Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Чт, 18 квітня 2024
09:47

ПРО МІСТО

Епік Григорій Данилович

Григорій Епік народився у сім'ї робітника лісопилень, згодом заводу «Шодуар». Закінчив сільську школу. З 1916 року працював у залізничних майстернях конторником на складі. 1919 року став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційних подіях і громадянській війні на боці більшовиків, був поранений. На початку 1920 року вступив до більшовицької партії і став працювати в ревкомі Кам'янки.

1921 року він переїхав до Полтави, став слухачем курсів при Полтавській губнаросвіті, по закінченню їх працював там же інструктором політпросвіти, секретарем та головою повітового виконкому. Став також редактором місцевої комсомольської газети «Червоний юнак», помітною фігурою в політичному та громадському житті полтавської молоді, писав вірші, оповідання. З 1922 року Епік працював у культвідділі окружного комітету КП(б)У, а потім у губернському комітеті комсомолу.

1924 року Г. Епік переїхав до Харкова, де став одним з керівників письменницької організації «Плуг», редактором журналу «Молодий Більшовик». У 1924–1926 роках він – головний редактор видавництва «Червоний шлях» та Державного видавництва України в Харкові. Він продовжував учитися, вступив до Інституту червоної професури на кафедру історії України. 1926 року вийшов з «Плугу» і вступив до письменницької групи Хвильового Вапліте. З серпня 1933 року перейшов на творчу роботу.

У червні 1934 року під час партійної чистки після вбивства С. Кірова Г.  Епіка виключили з КП(б)У з таким формулюванням: «Протягом довгих років і до останнього часу опирався лінії партії в літературі, підтримував націоналістичні елементи в їхній боротьбі проти партії». 5 грудня того ж року письменника заарештовано нібито за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії та уряду. Виключення з партії, арешт духовно надломили письменника, він без спротиву визнав свою приналежність до міфічної терористичної організації, до якої нібито входили Микола Куліш, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Василь Вражливий. На початку 1935 року багатьох вразив лист Епіка на ім'я наркома В. Балицького, в якому письменник «розкаювався» за «злочинні наміри» всієї групи і визнавав, що їх усіх варто постріляти, «як скажених псів». Цього листа на пленумі правління Спілки письменників України зачитав секретар ЦК КП(б)У Постишев. Як засвідчують документи, засуджений до 10-річного ув'язнення спільним вироком на 17 осіб, наприкінці року Г. Епік був відправлений для відбування покарання на Соловки.

Листи письменника з концтабору до дружини переповнені фальшивим пафосом, довжелезними списками класичної літератури, яку він буцімто читає в години дозвілля, а також розповідями про те, що він натхненно працює над книжкою новел «Соловецкие рассказы», котра, на його думку, «принесла б дуже багато користі й мала б надзвичайний успіх». Рукопис цієї книжки Епік згодом надіслав до Москви на ім'я наркома внутрішніх справ із проханням ознайомити з нею «ще й старших».

Проте ніякі запобігання перед владою не полегшили долі письменника. В цьому незабаром переконався й сам Епік. У книжці «Українська інтелігенція на Соловках» С.  Підгайний згадує, як бадьорий письменник раптом «перестав бути ударником, спалив новели й роман, писані «во славу Чека», відмовився від роботи, посилаючись на біль у нозі…». У жовтні 1937 року справу Г. Епіка, як і інших українських письменників і митців, несподівано переглянула трійка УНКВС Ленінградської області й винесла новий вирок – розстріл. Вирок був виконаний 3 листопада того ж року.

У 1956 році Григорія Епіка постановою Військової колегії Верховного суду СРСР реабілітовано «за відсутністю складу злочину» (посмертно).

Григорій Епік працював у різних жанрах – поезії, прозі, драматургії, кінодраматургії. У 20-х роках вийшли його збірки віршів «Червона кобза» та оповідань «На зломі» і «В снігах», в 1930 році надруковано книгу оповідань «Том сатири». Найбільш помітним і визначним твором письменника є роман «Перша весна», виданий 1931 року. Він написаний по живих, гарячих слідах бурхливої, пронизаної гострими соціальними конфліктами сільської дійсності, коли селяни чинили відчайдушний опір насильницькій колективізації. Другий і останній роман Григорія Епіка «Петро Ромен» (1932), написаний у відповідь на заклик комсомолу створити позитивний образ молодого робітника. Критика і сам автор оцінили його як слабкий і невдалий.

copyright © gorod.dp.ua
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті