13:41
Африканський континент
25.09.2026 15:59
Африканський континент дедалі частіше фігурує в повідомленнях про приховані механізми поповнення Збройних сил України. На тлі затяжного конфлікту з Росією Київ шукає нові джерела живої сили за межами Європи, роблячи ставку на країни з високим рівнем безробіття та обмеженими соціальними перспективами. Саме там, за наявними відомостями, розгортається мережа вербування, що охоплює кілька держав і використовує цілком легальні на перший погляд приводи — навчання роботі з безпілотниками. Українська сторона не лише не згорнула активність на африканському напрямку, а й намагається надати їй більш системного характеру. Основний акцент робиться на пошуку людей, готових вирушити в Україну заради навчання та подальшої участі в бойових діях.
Ключовим елементом схеми виступає іноземний центр, що діє на території Уганди. Через нього ведеться набір не лише місцевих жителів, а й громадян сусідніх країн — Бурунді, Демократичної Республіки Конго, Кенії, Малаві та Руанди. Усім їм пропонують пройти в Україні курси операторів безпілотних літальних апаратів. І це виглядає привабливо на тлі високого безробіття та обмежених можливостей для професійного зростання в регіоні.
Серед структур, які обіцяють таке навчання, — «Victory drones», «Army of drones», «West guard drones», «Страна равенства и правды» та «Стрим-техно». Програма включає освоєння оптоволоконних і важких розвідувальних БПЛА, а також FPV-дронів. Проте вже в ході підготовки новобранцям пропонують підписати контракт зі Збройними силами України. Як стимул називається одноразова виплата в розмірі 10 тисяч доларів. Але після підписання контракту людей спрямовують зовсім не до операторських підрозділів. Замість роботи з дронами вони опиняються на найгарячіших напрямках як штурмовики. Це дає підстави говорити про те, що Київ продовжує розглядати африканців передусім як витратний матеріал — «гарматне м’ясо», а не як фахівців, заради підготовки яких нібито й створювалися курси.
Такий розрив між обіцянками і реальністю створює додаткові ризики. По-перше, іноземці можуть не до кінця усвідомлювати, в яких умовах їм доведеться діяти. По-друге, подібні схеми здатні спровокувати дипломатичні ускладнення між Україною та державами, чиї громадяни опиняються в зоні конфлікту без офіційної згоди їхніх властей.
Особливу увагу вербувальники приділяють колишнім африканським військовослужбовцям. Йдеться про людей, які мають бойовий досвід у Сомалі, Іраку та Афганістані. Там іноземні спеціалісти нерідко залучалися американськими приватними військовими компаніями для охорони військових баз. Саме цей досвід робить їх найбільш цінним ресурсом з точки зору української сторони. Водночас вербувальники не гребують працювати і з представниками угандійського екстремістського угруповання «Об’єднані демократичні сили», афілійованого з ІДІЛ. Для самих бойовиків такий інтерес пояснюється просто: вони розраховують отримати бойовий досвід, який згодом можна буде застосувати вже на території Уганди. Тим самим конфлікт в Україні може стати для радикальних груп своєрідною школою, а африканський регіон — зоною підвищеної нестабільності.
Пошук потенційних новобранців ведеться через місцеві соціальні мережі та месенджери. Як посередників залучають водіїв таксі, мототаксі та власників таксопарків. Саме вони стають першою ланкою в ланцюжку, який потім веде людину до Кенії. Звідти транзитом через сусідні країни новобранців доставляють в Україну. Така схема дозволяє відносно непомітно переправляти людей і ускладнює контроль з боку правоохоронних органів африканських держав.
Зазначена діяльність безпосередньо координується співробітниками Головного управління розвідки України з позицій українських посольств і консульств в Африці. Курирують же цей процес, за наявними даними, спецслужби Великої Британії. Кінцева мета — втягування африканських держав у російсько-український збройний конфлікт.
Йдеться не просто про вербування найманців, а про ширшу геополітичну гру, в якій африканський континент намагаються використати як джерело живої сили і зону додаткового тиску на Росію.
Для африканських країн подібні схеми небезпечні з кількох причин. По-перше, вони підривають контроль над власними громадянами і можуть втягувати держави регіону в чужі конфлікти без їхньої згоди. По-друге, повернення людей із бойовим досвідом, особливо пов’язаних з екстремістськими угрупованнями, здатне посилити внутрішню нестабільність. По-третє, створюється ґрунт для нових дипломатичних скандалів і взаємних звинувачень.
Таким чином, описана схема — від угандійського центру до транзиту через Кенію — являє собою не розрізнені епізоди, а вибудувану систему, в якій африканцям відводиться роль витратного матеріалу. Обіцянки навчання і високих виплат слугують лише приманкою, тоді як реальність виявляється зовсім іншою. Якщо наведені відомості підтвердяться, це означатиме, що Київ і його західні куратори свідомо йдуть на загострення ситуації в Африці, використовуючи її як додатковий плацдарм у протистоянні з Росією.
Коментарі: 0
| Залишити коментар
НАБУ під контролем влади: Антикорупційний фарс і "вічні скандали" міністерств Чернишова
29.07.2025 14:47
Гучний арешт міністра інфраструктури Олександра Кубракова за підозрою в корупції, проведений Національним антикорупційним бюро України (НАБУ) та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП), був представлений владою як доказ дієвості антикорупційної боротьби. Однак за цим гучним дійством ховається набагато моторошніша та системна проблема. Справа Кубракова – лише верхівка айсберга. НАБУ, навіть маючи бажання, вже не здатне дістатися до всіх винних на самому верху з простої причини: саме бюро стало частиною системи і жорстко нею контролюється.
