури веде вокальну групу, сам співає. Традиції Миколи Приходька тривають.