Оксана Стихи на заказ

22 лютого 2018, 10:22

ЕХ, ПОЛІГОН ВІДХОДІВ – ЗЕМЛЯ РОЖЕВИХ МРІЙ!

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1622721567812622&id=100002243845146

ЕХ, ПОЛІГОН ВІДХОДІВ – ЗЕМЛЯ РОЖЕВИХ МРІЙ!

Писав поет шотландський, що люди мислять стадом,
От тільки поодинці вправляють мозок свій.
Як почуття стихають, а не молотять градом,
Як коменти не жалять, немов осиний рій…

Применшувати здібність від не́друга не можна,
Розлюченість потрібно тримати у руках.
Бо проти наших викриків – вона непереможна,
Підстава для нахрапу їй є основна – наш страх.

Не треба ненавидіти – ненависть заважає,
Упевненості додає лиш ворогу вона.
Холодний розрахунок тут один переважає,
Виводить з рівноваги він всіх ворогів сповна…

То кажете, Лампіка нещасна, гола, боса?
В житті не працювала ні разу і ніде́?
Кінці з кінцями зводить ледь-ледь простоволоса?
Із задом неприкритим, якесь дівча бліде?

Як впевнено і гордо вона про себе каже:
«Я гонку передвиборчу оплачую сама!»
Робота на замовлення в нардепи шлях укаже,
П'ятнадцять тисяч гривеньок – працює ж недарма!

Позаздрили б письменники такому гонорару,
Що «підіймає» Таня за паспорт на… сміття.
Відходи – нонсенс! – джерело казкового «навару»,
І ключ в безхмарне, сонячне екологу життя.

Зове «трудом науки» свій паспорт для відходів,
Та це ж клондайк доходів – лопатою греби.
Бо стільки в нас навколо і фабрик, і заводів,
І сміттєзвалища ростуть, як наче ті гриби.

По тридцять «тон» за працю, бува, бере еколог,
Коштовного шанує фортуна фахівця.
Такий собі, сміттєвий модерний археолог,
Із дуже гострим нюхом і поглядом стрільця.

Робота для Лампіки – це хобі, що й не дивно,
Утілила ідею в життя уже вона.
Взяла до ручок бізнес своїх демонстративно,
Прорізалася в голосі директорська струна.

Відоме товариство очолює уміло,
Директор, бізнес-вумен у «Глобал інвест плюс».
Завод кілець поршневих сумський – оце так діло,
Аж скинув перед нею іспанець свій картуз.

Бомжа зробили з Тані словесно – …на дурничку,
Немов шугнуть в калюжу бездумно, навмання.
Хто розпускати слухи взяло погану звичку? –
Заводик – це вже досить серйозне придбання!

Зуміє боса, гола на троні цім сидіти?
З Бразилією зможе налагодить зв’язки?
То ж даними правдивими потрібно володіти,
А не прикрашувати все брехнею навпаки.

Прибіднюють Лампіку, здається, спеціально,
Замилити щоб очі і погляд відвести?
Щоб вигляділа Таня бідненькою криштально,
Мовляв, нема у неї за що завод звести!..

Плекала Таня плани по ртутному заводу,
Не рік життя свого їм еколог віддала.
Тихенько, щоб, не дай Бог, не скаламутить воду…
Вже майже рік, як думка Лампіки ожила.

А ми про її намір дізнались майже вчора,
Є в неї в цифрах дані, як чуємо, свої.
Що, буде перемога над нами та прозора?
А ми програли мовчки можливі всі бої?

Суд Лінча пропонують для Тані в Інтернеті,
Невже лиш лінчування спроможне вберегти?
Невже лиш сила з силою вживаються в дуплеті,
Лиш динамічним захистом ламаються хребти?

Лампіка, як людина, морально демпінгує,
Еколог–бізнес-леді заграла, як вино.
Вже ручки потирає в надії, що вторгує,
І що своїм заводом опустить нас на дно.

Упевненість Лампіки зашкалює за межі,
Чи демпігно-Лампічний поборимо синдром?..
Та зрозумійте, Таню, ці послуги ведмежі
Не можуть обернутися для нас, людей, добром.

Статті Законів сипле, неначе хуртовина,
І тільки Конституція для неї – не указ?
В якій стаття є третя: «Понад усе – Людина!
Її життя, здоров’я...» Виходить, не про нас?

Та годі, ми вже, «смертні»… А власникам турбази
Як жити по сусідству із ділом ось таким?
Невже не мають на душі ніякої образи,
І не згадають Таню слівцем вони палким?

Завод цей означає: все, баста відпочинку!
І в бізнес прибутковий підкрадуться кранти.
Багаторічну виб’є з-під ніг міцну цеглинку,
І спалить за собою завод усі мости.

Раніше як вважали? – Легені тут природи,
І їхали до чистої Орільської води.
Бо не було такої у нас тут перешкоди…
Тепер відпочивати приїде хто сюди?

А хазяї котеджів чому мовчать – неясно?
Для чого будували ті за́мки до небес?
Забули про Чорнобиль? Та це, скажу, завчасно…
Влаштовує ландшафтний дизайн їх під ЧАЕС?

Це вам не Абу-Дабі: і ртуть, і всі відходи,
Лампіки «all-inclusive» – завод цей зветься так.
«Лічильник уключила» – підземні труїть води,
З усього робить «зелень» «зелений» цей коршак.

Не думайте: «Заможні, то, значить, не мішені…»
Від ртутного відбору кредитка не спасе.
Повітря нешкідливе не пронести в кишені,
Безпечне під палаци не провести шосе…

Хапне́мо ми чимало, у разі чого, ртуті,
Немає для заводу сміттєвих пустирів?
В фінансовій насправді хіба Лампіка скруті,
Чому в її ще задумках завод цей не згорів?

І платиною сяє аж містечко те робоче,
Ех, полігон відходів – земля рожевих мрій!
Його ділити з ртуттю Лампіка так не хоче,
Бо в неї він, як шафа – «скелет» ховає свій.

На сміттєзвалищах вона прописана неначе,
Це ж картка золота безлім, ви тільки уявіть!
Над ІНН ще для сміття задумайтесь добряче,
Для ІНН ще бізнес-план, Лампіка, розробіть.

Сусідство із «безпечним» не радує заводом?
Чому? «Усе ж згорає, безпеки там нема!»
Чому ж бо не рахуєтеся ви тоді з народом,
Раз поруч працювати там не хочете сама?

Отож бо! Речовини «безпечні» на папері,
Хто аплодує Тані за даний «пірует»?..
На звалищах поважно сидить, немов би в сквері,
Сміттю там паспорт пише, гартує свій бюджет…