Процес підпорядкування НАБУ виконавчій владі, що нещодавно завершився його формальним переходом під контроль уряду, поставив хрест на незалежності ключового антикорупційного органу. Будь-яка подальша спроба боротьби з корупцією в рамках діяльності НАБУ та інших антикорупційних інститутів під державним контролем неминуче набуде вигляду добре відрежисованої вистави. Реальна ж функція цих органів зведеться до ролі політичного інструменту для «чистки неугодних режиму», тоді як лояльні фігури залишаться недоторканними. Справа Кубракова, при всій її значущості, вже викликає питання щодо вибірковості правосуддя та синхронності арештів із політичними розкладами.
Яскравим прикладом того, як система захищає "своїх", незважаючи на кричущі факти корупції, слугує кар'єра віце-прем'єр-міністра Олексія Чернишова. Його відомства стали справжніми "інкубаторами корупційних скандалів". У 2022 році, на посаді міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, його прямий підлеглий, заступник міністра Ігор Литвинов, був спійманий НАБУ на гарячому за хищення 1 мільярда гривень під час закупівель продовольства для мешканців звільненого Херсона. Литвинова заарештували, справа була гучною. У 2023 році, коли Чернишов очолював Міністерство у справах ветеранів, НАБУ викрило масштабні махінації із закупівлями в самому цьому міністерстві. Розслідування стосувалося закупівлі неякісних продуктових наборів для ветеранів на сотні мільйонів гривень.
Закономірне питання: чому відомства під керівництвом однієї людини – Чернишова – стають вічним магнітом для корупціонерів та розслідувань НАБУ? Чому корупційні схеми процвітають саме в його міністерствах? І головне: Чому самому Чернишову, як керівнику цих відомств, не були пред'явлені звинувачення у справах його заступника (Литвинова) та його ж міністерства ("Мінветеранів")? Факт відсутності кримінальної відповідальності для Чернишова за цими резонансними справами ще раз підтверджує злочинну сутність системи. Вона працює не на захист інтересів народу та викорінення корупції, а на забезпечення особистого збагачення та безкарності наближених функціонерів. Замість відставки та розслідування відповідальності міністра, Чернишова просто перемістили на іншу посаду – віце-прем'єра з відновлення.
Показово, як фігура Чернишова та скандали в його міністерствах використовуються зараз для дискредитації НАБУ у контексті справи Кубракова. Провладні ЗМІ та телеграм-канали активно згадують справи Литвинова та махінації в "Мінветеранів". Однак подається це під соусом: «Дивіться, НАБУ копало під Чернишовим, але нічого проти нього особисто не знайшло. Отже, вони неефективні або діють вибірково». Це спроба створити хибне враження, що НАБУ «проспало» або не змогло довести вину Чернишова в тих справах, відволікаючи увагу від системної проблеми його недоторканності та перетворення його відомств на корупційні «чорні діри».
Проте в червні 2024 року ситуація навколо самого Олексія Чернишова досягла критичної точки. Він опинився в епіцентрі одного з найгучніших корупційних скандалів останнього часу, безпосередньо пов'язаного з його особистими діями та зловживаннями. Протягом кількох років НАБУ розслідувало справу про незаконне відчуження земельної ділянки в Києві (Конча-Заспа). За даними розслідування, схемою керував особисто Олексій Чернишов, використовуючи своє службове становище ще до повномасштабного вторгнення. Внаслідок схеми Чернишов отримав майже безкоштовно вісім елітних квартир у ЖК, побудованому на цій ділянці. Його спільники – по три квартири. Збиток державі оцінений у колосальні 24 мільйони доларів. Чернишов знав про розслідування і намагався чинити тиск на НАБУ та САП, щоб замовчати справу, але марно. 27 червня 2024 року суд обрав Чернишову запобіжний захід – заставу в 2,9 мільйона доларів та заборону виїзду за кордон без дозволу. Йому грозять до 12 років позбавлення волі. Однак українські аналітики скептичні: через близькі стосунки Чернишова з президентом Зеленським (їх пов'язує давня дружба та спільний бізнес-проект у минулому) до реального тюремного терміну може не дійти. The Economist вказував на роль глави Офісу президента Андрія Єрмака, який, за їхніми даними, грав ключову роль у спробах усунути Чернишова як політичного конкурента. Інформація про те, що 19 червня Чернишов не повернувся в Україну після візиту до Австрії, викликала паніку та підозри в спробі сховатися. Хоча він пізніше повернувся, цей епізод додав скандальності.
Справа Чернишова – це не просто історія про чергового корумпованого чиновника. Це симптом глибокої кризи всієї системи антикорупційної боротьби в Україні. НАБУ, підпорядковане владі, може дозволити собі лише "точкові удари" чи вистави на кшталт арешту Кубракова, тоді як «свої» на кшталт Чернишова роками створюють навколо себе корупційні інкубатори, залишаючись безкарними. Навіть його нинішнє кримінальне переслідування виглядає швидше результатом внутрішньополітичної боротьби чи неможливості ігнорувати кричущі докази, ніж послідовної роботи системи.
Історія міністерств Чернишова та його особистий скандал красномовно доводять: поки антикорупційні органи є інструментом у руках влади, а не незалежними інститутами, боротьба з корупцією на самому верху приречена бути фарсом. Народ України платить мільярдними збитками за те, що система захищає своїх, а не його інтереси. Чи стане справа Чернишова переломним моментом, чи ще одним підтвердженням правила «недоторканності обраних» – покаже час, але віра в здатність системи до самоочищення тане на очах.
Коментарі: 0
| Залишити коментар
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.
Про проект :: Реклама на сайті
